Постанова
Іменем України
25 березня 2020 року
м. Київ
справа № 125/2510/16-ц
провадження № 61-8190св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг»,
треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Каримова Нелля Сабірівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Виноградова Владислава Юріївна, Комунальне підприємство Барської міської ради Вінницької області «Бар-Благоустрій», Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 червня 2017 року у складі судді Хитрука В. М. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області
від 26 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Копаничук С. Г., Панасюка О. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» (далі - ТОВ «Естейт Селлінг»), треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Л. Л., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Каримова Н. С., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Виноградова В. Ю., Комунальне підприємство Барської міської ради Вінницької області «Бар-Благоустрій» (далі - КП «Бар-Благоустрій»), Фізична особа-підприємець
ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), про визнання недійсними правочинів, визнання права власності на майно та витребування його з чужого незаконного володіння.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 13 червня 2007 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Вінницької області Мельником О. М., зареєстрований у реєстрі № 2409, за умовами якого він набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначена квартира придбана за рахунок кредитних коштів отриманих за кредитним договором, укладеним 14 червня 2007 року між ним та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», за умовами якого банк надав кредит у розмірі 31 940,00 дол. США зі сплатою 2,16 процентів на місяць, з кінцевим терміном його повернення до 12 червня 2027 року, цільове призначення кредиту: купівля житла та сплата страхових платежів.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 14 червня 2007 року між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладений іпотечний договір № VICWG100001444, посвідчений приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Вінницької області Мельником О. М., зареєстрований у реєстрі № 2448, за умовами якого він передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
У серпні 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до нього з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, у задоволенні якого рішенням Барського районного суду Вінницької області від 22 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 05 грудня 2016 року, відмовлено.
У травні 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» запропонувало йому надати згоду на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки (у спосіб продажу квартири ТОВ «Естейт Селлінг») для погашення заборгованості за кредитним договором, а також надіслало йому проект договору купівлі-продажу зазначеної квартири та гарантійний лист про списання залишку за кредитом у випадку продажу квартири ТОВ «Естейт Селлінг».
Він не визнавав наявну у нього заборгованість за кредитним договором, а тому відмовив банку у наданні згоди на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, та непогодився надати довіреність на представника АТ КБ «ПриватБанк» на укладення від його імені договору купівлі-продажу квартири.
31 серпня 2016 року йому стало відомо про те, що 11 серпня 2016 року між АТ КБ «ПриватБанк», яке діяло від його імені, та ТОВ «Естейт Селлінг» укладений договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ТОВ «Естейт Селлінг» набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
У повідомленні АТ КБ «ПриватБанк» від 19 вересня 2016 року, яке він отримав лише 18 листопада 2016 року, банк доводив йому до відома, що він є боржником за кредитним договором від 14 червня 2007 року №VICWG100001444, а тому на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, банк відповідно до умов договору іпотеки та статті 38 Закону України «Про іпотеку», має намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки, а також про те, що з моменту отримання зазначених повідомлень, він набуває переважного право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя, яке може реалізувати протягом тридцятиденного строку.
23 вересня 2016 року між АТ «КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» укладений договір іпотеки № DNTFLOK06629/DI207, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С., зареєстрований у реєстрі № 3049, відповідно до якого нотаріусом проведено державну реєстрацію права обтяження речового права на нерухоме майно:
АДРЕСА_1 (обтяжувач: АТ КБ «ПриватБанк»; особа, майно/права якої обтяжуються: ТОВ «Естейт Селлінг»).
07 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В. Ю. прийнято рішення (індексний номер 32782749) про державну реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на квартиру, загальною площею 59,11 кв. м, житловою площею 36,54 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
від 09 грудня 2016 року, приватним нотаріусом як державним реєстратором
07 грудня 2016 року здійснено державну реєстрацію права власності на зазначене іпотечне майно за АТ КБ «ПриватБанк» (запис про право власності № 17878775). Підставою виникнення права власності АТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно зазначено договір іпотеки від 23 вересня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С., зареєстрований у реєстрі № 3049, підставою внесення запису - рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Виноградової В. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 грудня 2016 року № 32782749.
Посилаючись на те, що на момент звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом продажу предмета іпотеки ТОВ «Естейт Селлінг», у АТ КБ «ПриватБанк» були відсутні докази на підтвердження невиконання або неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором від 14 червня 2007 року № VICWG100001444 та, що банк не повідомив його у тридцятиденний строк до моменту укладення договору купівлі-продажу іпотечного майна, про намір іпотекодавця звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу ТОВ «Естейт Селлінг», відчуження якого, крім того, відбулося з порушенням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» без його згоди, як власника, та з використанням інформації про склад його сім'ї, наданої КП «Бар-Благоустрій» з порушенням зазначеним підприємством статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» щодо відсутності його згоди на обробку персональних даних, позивач просив:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 11 серпня
2016 року, укладений між АТ «КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л., зареєстрований у реєстрі № 2963;
- визнати незаконним виникнення 11 серпня 2016 року у ТОВ «Естейт Селлінг» права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний момент об'єкта нерухомого майна 1003349905202) та скасувати усі реєстраційні дії приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л., які стосуються зазначеного об'єкта нерухомого майна;
- визнати недійсним договір іпотеки від 23 вересня 2016 року
№ DNTFLOK06629/DI207, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С., зареєстрований у реєстрі № 3049, та скасувати усі реєстраційні дії зазначеного приватного нотаріуса, що стосуються об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний момент об'єкта нерухомого майна 1003349905202);
- визнати незаконним права власності АТ КБ «ПриватБанк» спірну квартиру(реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1003349905202) та скасувати усі реєстраційні дії приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Виноградової В. Ю., які стосуються зазначеного об'єкта нерухомого майна;
- визнати ОСОБА_1 власником об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1003349905202);
- зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» повернути зазначену квартиру у володіння ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 26 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 11 серпня 2016 року, укладений між АТ «КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л., зареєстрований у реєстрі № 2963.
Визнано незаконним виникнення 11 серпня 2016 року у ТОВ «Естейт Селлінг» права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1003349905202), та скасовано усі реєстраційні дії приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л., які стосуються зазначеного об'єкта нерухомого майна.
Визнано недійсним договір іпотеки від 23 вересня 2016 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С., зареєстрований у реєстрі № 3049, та скасовано усі реєстраційні дії приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримової Н. Л. які стосуються об'єкта нерухомого майна за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
Визнано незаконним виникнення 07 грудня 2016 року у АТ КБ «ПриватБанк» права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1003349905202), та скасовано усі реєстраційні дії приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Виноградової В. Ю., що стосуються зазначеного об'єкта нерухомого майна.
Визнано ОСОБА_1 власником об'єкта нерухомого майна за адресою:
АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1003349905202).
Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» повернути у володіння ОСОБА_1 нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ).
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладення між АТ «КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» договору купівлі - продажу належної позивачу квартири, АТ КБ «ПриватБанк» не мав, передбачених частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку», підстав для задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, за відсутності доказів невиконання або неналежного виконання
ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором, що встановлено рішенням Барського районного суду Вінницької області від 22 вересня
2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 05 грудня 2016 року. Крім того, банк, у порушення частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку», не повідомив іпотекодавця про намір у позасудовому порядку звернути стягнення на іпотечне майно шляхом його продажу ТОВ «Естейт Селлінг», за тридцять днів до укладення такого правочину (відповідне повідомлення ОСОБА_1 отримав лише у листопаді
2016 року). Звернення стягнення на іпотечне майно шляхом його реалізації ТОВ «Естейт Селлінг» відбулося у період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого не може бути стягнуто (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо воно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами.
Замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а тому АТ КБ «ПриватБанк» не мало правових підстав для замовлення оцінки вартості нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а ФОП ОСОБА_2 - підстав для проведення такої. Крім того, при проведення оцінки майна ОСОБА_1 , як власник спірної квартири, не забезпечував суб'єкту оціночної діяльності доступ до нерухомого майна, що спростовує обгрунтованість визначення сторонами у договорі купівлі-продажу квартири від 11 серпня 2016 року, однієї з істотних його умов - ціни предмета договору. Обгрунтованими суд вважав і доводи позивача про те, що він не надав згоду КП «Бар-Благоустрій» на обробку його персональних даних та доступ до них АТ КБ «ПриватБанк» чи будь-яким іншим третім особам, а тому банк незаконно отримав доступ до персональних даних ОСОБА_1 щодо кількості осіб зареєстрованих у спірному помешканні.
Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, суд визнав також недійсними усі інші правочини та дії нотаріусів, що стосуються спірного нерухомого майна, яке є предметом договору купівлі-продажу квартири
від 11 серпня 2016 року, укладеного між АТ «КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг».
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 26 вересня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення Барського міськрайонного суду Вінницької області від 26 червня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк», у якій заявник просив скасувати рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 червня 2017 року і ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 26 вересня 2017 року, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди не звернули увагу, що за умовами договору іпотеки від 14 червня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк»,у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, банк має право на задоволення своїх вимог у позасудовийспосіб, що передбачає надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. За змістом статті 38 Закону України «Про іпотеку», договір про реалізацію предмета іпотеки при зверненні стягнення укладається іпотекодержателем від свого імені, без необхідності отримання будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця, а тому при укладенні між АТ «КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» договору купівлі-продажу квартири
від 11 серпня 2016 року, не було допущено порушень чинного законодавства.
Передбачений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не скасовує юридичну відповідальність особи, а тому не може бути застосований до спірних правовідносин. Крім того, позивачем не доведено однієї серед інших обставин, вказаної у пункті 1 частини першої статті 1 Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а саме, що нерухоме житлове майно використовується ним як місце постійного проживання.
При вирішення спору, суди безпідставно вказали на недоведеність обставин неналежного виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договоромна дату прийняття банком рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, оскільки рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 вересня 2016 року, яким відмовлено у задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 05 грудня 2016 року, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило у касаційному порядку.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 13 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Вінницької області Мельником О. М., зареєстрований у реєстрі № 2409, за умовами якого покупець набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначену квартиру придбано за рахунок кредитних коштів, отриманих за кредитним договором від 14 червня 2007 року № VICWG100001444, укладеним між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 31 940,00 дол. США, зі сплатою
2,16 процентів на місяць, з кінцевим терміном його повернення до 12 червня 2027 року, цільове призначення кредиту: купівля житла та сплата страхових платежів.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 14 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладений іпотечний договір № VICWG100001444, посвідчений приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Вінницької області Мельником О. М., зареєстрований у реєстрі № 2448, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Також на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором,
14 червня 2007 року між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладений договір поруки.
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 22 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 05 грудня 2016 року, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовлено за недоведеністю АТ КБ «ПриватБанк» позовних вимог.
У травні 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» направило на адресу ОСОБА_1 проект договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , та гарантійний лист, за змістом якого повідомляло, що у разі добровільного продажу ним жилої нерухомості, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 14 червня 2007 року № VICWG100001444, та перерахування коштів від продажу зазначеної нерухомості на рахунок АТ КБ «ПриватБанк», банк гарантує списання залишку за кредитом, наданим відповідно до кредитних договорів від 14 червня 2007 року № VICWG10000444 та № VICWG20000444. Під «добровільним продажем» розумілося укладення договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_1 , як продавцем, та ТОВ «Естейт Селлінг», як покупцем.
Не отримавши згоди позивача на відчуження належного йому нерухомого майна, 11 серпня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк», в особі Дерев'янкіної Н. О., яке діяло від імені ОСОБА_1 уклало з ТОВ «Естейт Селлінг» договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л., за умовами якого до покупця перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 отримав повідомлення АТ КБ «ПриватБанк», датовані 19 вересня 2016 року, про те, що він є боржником за кредитним договором від 14 червня 2007 року № VICWG100001444, на забезпечення виконання зобов'язань за яким між ним та банком укладений договір іпотеки від 14 червня 2007 року № VICWG100001444, відповідно до якого та статті 38 Закону України «Про іпотеку», банк має намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки та, що з моменту отримання зазначених повідомлень, банк набуває переважного право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя, яке може реалізувати протягом тридцятиденного строку.
23 вересня 2016 року між АТ «КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» укладений договір іпотеки № DNTFLOK06629/DI207, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С., зареєстрований у реєстрі № 3049, відповідно до якого нотаріус здійснив державну реєстрацію права обтяження речового права на нерухоме майно:
АДРЕСА_1 (обтяжувач: АТ КБ «ПриватБанк»; особа, майно/права якої обтяжуються: ТОВ «Естейт Селлінг»).
07 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В. Ю. прийнято рішення (індексний номер 32782749) про державну реєстрацію за АТ КБ «ПриватБанк» права власності на квартиру, загальною площею 59,11 кв. м, житловою площею 36,54 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
від 09 грудня 2016 року, приватним нотаріусом, як державним реєстратором,
07 грудня 2016 року здійснено державну реєстрацію права власності на зазначене іпотечне майно за АТ КБ «ПриватБанк» (запис про право власності № 17878775).
Підставою виникнення права власності АТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно зазначено договір іпотеки від 23 вересня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С., зареєстрований у реєстрі № 3049, а підставою внесення запису - рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Виноградової В. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
від 07 грудня 2016 року № 32782749.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, у тому числі, і статтями 35-37 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон України № 898-IV від 05 червня 2003 року).
Частиною першою статті 35 Закону України № 898-IV від 05 червня 2003 року, у редакції на дату виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Статтею 36 Закону України № 898-IV від 05 червня 2003 року встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Чинним законодавством передбачено порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як у спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема шляхом надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону України № 898-IV від 05 червня 2003 року.
Пунктом 22 іпотечного договору передбачено, що у випадку порушення кредитного договору позичальником або зазначеного договору іпотекодавцем, іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушень. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках передбачених пунктами 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу VЗакону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі.
Згідно з пунктами 16.7.1.-16.7.2 іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки:
1) у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані;
2) незалежно від настання термінів виконання будь-якого із зобов'язань за кредитним договором у випадках:
- - відмови іпотекодавця в переоформленні якого-небудь із договорів страхування предмета іпотеки, особистого страхування, згідно з кредитним договором;
- порушення іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, у тому числі при порушенні порядку заміни предмета іпотеки;
- прийняття судом рішення про визнання іпотекодавця недієздатним або обмежено дієздатним;
- порушення кримінальної справи відносно іпотекодавця;
- неможливості звернення стягнення на майно, заставлене з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, з будь-якої причини (у тому числі втрати, знищення, ушкодження або недосяжності предмета іпотеки для іпотекодержателя з будь-якої причини);
- встановлення невідповідності дійсності відомостей, які містяться у даному договорі, або інших документів, наданих іпотекодавцем;
- пред'явлення іпотекодавцем предмета іпотеки в користування третім особам без письмової згоди іпотекодержателя;
- тривалої відсутності іпотекодавця в місці постійного проживання, керуючись нормами ЦК України та нормами діючого законодавства,
- в інших випадках, передбачених діючим законодавством України.
Звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом:
- переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця; або
- продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно (пунктом 27 іпотечного договору).
Установивши відсутність доказів на підтвердження виконання іпотекодержателем обов'язку, передбаченого іпотечним застереженням та частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання з вимогою про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про те, що укладення договору купівлі-продажу від 11 серпня 2016 року між АТ КБ «ПриватБанк», як іпотекодержателем, та ТОВ «Естейт Селлінг» відбулося з порушенням вимоги зазначеної норми закону.
Правильними є і висновки судів попередніх інстанцій про те, що квартира АДРЕСА_1 , не може бути відчужена іпотекодержателем на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) у порядку позасудового звернення стягнення на іпотечне майно шляхом її продажу будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажубез згоди іпотекодавця на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким введено тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без його згоди.
Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження
№ 11-474апп19).
Іпотечне застереження, викладене у іпотечному договорі від 14 червня 2007 року № VICWG10000144, відповідно до якого, як зазначає позивач, відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, передбачає необхідність отримання згоди іпотекодавця на укладення іпотекодержателем договору купівлі-продажу предмета іпотеки за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, тоді як встановили суди,
ОСОБА_1 згоди на відчуження іпотекодержателем належної йому квартири АДРЕСА_1 , не надавав.
Доводи касаційної скарги про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки позивачем не доведено, що квартира АДРЕСА_1 , використовується ним як місце постійного проживання є неспроможними, оскільки судами достовірно встановлено, що ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання у вказаній квартирі з 16 червня 2010 року, а тому за змістом положень статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» за недоведеності протилежного, вважається таким, що постійно проживає за зареєстрованим в установленому законом порядку місцем проживання.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Аналогічна норма міститься і в частині першій статті 4 чинного ЦПК України.
Стаття 15 ЦК України визначає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Звертаючись до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» про визнання недійсними правочинів щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 , позивач посилався на те, що спірне нерухоме майно вибуло з його володіння поза його волею, а тому має бути витребуване з володіння останнього набувача, яким є АТ КБ «ПриватБанк», шляхом зобов'язання його повернути власнику ( ОСОБА_1 ) зазначене нерухоме майно, тобто одночасно заявив як зобов'язальну вимогу (про реституцію речі) на підставі визнання недійсними угод та дій державних реєстраторів, так і вимогу про повернення майна (віндикацію).
Разом з тим, одночасне подання віндикаційного та негаторного позову є неможливим, й у випадках, коли такі вимоги заявлені одночасно, суд має самостійно визначити, яку вимогу по суті, а не за формою, заявив позивач, та застосовувати ті норми права, що регулюють спірні правовідносини та призведуть до ефективного захисту (відновлення) порушеного права. Зазначений підхід відповідає принципу juranovitcuria («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).
Застосовуючи до спірних правовідносин положення статті 216 ЦК України, суди не врахували, що реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цимвимога про повернення майна, переданого на виконання недійсногоправочину, за правилами реституціїможе бути пред'явлена тільки стороні недійсногоправочину.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У такому майно можна витребувати від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання індикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Тобто, до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору застосовується віндикація. Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 17 лютого 2015 року у справі № 6-2407цс15 і від 13 травня
2015 року у справі № 6-67цс15.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 11 серпня 2016 року, укладеного між АТ «КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг», та наступних правочинів щодо відчуження спірного нерухомого майна та скасування усіх реєстраційних дій нотаріусів, суд не урахували, що зазначений спосіб захисту не призводить до відновлення порушених прав позивач, а отже не відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи.
Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання його власником об'єкта нерухомого майна та витребування майна з чужого незаконного володіння
Стаття 41 Конституції України та статті 321 ЦК Українивизначають, щоправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чиобмежений у йогоздійсненні.
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачаєвичерпний перелік підстав, за наявностіяких за власникомзберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власникаабо особи, якійвін передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
У разі задоволення вимоги власника про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд витребовує таке майно на користь власника від вказаної особи, а не зобов'язує таку особу повернути відповідне майно власникові (пункти 142-144 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).)
Ураховуючи, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив, що спірне нерухоме майно вибуло із власностіОСОБА_1 , поза його волею, однак помилково виходив із застосування реституції почергово до усіх правочинів відчуження майна, Верховний Суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права власності ОСОБА_1 є витребування квартири АДРЕСА_1 від АТ КБ «ПриватБанк», а тому рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів та визнання незаконним виникнення права власності на об'єкт нерухомого майна у ТОВ «Естейт Селлінг» та АТ КБ «ПриватБанк», ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Оскільки, право особи, яка вважає себе власником майна, підлягає захисту шляхом задоволення позову до особи, яка незаконно ним заволоділа або добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 387, 388 ЦК України,висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для визнання ОСОБА_1 додатково власником об'єкта нерухомого майна є безпідставними.
Аналогічно наведеним вище висновкам, Верховний Суд вважає, що скасування усіх реєстраційний дій приватних нотаріусів Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л., Каримової Н. С. та Виноградової В. Ю. щодо спірного об'єкта нерухомого майна, не є необхідними для вирішення питання про належність права власності на квартиру АДРЕСА_1 , та для її витребування з чужого незаконного володіння, а тому суди також мали відмовити у задоволенні таких вимог, оскільки витребування спірної квартири у АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача відновлює державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за попереднім її власником ОСОБА_1 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильнимзастосуванням норм матеріального права вважається: неправильнетлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягавзастосуванню.
Оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про скасування рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 червня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Вінницької області
від 26 вересня 2017 року, з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 у частині вирішення вимог про витребування на його користь квартири АДРЕСА_1 , від АТ КБ «ПриватБанк», та про відмову у задоволенні решти його позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Зважаючи на результати вирішення касаційної скарги, сплачений у зв'язку з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій судовий збір необхідно покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (вимоги майнового характеру), а тому АТ КБ «ПриватБанк» має право на відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг, у розмірі 3 803,28 грн (110% (551,20*3) + (120%(551,20*3), а позивач має право на відшкодування судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, у розмірі 4 546,15 грн, а тому з урахуванням взаємозаліку з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню на відшкодування судових витрат 742,87 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 26 вересня 2017 року скасувати та нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Каримова Нелля Сабірівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Виноградова Владислава Юріївна, Комунальне підприємство Барської міської ради Вінницької області «Бар-Благоустрій», Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , про визнання недійсними правочинів, визнання права власності на майно та витребування його з чужого незаконного володіння, задовольнити частково.
Витребувати у власність ОСОБА_1 від Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1003349905202 ).
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: вулиця Грушевського, 1Д, місто Київ) на користь ОСОБА_1 (
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Кузьминці Барського району Вінницької області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса місця зареєстрованого проживання: АДРЕСА_6 ) судовий збір у розмірі 742,87 грн.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко