Справа № 420/402/20
31 березня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (з урахуванням ухвали суду від 23.03.2020 року) до Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправною відмову відповідача у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительниці АДРЕСА_1 , паспорта громадянина України в формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;
- зобов'язати відповідача видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительниці АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України в формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Ухвалами суду: від 27.01.2020 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; від 23.03.2020 року: залучено до участі у справі Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області як другого відповідача.
Сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, призначеного на 23.03.2020 року. (а.с.22-23, 27) 18.02.2020 року поштою та 17.03.2020 року електронною поштою від позивача до суду надійшли заяви, в яких останній просить розглянути дану справу за його відсутності. (а.с.24, 26) 20.03.2020 року представником Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до суду електронною поштою подано клопотання, вхід. № ЕП/3201/20, в якому останній просить розглянути справу № 420/402/20 без участі представника ГУ ДМС України в Одеській області в порядку письмового провадження. (а.с.27) Інших заяв з процесуальних питань від сторін до суду не надійшло.
Виходячи з наведеного, керуючись положеннями ч. 3 ст. 194, ч.ч. 1, 3, 9 ст. 205 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно зі змістом позовної заяви, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, із зазначенням таких фактичних обставин:
- у грудні 2019 року неповнолітня дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до Любашівського РС УДМС України в Одеській області із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, у зв'язку з її релігійними переконаннями. 24.12.2019 року за № 5138-449/5138.1-19 надійшла відмова щодо видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки. Відмова мотивована тим, що відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII. Позивач вважає, що дії відповідача є протиправними з огляду на те, що відмова у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки порушує права, оскільки Положення про паспорт громадянина України передбачає два рівнозначних альтернативних варіанта оформлення документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка, а тому відмова відповідача у оформленні паспорту у формі паспортної книжечки, яку позивач має бажання отримати у зв'язку із релігійними переконаннями, є протиправною тому позивач звертається з цим позовом до суду;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом ОСОБА_4 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII. Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, дану справу необхідно визнати типовою та в силу приписів частини третьої статті 291 КАС України при ухвалі рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові, які полягають у тому, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставно посягати на недоторканість житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань. Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та громадянство України (частина перша статті 21 Закону № 5492-VI). Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації. При цьому, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою для обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути альтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи. Будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження про неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавчо передбачене. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді НОМЕР_1 -картки може спричиняти шкоду приватному життю, що становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Крім того, Велика палата Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5792-VI не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати прав громадян України у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати, жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача, діяло два нормативних акти: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт не зобов'язані звертатись за його обміном, при досягненні відповідного віку органи ДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина третя статті 21 Закону № 5492-VI) до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження та чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Відтак, відмову позивачу видати паспорта громадянина України у формі книжечки визнано Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправною.
Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області зазначений відповідач позовні вимоги позивача вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, із зазначенням таких фактичних обставин:
- 03.12.2019 року до Любашівського районного відділу ГУДМС України в Одеській області звернулась ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 із заявою про оформлення і видачу їй паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і без присвоєння унікального номера запису в ЄДДР (УНЗР). У поданій заяві ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , вказали що просять повідомити конкретну відмову та повідомити про це письмово на їх адресу. До зазначеної заяви було додано копію свідоцтва про народження і дві фотокартки для оформлення паспорта у формі книжечки. Любашівський РВ у межах строку визначеного ЗУ «Про звернення громадян» надав позивачам письмову відповідь на їх заяву з відповідними роз'ясненнями щодо отримання паспорта громадянина України. У наданій відповіді Любашівський РВ зазначив, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
- проаналізувавши норми законодавства та правовідносини які склалися між учасниками справи, враховуючи докази наявні у матеріалах справи, ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що протиправність дій відповідачів у даному випадку відсутня, оскільки на підставі письмової заяви позивачів, за відсутності будь-яких даних особи та за відсутності необхідних документів відповідач позбавлений можливості видати паспорт громадянина України будь-якого зразка. Відповідно, оцінюючи вимоги позивачів про покладення на відповідача обов'язку щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII слід вказати, що оскільки позивачами не надано всіх необхідних документів, відповідно такий обов'язок у даному випадку відсутній;
- позивачі не звернулися із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги - оформлення та видача паспорта громадянина України, то можливо дійти висновку про відсутність бездіяльності відповідачів щодо не оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 , а так само відсутні підстави для зобов'язання відповідача видати такий паспорт;
- ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що постанова Верховної ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992 року, є актом нижчої юридичної сили та повинна застосовуватись виключно в тій частині, яка не перешкоджає закону;
- законодавцем чітко визначено, що паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій;
- на день звернення позивачів із заявою, у ГУ ДМС України в Одеській області були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_2 , паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки;
- заява позивачів була розглянута на підставі Закону України «Про звернення громадян» та надані відповіді на порушені в заяві питання;
- рішення про відмову в оформленні паспорта громадянина України не приймалось та не могло бути прийняте враховуючи той факт, що з заявою встановленого зразка про отримання паспорта громадянина України позивачі не звертались;
- жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту ані Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», ані Положення про паспорт громадян України, затверджене 26.06.1992 року постановою Верховної Ради України № 2503-XII на день звернення позивачів до суду - не містили;
- свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охороно публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб;
- ГУ ДМС України в Одеській області не вважає відмову Любашівського РВ щодо надання позивачу паспорту у вигляді книжечки, як неспіврозмірне обмеження свободи позивача на вираження своїх релігійних поглядів та переконань, втручання в особисте та сімейне життя оскільки, держава має право мати інформацію щодо своїх громадян для захисту суспільної безпеки і порядку;
- питання щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду. Постановою Верховного суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі Пз/9901/2/18, до розгляду якої було зупинено провадження у даній адміністративній справі, позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Управління ДМС у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт. Зобов'язано Відділ ДМС; оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт. Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по-батькові, та залишають тільки право; на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На думку Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу; існуючих прав і свобод. Також, такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті; неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція). При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (далі - Закон № 1474-VIII), яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове - про часткове задоволення позову;
- Верховний Суд в своїй постанові від 19.09.2018 року визначив ознаки типової справи, а саме: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення); про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі; паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою: згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати: позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII. ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що справа № 420/6632/19 не підпадає під ознаки типової справи з огляду на наступне. Стосовно першої ознаки зразкової справи, а саме позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у Формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина/ України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, слід зазначити, що позивачі не звернулися із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги - оформлення та видача паспорта; громадянина України та за відсутності необхідних документів (Фотокартки, свідоцтва про народження тощо), то можливо дійти до висновку про відсутність факту відмови у видачі паспорту у Формі книжечки. Заяву ОСОБА_2 , було розглянуто Любашівським РВ та ГУ ДМС України в Одеській області у межах строку визначеного ЗУ «Про звернення громадян» та надано позивачам письмові відповіді на їх заяву з відповідними роз'ясненнями щодо оформлення та видачі паспорту громадянина України. Враховуючи викладене, а ні Любашівський РВ, а ні ГУ ДМС України в Одеській області не приймалось рішення про відмову у видачі паспорта: громадянина України в формі книжечки. Стосовно другої ознаки зразкової справи, а саме відповідач - територіальні органи ДМС України, слід зазначити наступне. В адміністративному позові ОСОБА_2 , просить зобов'язати Любашівський РВ оформити та видати бланк паспорту громадянина України у/ вигляді паспортної книжечки (на паперових носіях). Враховуючи викладене, обов'язок оформлення та видачі паспорта громадянина України позивачі просять покласти саме на Любашівський РВ. Відповідно до Положення про Любашівський РВ затвердженого наказом: Головне управління Любашівський РВ є територіальним підрозділом у Головного управління та не є юридичною особою публічного права відповідно до зазначеного Положення. Враховуючи той факт, що Любашівський РВ є територіальним підрозділом Головного управління, а не територіальним органом ДМС, адміністративна, справа № 420/402/20 не підпадає під ознаки зразкової справи. Стосовно третьої ознаки зразкової справи, а саме предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку-персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. Проаналізувавши вказані ознаки можливо дійти до висновку, що вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України / у формі книжечки пов'язана саме з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних.
У встановлений ухвалою суду від 27.01.2020 року строк відповідач - Любашівський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відзив на позовну заяву не подав, станом на 31.03.2020 року - про причини неподання відзиву у встановлений судом строк суд не повідомив, заяву про продовження встановленого судом процесуального строку для подання відзиву, в порядку ч. 2 ст. 121 КАС України, не подав.
Дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю, з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про народження, 1-ЖД № 392102, виданого 14 липня 2003 року, ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.9)
Листом № 5138-449/5138.1-19 від 24.12.2019 року (а.с.7-8) Любашівський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повідомив ОСОБА_3 , зокрема, що:
- за результатами розгляду заяви щодо видачі паспорту громадянина України у вигляді книжечки, зразка, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, Любашівський РС ГУ ДМС України в Одеській області, повідомлено про наступне;
- відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
- правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, регулюються Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 р. за № 5492-VI (далі - Закон);
- відповідно до статті 21 Закону кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України;
- оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
- порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України»;
- зазначеною постановою затвердженні, зокрема, зразок бланка, його технічний опис, порядок подання заяв, організація його видачі, дії працівників під час прийому заяв, оформлення та видачі паспорта;
- відповідно до статей 35, 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань;
- статтею 24 Конституції України, визначено, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом та не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;
- отже, переконання особи, належність до окремих соціальних груп не можуть бути законною підставою для увільнення від своїх обов'язків перед державою або відмови від виконання законів;
- крім того, виходячи із системного аналізу норм права, видача документу, що посвідчує особу (незалежно від його вигляду - книжка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) не можлива без обробки персональних даних особи. Заява про видачу паспорту підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети її обробки;
- Єдиний держаний демографічний реєстр ведеться з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних», оформлені засобами Єдиного державного демографічного реєстру документи забезпечують більш надійний ступінь захисту від втручання, пошкодження чи втрати інформації у порівнянні з документами на паперових носіях;
- звертаємо увагу, що паспорт громадянина України є необхідним документом для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою та ін.;
- враховуючи викладене, у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
Не погоджуючись з відмовою Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительниці АДРЕСА_1 , паспорта громадянина України в формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, позивач звернувся до суду із вищенаведеними позовними вимогами.
Судом також встановлено, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Управління ДМС у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт; зобов'язано Відділ ДМС оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт.
Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На думку Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (далі - Закон № 1474-VIII), яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Згідно з ч. 2 ст. 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до пунктів 2-4 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), паспорт громадянина України (далі-паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
20 листопада 2012 року прийнятий Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI (далі - закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Так, правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначає Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону)
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу, є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України від 26.06.1992 № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.
Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна"; нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт"; На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України".
На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резусфактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до міграційного органу, заявники просили видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки, зразка, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, ОСОБА_3 .
Разом з тим, у відповіді на заяву Любашівський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області вказав, що відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 вересня 2018 року в зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді НОМЕР_1 -картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Разом з тим, на час звернення позивачів із заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) зазначено, що ознаками цієї типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
При цьому, доводи представника відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, що справа № 420/402/20 за даним позовом не підпадає під ознаки типової, - є необґрунтованими та безпідставними.
Крім того, суд звертає увагу зазначеного відповідача, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування норм права при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - є обов'язковими для врахування незалежно від того, чи викладені вони у рішенні за результатами розгляду зразкової або незразкової справи.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онерїлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обовязок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у Конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Частинами 1 та 3 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Крім вищезазначеного, щодо окремих обґрунтувань відповідача заперечень проти позовних вимог суд вважає за необхідне додатково зазначити таке.
Так, відповідачем - Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області зазначено, що позивачі не звернулися із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги - оформлення та видача паспорта громадянина України, то можливо дійти висновку про відсутність бездіяльності відповідачів щодо не оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_3 , а так само відсутні підстави для зобов'язання відповідача видати такий паспорт.
Проте, відповідно до листа № 5138-449/5138.1-19 від 24.12.2019 року Любашівський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повідомив ОСОБА_3 , зокрема, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
Також, відповідно до змісту вказаного листа, заяву щодо видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки, зразка, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, розглянуто Любашівським РС ГУ ДМС України в Одеській області.
Отже, вищенаведене обґрунтування відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - не відповідає фактичним обставинам справи та спростоване дослідженими вищенаведеними письмовими доказами у справі.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.
При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).
Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно
суд дійшов висновків, що:
- позиція відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області зі спірних питань - є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини та/або фактичним обставинам справи;
- оскаржена відмова Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительниці АДРЕСА_1 , паспорта громадянина України в формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, вчинена: не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дії; недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці дії, тому вона є протиправною, відповідно
- позовні вимоги позивача, в тому числі похідна вимога позивача зобов'язального характеру, - підлягають задоволенню повністю.
При цьому, в позові позивач просить зобов'язати Любашівський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительниці АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України в формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За результатами розгляду справи, керуючись положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача задовольнити позов позивача шляхом зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительці АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України в формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Позивачем до позову додано квитанцію від 17.01.2020 року про сплату судового збору за подання даного позову в сумі 840,80 грн. (а.с.6)
Проте, згідно з п. 14 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб, відповідно підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що підстави та порядок повернення судового збору встановлені ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Керуючись ст.ст. 9, 194, 205, 241-246, 250, 255, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; номер і серія паспорта: НОМЕР_2 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Володимира Князя, 150, смт. Любашівка, Любашівський район, Одеська область, 66502), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014; ідентифікаційний код юридичної особи: 37811384) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительці АДРЕСА_1 , паспорта громадянина України в формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительці АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України в формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Г. Цховребова
.