31 березня 2020 року м. РівнеСправа №460/407/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про:
визнання бездіяльності протиправною щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.03.2019;
зобов'язання вчинення дій щодо нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.03.2019.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та був звільнений наказом від 01.03.2019 №39-РС з військової служби у запас на підставі підпункту “а” пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” за закінченням строку контракту, а з 05.03.2019 наказом №55 виключений зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 з усіх видів забезпечення. Зазначив, що в період з 2015 року по 2019 рік додаткову відпустку як учасник бойових дій він не отримував, компенсацію за невикористану додаткову відпустку при звільненні також не отримував. У зв'язку з цим позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 із заявою від 28.12.2019 щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 - 2019 роки. Однак, у відповіді на вказану заяву відповідачем зазначено, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустку. В період з 2015 по 2019 роки ОСОБА_1 не було набуто відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” припинено надання всім військовослужбовцям додаткової відпустки під час особливого періоду. Крім того, відповідач зазначив, що взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Оскільки ВЧ НОМЕР_1 повністю фінансується з Державного бюджету України, то джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій є виключно Державний бюджет України. Відповідач вказує, що грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій позивачу не було виплачено у зв'язку з його звільненням 05.03.2019 та відповідно неправомірністю приймати рішення про дану виплату командиром ВЧ НОМЕР_1 . Позивач вважає такі висновки безпідставними та необґрунтованими, а ненарахування та невиплату відповідачем грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за вказаний період протиправною бездіяльністю, яка порушує його право на достатній рівень життя, що слугувало підставою для звернення за судовим захистом.
Ухвалою суду від 31.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що грошова компенсація, як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустку. В період з 2015 по 2019 роки ОСОБА_1 не було набуто відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” припинено надання всім військовослужбовцям додаткової відпустки під час особливого періоду. Зокрема, за період дії періоду, надавалися неодноразові розпорядження стосовно заборони надання всіх видів додаткових відпусток, окрім чітко визначених законодавством. Зазначив, що з початком особливого періоду в Україні, пов'язаного зі збройною агресією РФ для військовослужбовців Збройних Сил України наступив ряд обмежень, визначених законодавством України, в тому числі й обмеження прав на відпустки. Було дозволено лише вичерпний перелік відпусток. Крім того, пунктом 4 статті 25 Закону України “Про відпустки” така відпустка, являється відпусткою без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов'язковому порядку. Також зазначив, що Верховним Судом в постанові від 13.06.2018 у справі №545/1881/16-а висловлені правові висновки, що додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України “Про відпустки”). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року. Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки, оскільки працівник, який змінює місце роботи в поточному році, матиме право на цю відпустку за новим місцем роботи за умови, що він не використав її за попереднім місцем роботи. Крім того, у позивача відсутнє право на вищевказану відпустку у 2015 році та, як наслідок, право на відповідну компенсацію, оскільки статус учасника бойових дій він набув лише 14.01.2016 з видачею відповідного посвідчення. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №55 від 05.03.2019 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , даний наказ є чинним, у встановлений законом спосіб не скасований та позивачем не оскаржується. Таким чином, позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків. Вважає, що відповідач діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством України. Вважає, що відлік строку позовної давності для звернення позивача до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод інтересів, згідно ч.2 ст. 122 КАС України, починається відповідно з моменту виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , а тому позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду з даним позовом. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
У відповіді на відзив позивач підтримав позицію, викладену в позові, та вважає, що твердження відповідача є необґрунтованими.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 , 1964 року народження, з 26.04.2015 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 на посаді командира відділення управління командира батареї взводу управління командира батареї 1 самохідно- артилерійської батареї самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи із присвоєнням військового звання “старший сержант” (а.с.13).
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.03.2019 №39-РС ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас на підставі підпункту “а” пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” за закінченням строку контракту.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.01.2016 №55 старшого сержанта ОСОБА_1 з 05.03.2019 виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та з усіх видів забезпечення (а.с.14).
Згідно з довідкою від 30.01.2019 №1028 (а.с.12), старший сержант ОСОБА_1 в період з 10.05.2015 по 13.09.2015, з 30.09.2015 по 04.01.2016, з 28.01.2016 по 30.04.2016, з 15.10.2016 по 24.01.2017, з 23.03.2017 по 30.05.2017, з 23.01.2018 по 30.04.2018 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції. З 30.04.2018 по 22.10.2018 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_2 , виданого 14.01.2016, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.7).
28.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 із заявою щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 - 2019 роки (а.с.15).
У відповіді на вказану заяву від 22.01.2020 №227 відповідачем зазначено, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустку. В період з 2015 по 2019 роки ОСОБА_1 не було набуто відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” припинено надання всім військовослужбовцям додаткової відпустки під час особливого періоду. Крім того, взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Оскільки ВЧ НОМЕР_1 повністю фінансується з Державного бюджету України, то джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій є виключно Державний бюджет України. Враховуючи вищевикладене, грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій позивачу не було виплачено у зв'язку з його звільненням 05.03.2019 та відповідно неправомірністю приймати рішення про дану виплату командиром ВЧ НОМЕР_1 (а.с.16).
Вважаючи ненарахування та невиплату відповідачем грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, протиправною бездіяльністю, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Адміністративна справа №460/407/20 відповідає ознакам типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), а саме: відповідачем є один і той самий суб'єкт владних повноважень (військові частини); спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (виплата військовослужбовцям грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, передбачену Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в період з оголошення мобілізації); позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій та зобов'язати відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відтак, при вирішенні даної справи суд враховує правові висновки, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у цій справі, провадження №11-550заі19.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає та регулює відносини у цій галузі Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до п.1 ст.1-2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Частиною першою статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з ч.12 ст.12 Закону №2232-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України “Про відпустки” від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Приписами абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-XII, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст.10-1 Закону №2011-XII, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону №2011-XII, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII) та Законі України “Про оборону України” від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).
Так, статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Водночас, стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, статтею 1 Закону №3543-XII надано визначення таких понять як мобілізація та демобілізація.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується Законом.
Поміж тим, пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Відтак, при звільненні з військової служби у ОСОБА_1 виникло право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2015 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
При цьому, посилання відповідача на те, що у позивача відсутнє право на вищевказану відпустку у 2015 році та, як наслідок, право на відповідну компенсацію, оскільки статус учасника бойових дій він набув лише 14.01.2016 з видачею відповідного посвідчення, суд вважає необґрунтованим, з огляду на таке.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Особи, які належать до учасників бойових дій визначаються статтею 6 Закону №3551-XII.
Так, згідно з п.19 ст.6 Закону №3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України. Райони здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації визначаються відповідно до Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях".
На виконання п.19 ст.6 Закону №3551-XII постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 затверджено Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення (далі - Порядок №413).
Згідно з п.2 Порядку №413, статус учасника бойових дій надається, зокрема, військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) Збройних Сил, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до п.2-1 Порядку №413, статус учасника бойових дій надається особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, в разі залучення їх до проведення антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях на строк не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення.
Таким чином, Закон №3551-XII та Порядок №413 не пов'язують набуття особою статусу учасника бойових дій із датою видачі відповідного посвідчення. Адже такий статус особа набуває в разі її залучення до участі у проведенні бойових дій, в тому числі і до проведення антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях на строк не менше ніж 30 календарних днів. Посвідчення, в свою чергу, лише підтверджує наявність у особи статусу учасника бойових дій та надає можливість користуватися пільгами, встановленими чинним законодавством України для учасників бойових дій.
Як вже зазначалося судом, згідно з довідкою від 30.01.2019 №1028 (а.с.12), старший сержант ОСОБА_1 в період з 10.05.2015 по 13.09.2015, з 30.09.2015 по 04.01.2016, з 28.01.2016 по 30.04.2016, з 15.10.2016 по 24.01.2017, з 23.03.2017 по 30.05.2017, з 23.01.2018 по 30.04.2018 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції. З 30.04.2018 по 22.10.2018 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.
Вказана довідка видана на підставі витягів із наказів керівника сектору «М», командира оперативно-тактичного угруповання «Маріуполь», командира оперативно-тактичного угруповання «Донецьк», командира оперативно-тактичного угруповання «Схід».
Викладене, підтверджує безпосередню участь позивача в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції понад 30 календарних днів, зокрема, у 2015 році та, як наслідок, його статус учасника бойових дій відповідно до Закону №3551-XII та Порядку №413.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п.23 справи “Сук проти України” від 10.03.2011, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
За встановлених обставин, суд вважає, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими та підтверджені належними й допустимими доказами. З урахуванням правових висновків Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 5 березня 2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 5 березня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31 березня 2020 року.
Суддя Дорошенко Н.О.