Ухвала
26 березня 2020 року
м. Київ
справа № 638/18571/15
провадження № 61-5099ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
розглянув заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство з експлуатації і обслуговування житлових будинків «Авантаж» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство з експлуатації і обслуговування житлових будинків «Авантаж», Приватної фірми «АСВС-Безпека», Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство з експлуатації і обслуговування житлових будинків «Престиж» про визнання недійсною угоди, стягнення коштів,
У листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство з експлуатації і обслуговування житлових будинків «Авантаж» (далі - ТОВ «ПЕОЖБ «Авантаж») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «ПЕОЖБ «Авантаж», Приватної фірми «АСВС-Безпека», Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство з експлуатації і обслуговування житлових будинків «Престиж» (далі - ТОВ «ПЕОЖБ «Престиж») про визнання недійсною додаткової угоди від 22 жовтня 2012 року № 1 до договору від 01 липня 2008 року № 56-Т про надання експлуатаційних послуг та стягнення грошових коштів.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року у задоволенні позову ТОВ «ПЕОЖБ «Авантаж» та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.
Апеляційну скаргу ТОВ «ПЕОЖБ «Авантаж» задоволено.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «ПЕОЖБ «Авантаж» та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ПЕОЖБ «Авантаж» заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 25 810,20 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву про перегляд рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення, оскільки згідно з поштовим штемпелем на конверті касаційна скарга відправлена до Верховного Суду 16 березня 2020 року.
Проте, з огляду на зміст заяви фактично заявником подано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року з проханням скасувати оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції та судове рішення районного суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити його зустрічний позов у повному обсязі.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частин першої та третьої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Згідно із частиною третьою статті 394 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зі спливом значного проміжку часу, є порушенням принципу юридичної визначеності та «права на суд», гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункти 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).
У справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справа «Рябих проти Росії» від 03 грудня 2003 року).
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», та «Трух проти України» (ухвала) від 14 жовтня 2003 року).
Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Посилань на наявність обставин непереборної сили, які спричинили пропуск строку на касаційне оскарження судових рішень касаційна скарга ОСОБА_1 не містить.
Доводи ОСОБА_1 про те, що початком перебігу строку на касаційне оскарження рішення суду апеляційної інстанції слід вважати 14 лютого 2020 року (дата отримання заявником ухвали Верховного Суду від 30 січня 2020 року про відмову у відкритті касаційного провадження у справі за його заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року) не заслуговують на увагу, оскільки не змінюють встановлений ЦПК України строк касаційного оскарження і не надають особі права у будь-який необмежений час після спливу строку касаційного оскарження реалізовувати право на касаційне оскарження судового рішення.
Ураховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 подана після спливу більше ніж одного року з дня постановлення рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року і заявником не зазначено виключних випадків, передбачених частиною третьою статті 394 ЦПК України для поновлення строку на касаційне оскарження, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись частиною третьою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство з експлуатації і обслуговування житлових будинків «Авантаж» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство з експлуатації і обслуговування житлових будинків «Авантаж», Приватної фірми «АСВС-Безпека», Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство з експлуатації і обслуговування житлових будинків «Престиж» про визнання недійсною угоди, стягнення коштів відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. А. Воробйова
Ю. В. Черняк