30 березня 2020 року Чернігів Справа № 620/299/20
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії щодо відмови у поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 2847,40 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області сформувати та подати до відповідного територіального органу державної казначейської служби України в місті Чернігів подання про повернення збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 2847,40 грн., сплаченого ОСОБА_1 згідно квитанції № П419347 від 10.10.2019.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона придбала житло вперше, а тому звільнена від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 позовна заява залишена без руху. У встановлений строк вимоги ухвали виконані.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін.
В установлений ухвалою суду строк відповідач надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні. Зазначив, що Пенсійний Фонд України не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, оскільки в Україні відсутня єдина система реєстрації прав на нерухоме майно. Також відсутній правовий механізм перевірки інформації про факт придбання особою нерухомості вперше. Обов'язок доказування придбання нерухомого майна вперше лежить виключно на позивачеві. Оскільки збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, який був сплачений позивачем, не був зарахований на розрахунковий рахунок управління в сумі 2847,40 грн. (ці кошти зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету, а на управління покладається обов'язок щодо контролю по сплаті збору), тому кошти повинні стягуватися саме з Державного бюджету України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
10.10.2019 між ОСОБА_2 (покупець) та ОСОБА_3 (продавцем) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Глобою Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1050 (а.с.8-11).
Прізвище позивача « ОСОБА_4 » змінено на « ОСОБА_5 » у зв'язку з укладенням шлюбу 08.11.2019 відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.6).
Відповідно до умов договору продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв придатну для використання за призначенням двокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 і зобов'язується оплатити її вартість за ціною та на умовах, встановлених в цьому договорі.
Інформація про купівлю-продаж позивачем квартири внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним Витягом від 10.10.2019 № 184331922 (а.с.12).
При цьому, ОСОБА_1 відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат» сплачено збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 2847,40 грн., що підтверджується копією квитанції № П419347 від 10.10.2019 (а.с.13).
27.11.2019 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про повернення безпідставно сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування мотивовану тим, що громадяни, які придбавають житло вперше, звільнені від його сплати (а.с.15).
Листом від 20.12.2019 за № 17740/05-02 відповідач відмовив позивачу у поверненні сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 2847,40 грн. та зазначив, що зі змісту поданої позивачем заяви та доданих до неї документів не можна зробити однозначного висновку стосовно доведеності обставин придбавання житла вперше. Управління не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно і не має повноважень запитувати вказану інформацію в компетентних органів. Перевірити достовірність даних щодо придбання ОСОБА_1 нерухомого майна вперше немає можливості. Крім того, сплачений збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна був зарахований на рахунок загального фонду державного бюджету, який є розпорядником коштів, а не розрахунковий рахунок управління, що вказує на відсутність правових підстав для повернення вищевказаних коштів (а.с.16).
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України від 26.06.1997 № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 400/97; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичних осіб, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Згідно з пунктом 8 статті 2 Закону № 400/97 об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для таких суб'єктів встановлюються у розмірі 1 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону (пункт 10 статті 4 Закону № 400/97).
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок №1740).
Відповідно до пункту 15-1 Порядку №1740 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 Порядку № 1740 визначено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
З аналізу наведених норм вбачається, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Судом досліджено наявні в матеріалах справи докази та встановлено, що 10.10.2019 відповідно до укладеного з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу, посвідченого в нотаріальному порядку та зареєстрованого в реєстрі за № 1050, ОСОБА_6 придбано у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів від 27.11.2019 № 190373520, відомості про право власності позивача на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , набуті на підставі договору купівлі-продажу від 10.10.2019, внесені до реєстру (а.с.14).
Відомості про придбання позивачем нерухомого майна (житла), ніж придбаної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 10.10.2019 відсутні.
Таким чином, укладаючи 10.10.2019 договір купівлі-продажу квартири, ОСОБА_1 придбала житло вперше, а тому звільняється від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в силу вимог Закону № 400/97.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (далі - Порядок № 787).
Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на ГУ ПФУ в Чернігівській області покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovdandPine v. The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у спірних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Таким чином, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови ОСОБА_7 в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.
З огляду на наведене, суд зазначає про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби України щодо повернення помилково сплаченого позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17), 31 січня 2018 року (справа №819/1667/17), 20 березня 2018 року (справа №819/1249/17) та 19 червня 2018 року (справа № 819/1554/16), яка, в силу положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.
Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини щодо помилковості сплати позивачем до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що за визначенням частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В свою чергу, відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат позивачем надані суду договір про надання правової допомоги № 1-11-19 від 27.11.2019, розрахунок вартості наданих послуг, акт наданих послуг від 15.01.2020 на загальну суму 1700,00 грн., рахунок-фактуру № 1-11-19 від 15.01.2020, товарний чек № 1-11-19 від 15.01.2020 та детальний опис робіт (наданих послуг) від 15.01.2020.
Таким чином, позивач поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 1700,00 грн. Отже, адвокатом та позивачем документально доведено факт понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу, пов'язаних з розглядом справи, у розмірі 1700,00 грн.
Разом з тим, підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір в розмір 840,80 грн.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) щодо відмови у поверненні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 2847,40 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) сформувати та подати до відповідного територіального органу державної казначейської служби України в місті Чернігів подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 2847,40 грн., сплаченого згідно квитанції № П419347 від 10.10.2019.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 2540 (дві тисячі п'ятсот сорок) грн.80 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 30 березня 2020 року.
Суддя О.Є. Ткаченко