Справа № 234/19870/19
Провадження № 2/234/832/20
06 березня 2020 року Краматорський міський суд Донецької області у складі:
головуючого - судді Лутай А.М.,
за участю: секретаря судового засідання - Пагуліч Д.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Краматорськ Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон та отримання паспорту громадянина України, закордонного паспорту,
Позивач ОСОБА_1 21.11.2019р звернулась до суду з вищезазначеним позовом, вказуючи, що вона від шлюбу з ОСОБА_2 , відповідачем у справі, мають двох дітей, ОСОБА_3 , 2001 року народження, та малолітнього ОСОБА_4 , 2009 року народження. Свої вимоги мотивує тим, що з відповідачем вона не мешкає разом, так як відповідач знаходиться в Донецькому слідчому ізоляторі, тому добровільно дозвіл на виїзд дитини за кордон чи то на підконтрольну Україні територію надати не може. Зазначає, що діти проживають разом з нею ( ОСОБА_1 ), вона самостійно несе усі витрати по утриманню дітей та надалі має намір забезпечити повноцінний відпочинок дітям в країнах ближнього та дальнього зарубіжжя за для підвищення рівня світогляду дитини, покращення стану її здоров'я, фізичного, духовного та морального розвитку, що є забезпеченням інтересів дитини в межах здійснення батьківських прав і обов'язків. Однак, вказує, що вона ( ОСОБА_1 ) позбавлена права вільно пересуватися разом з дитиною та переїхати на підконтрольну територію України, вимушена мешкати на окупованій частині України, чим створюються негативні умови для дитини та небезпека її життю та здоров'ю. Дитина часто хворіє на застудні захворювання, а тому вона щорічно вивозила дитину на відпочинок та оздоровлення до моря або лісу на території України, але з початку Антитерористичної операції це стало неможливим, оскільки, для пересікання лінії зіткнення з дитиною, яка не досягла 16 річного віку, потрібна нотаріальна згода другого з батьків. Вважає, що без надання відповідачем дозволу на виїзд дитини вони не можуть залишити тимчасово окуповану територію, де проживають, оскільки не зможуть повернутися назад до дому без згоди батька, і тому вимушені не залишати цю територію. Все це пагубне впливає на психіку та здоров'я дитини. Просить надати дозвіл їй ( ОСОБА_1 ), або уповноваженій нею особі на багаторазові тимчасові в'їзди/виїзди неповнолітньому ОСОБА_4 , 2009 року народження, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , та їх переміщення вздовж лінії зіткнення в межах Донецької та Луганської областей (територія проведення операції Об'єднаних сил, на тимчасово окуповану територію України), в'їзд на неконтрольовану територію України та виїзд з неї, до досягнення ним 16 років, та на отримання паспорту громадянина України, закордонного паспорту.
ОСОБА_5 , представник позивачки, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав цілком, просив його задовольнити, та надав суду заяву про розгляд справи без його участі та участі позивачки, не заперечував проти винесення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 , який про дату, час і місце слухання справи повідомлений належним чином у відповідності зі ст.130 ЦПК України, в судове засідання не з'явився без повідомлення причини неявки, відзив на позовну заяву не надавав.
Оскільки відповідачем не було надано відзиву на позов, тому суд приймає до уваги лише надані докази позивачем.
Суд, згідно до ст.280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень з боку представника позивачки, вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Вивчивши та оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд знаходить заявлений позов не обґрунтованим та таким, що підлягає не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як передбачено ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Суд на підставі ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).
Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають малолітнього сина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторного 25.07.2017р в Кальміуському районному у місті Маріуполі відділі ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №199).
З тексту позову убачається, що відповідач зареєстрований у м.Макіївка Донецької області, можливо знаходиться в Донецькому слідчому ізоляторі, точної інформації про місцезнаходження відповідача у почивачки не має. Добровільно дозвіл на виїзд дитини за кордон чи то на підконтрольну Україні територію для відпочинку та оздоровлення надати не може.
За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
За змістом статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 3 ст.313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України та порядок розв'язання спорів у цій сфері визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року №3857-XII.
Частина 2 статті 3 зазначеного Закону визначає, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Зазначені правила затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.
Згідно п.п.3, 4 даних Правил, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється, зокрема: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків
Відповідно до пункту 5.1.1 Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого Наказом Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) №222ог від 14 квітня 2017 року в'їзд на неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57.
Згідно з пунктом 5.1.2 вказаного Тимчасового порядку виїзд з неконтрольованої території громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за умови пред'явлення свідоцтва про народження дитини, будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України "Про громадянство України" або статтею 2 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" особи (осіб), у супроводі якої (яких) громадяни України, які не досягли 16-річного віку виїжджають з неконтрольованої території, та дозволом фізичної особи.
Тобто виїзд з неконтрольованої території на територію України не вимагає дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України.
Суд зазначає, що по даній категорії справ позивачем може бути заявлено позов про надання одноразового дозволу на виїзд за межі України з неповнолітньою чи малолітньою дитиною без згоди батька (матері) з туристичною метою, для участі у спортивних чи іншого роду заходів, з метою оздоровлення чи з інших мотивів одноразового характеру. Крім того, позивачем у позовній заяві має бути зазначено на який термін необхідно надати дозвіл на виїзд дитини, та чи відповідає виїзд неповнолітньої чи малолітньої дитиною її інтересам, які умови проживання (тимчасового перебування) матиме дитина, чи не порушуються при цьому права відповідача на спілкування з дитиною та інше.
Виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на тимчасовий виїзд малолітньої дитини в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду, може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
Позивач в позові зазначила, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у м.Макіївка Донецької області та можливо знаходиться в Донецькому слідчому ізоляторі. Також позивачка зазначає, що вона разом з малолітньою дитиною проживає на тимчасово окупованій території України.
Однак, позивачкою не надано суду доказів щодо місця проживання дитини та з ким саме з батьків ця дитина проживає.
У позові позивачка посилається на те, що у зв'язку з неможливістю отримати згоду батька дитини на виїзд малолітнього сина на підконтрольну органам влади територію України та в'їзд на тимчасово окуповану територію України в районі проведення антитерористичної операції і виїзд з цієї території, позивачка просить надати такий дозвіл в судовому поряду.
Законодавцем надано право суду приймати рішення щодо тимчасового виїзду дитини без згоди та супроводі одного із батьків при умові строкової конкретно визначеної поїздки з зазначенням часу перебування і відмови одного з батьків у надані згоди на цей виїзд.
Позивачка стверджує, що відповідач не має змоги дати згоду на тимчасовий виїзд дитини, але жодних доказів на підтвердження факту звернення до відповідача за отриманням дозволу на тимчасовий виїзд дитини з дотриманням наведених вище вимог закону суду не надала.
Крім того, як вбачається з позовної заяви, позивачка просить суд надати дозвіл на в'їзд на тимчасово неконтрольовану територію України в районі проведення антитерористичної операції та виїзд з цієї території дитини без дозволу батька не на одноразову поїздку з визначенням її початку та закінчення, а на багаторазові виїзди до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, тобто фактично на майбутнє, без зазначення відповідного часового проміжку перебування.
Надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини без згоди батька суперечить чинному законодавству, яке визначає рівність прав та обов'язків обох батьків відносно виховання дитини, унаслідок чого батько фактично позбавляється можливості брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
Крім того, не зазначення позивачем конкретної адреси місця перебування дитини та не надання доказів на підтвердження повернення дитини виключає можливість встановити обов'язкові обставини, а саме: чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини.
Також суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа може звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Між тим, позивачка не довела, що її права порушені, оскільки матеріали справи не містять відомостей про звернення позивачки до відповідача із спірного питання та відмови останнього у наданні згоди на виїзд дитини на тимчасово неконтрольовану територію України в районі проведення антитерористичної операції та виїзд з цієї території.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №712/10623/17 (провадження №14-244цс18) зроблено висновок, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Таким чином, суд вважає що вимоги позивачки про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька не ґрунтуються на законі, а тому у їх задоволенні слід відмовити.
Щодо позовних вимог в частині надання дозволу на отримання та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім'я дитини без згоди батька суд зауважує наступне.
Згідно з підпунктом 2 пункту 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року № 152, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються особі, яка не досягла 16-річного віку, особі, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники); у разі оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон у закордонній дипломатичній установі - на підставі заяви-анкети одного з батьків/законних представників та письмової згоди другого з батьків/законних представників, яка надається під час подання документів (заява від другого з батьків/законних представників не вимагається, якщо він є іноземцем або особою без громадянства чи за наявності виданої органом державної виконавчої служби довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців). У разі відсутності другого з батьків під час подання документів така заява подається нотаріально засвідченою. Якщо батьки не перебувають у шлюбі, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюється на підставі заяви-анкети того з них, з ким проживає особа.
Враховуючи, що позивачкою, як і раніше, не надано суду доказів на підтвердження факту звернення до відповідача за наданням згоди на отримання та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім'я дитини, та відмови відповідача у наданні такої згоди, ці позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, а позивачка ухвалою суду звільнена від сплати судових витрат, суд, на підставі ст.141 ЦПК України, вважає необхідним відести судові витрати на рахунок держави.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 130, 141, 263-265 ЦПК України, суд -
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовної заяви до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон та отримання паспорту громадянина України, закордонного паспорту.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини рішення виготовлені в нарадчій кімнаті та проголошені 06.03.2020р.
Суддя: А.М.Лутай