ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 березня 2020 року м. Київ № 640/19391/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (
АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ,
вул. Бульварно-Кудрявська, 16)
про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві в частині припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2016 оку;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві в частині невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2016 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити виплату пенсії ОСОБА_1 в частині виплати ОСОБА_1 пенсії за період, починаючи з 01 червня 2016 року;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині виплати ОСОБА_2 пенсії в межах суми стягнення за один місяць;
- встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві подати до Окружного адміністративного суду міста Києва звіт про виконання судового рішення.
Мотивуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що припинення виплати позивачу з підстав відсутності її за місцем проживання не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки ні Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ні іншими законами не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як відсутність підтвердження місця проживання пенсіонера. На думку позивача, спеціальний статус ВПО не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2018 року відкрито провадження у адміністративній справі №640/19391/18 та вирішено здійснювати подальший розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відзиві на адміністративний позов представник Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві стверджував, що відновлення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам проводиться на підставі особистого звернення до органів Пенсійного фонду України з довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи та після прийняття комісією відповідного рішення. Позивач повторно з довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи не зверталася, а тому позивача не було взято на облік в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві.
Представник позивача у відповіді на відзив стверджував, що рішення комісії, на яке посилається відповідач, не може бути підставою для відмови в поновленні виплати пенсії позивачу, оскільки виключний перелік таких підстав визначено статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Законодавством не передбачено, що рішення комісії є підставою для невзяття пенсіонера-внутрішньо переміщеної особи на облік в органі Пенсійного фонду України. На думку позивача, таке рішення комісії може бути підставою для відмови в поновленні виплати пенсії, однак не може слугувати підставою для відмови у взятті пенсіонера на пенсійний облік.
З огляду на викладене вище та відсутність клопотань щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).
При цьому, суд враховує подане представником позивача клопотання про прискорення розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком (в матеріалах справи наявна копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серія НОМЕР_4).
Відповідно до довідки від 14 квітня 2016 року №3001009761 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим фактичним місцем проживання у АДРЕСА_2 .
05 червня 2018 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві із адвокатським запитом щодо повідомлення причини припинення виплати пенсії ОСОБА_2 із зазначенням правових підстав, дати, з якої припинено виплати, а також отримання копії рішення про припинення виплати та поновлення виплати пенсії за весь період заборгованості.
За результатами розгляду вказаного запиту Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом від 15 червня 2018 року №21863/02 повідомило, що згідно електронної бази даних отримувачів пенсій по м. Києву гр. ОСОБА_1 в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві не перебуває та пенсію не отримує. також повідомлено, що для поновлення виплати пенсії гр. ОСОБА_2 необхідно звернутися до управління Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації).
02 липня 2018 року представник позивача подав до Голосіївського відділу обслуговування громадян Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві адвокатський запит щодо повідомлення причини припинення виплати пенсії ОСОБА_2 із зазначенням правових підстав, дати, з якої припинено виплати, а також отримання копії рішення про припинення виплати та поновлення виплати пенсії за весь період заборгованості.
Листом від 11 липня 2018 року №36736102 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зазначило, що надати інформацію щодо пенсійного забезпечення гр. ОСОБА_1 немає можливості, оскільки згідно електронної бази даних одержувачів пенсій по м. Києву, гр. ОСОБА_3 не перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві.
В подальшому, 20 серпня 2018 року представник позивача звернувся із запитом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо повідомлення причини припинення виплати пенсії ОСОБА_2 із зазначенням правових підстав, дати, з якої припинено виплати, а також отримання копії рішення про припинення виплати та поновлення виплати пенсії за весь період заборгованості.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області за результатами розгляду вказаного запиту листом від 29 серпня 2018 року №7355/02-02 повідомила, що ОСОБА_1 до 01 червня 2016 року перебувала на обліку в Києво-Святошинському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області як внутрішньо переміщена особа. У зв'язку з надходженням до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області запиту з Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо витребування пенсійної справи ОСОБА_2 , 13 травня 2016 року електронна пенсійна справа та макет пенсійної справи направлені на адресу запитувача.
За таких обставин, підстав для поновлення Києво-Святошинським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області виплати пенсії ОСОБА_2 немає.
11 вересня 2018 року представник позивача повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із запитом щодо повідомлення причини припинення виплати пенсії ОСОБА_2 із зазначенням правових підстав, дати, з якої припинено виплати, а також отримання копії рішення про припинення виплати та поновлення виплати пенсії за весь період заборгованості.
Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом від 24 вересня 2018 року №82180/02 повідомило, що 27 квітня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до Головного управління щодо поновлення виплати пенсії та переведення макету пенсійної справи з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за новим місцем проживання. Згідно витягу із рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 13 жовтня 2016 року за №14 прийнято рішення про відмову у відновленні їй соціальних виплат, у зв'язку із відсутністю підтвердження місця проживання заявниці за вказаною нею адресою. Відновлення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам проводиться на підставі особистого звернення до органів Пенсійного фонду України з довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи та після прийняття Комісією відповідного рішення. Однак, на час розгляду запиту гр. ОСОБА_2 із відповідною заявою до Головного управління не зверталася та рішення комісії не надходило. Отже, питання виплати пенсії буде вирішено після надходження такого рішення Комісії.
Незгода позивача із призупиненням виплати пенсії та його підставами зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Отже, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов'язкове державне страхування», можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Таким чином, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
При цьому, суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Крім того, суд зазначає, що таких підстав для припинення виплати пенсії як непідтвердження місця проживання з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або іншими законами України не передбачено.
З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.
Суд звертає увагу, що позивачу призупинено виплату пенсії на підставі пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат, а саме у зв'язку з не проживанням за вказаною адресою внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Крім того, суд зазначає, що у преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченими законом підставами для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу в період з 01 червня 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі №805/402/18.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії.
З огляду на викладене, суд вважає, що в даному випадку наявні протиправні дії відповідача щодо припинення та подальшої невиплати відповідачем пенсії позивачу в період 01 червня 2016 року.
Враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправність припинення виплати пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених права ОСОБА_1 , вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2016 року.
Пунктом 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині виплати пенсії позивачу у межах суми за один місяць.
В частині вимоги щодо зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд враховує, що частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналіз вказаної правової норми дає суду підстави стверджувати, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом суду, а не обов'язком.
Таким чином, з огляду на те, що судом не вбачається необхідності в даному випадку встановлювати судовий контроль, підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання судового рішення, у задоволені вимоги позивача щодо встановлення судового контролю слід відмовити.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині.
Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 призначеної пенсії за період з 01 червня 2016 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість з призначеної пенсії, що виникла з 01 червня 2016 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.
В задоволенні клопотання про встановлення судового контролю відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 409 (одна тисяча чотириста дев'ять) гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук