ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 березня 2020 року м. Київ № 640/18271/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) матеріали адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ,
вул. Бульварно-Кудрявська, 16)
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо нездійснення перерахунку пенсії з врахуванням кратності періодів з 09 червня 1990 року по 18 травня 1993 року на підставі архівної довідки від 17 червня 2013 року та зарахування періоду трудового стажу з 11 лютого 1980 року по 26 серпня 1980 року та здійснення перерахунку пенсії з врахуванням довідки про заробітну плату №376/2 від 20 листопада 2013 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 11 квітня 2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок пенсії з врахуванням кратності періодів з 09 червня 1990 року по 18 травня 1993 року на підставі архівної довідки від 17 червня 2013 року та зарахування періоду трудового стажу з 11 лютого 1980 року по 26 серпня 1980 року та здійснення перерахунку пенсії з врахуванням довідки про заробітну плату №376/2 від 20 листопада 2013 року, починаючи з 11 квітня 2019 року;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати та витрати на правову допомогу.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що трудовий стаж, а саме періоди роботи з 19 травня 1993 року по 01 жовтня 1999 року з ПрАТ «Поіск.А.С.» позивач набув у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснюють господарську діяльність, перебували під контролем української влади, і зазначене підприємство (інститут) також утворено відповідно до законодавства України. Крім того, позивач позбавлений можливості отримати уточнюючу довідку для підтвердження стажу роботи з 11 лютого 1980 року по 26 серпня 1980 року, однак вказаний період підтверджується відповідними записами у трудовій книжці.
Додатково представник позивача повідомив, що у період з 09 червня 1990 року по 18 травня 1993 року позивач працював в районах Крайньої Півночі (Якутська АРСР). Так, якщо певний період роботи особи на території РФ згідно з законодавством цієї держави повинен обчислюватися на пільгових підставах, то в такому ж порядку цей стаж повинен враховуватися щодо цієї людини і в Україні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на адміністративний позов представник Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві зазначив, що надана позивачем довідка видана підприємством, яке знаходиться на тимчасово окупованій території України, підстави для зарахування періоду роботи, зазначеного в ній, відсутні.
Також представник відповідача стверджував, що пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та користування пільгами, передбаченими нормами чинного законодавства. Однак, оскільки матеріали, що дають право на пільгове обчислення стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі відсутні як у трудовій книжці, так і в архівній довідці, зарахувати в пільговому обчисленні період роботи в Державному відкритому акціонерному товаристві «Спецмонтажгеологія» з 09 червня 1990 року по 18 травня 1993 року немає підстав.
З огляду на викладене вище та відсутність клопотань про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).
При цьому, суд враховує подане представником позивача клопотання про прискорення розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві з 11 квітня 2019 року та отримує пенсію за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 27 червня 2019 року №141504/03 позивачу повідомлено, що для призначення йому пенсії ОСОБА_1 надана довідка про заробітну плату №376/2 від 20 листопада 2013 року, видана Приватним акціонерним товариством «Поіск.А.С.», достовірність сум в якій перевірити немає можливості, оскільки вся документація і архіви організації знаходяться на тимчасово непідконтрольній Україні території, доступ до яких відсутній.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що 02 липня 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою, в якій просив:
- здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з врахуванням кратності періодів з 09 червня 1990 року по 18 травня 1993 року на підставі архівної довідки від 17 червня 2013 року та зарахувати період трудового стажу з 11 лютого 1980 року по 26 серпня 1980 року;
- здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з врахуванням довідки про заробітну плату №376/2 від 20 листопада 2013 року;
- здійснити виплату недоотримано пенсії за квітень-травень 2019 року.
За результатами розгляду вказаної заяви Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом від 09 серпня 2019 року №180625/03 повідомило, що при призначенні пенсії до загального страхового стажу не враховано період роботи на заводі «Буддеталь» з 11 лютого 1980 року по 26 серпня 1980 року у зв'язку з відсутністю в номерах наказів на прийняття та звільнення з роботи дат їх видання.
Також у вказаному листі зазначено, що оскільки матеріали, що дають право на пільгове обчислення стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі відсутні як в трудовій книжці, так і в архівній довідці, зарахувати в пільговому обчисленні період роботи в Державному відкритому акціонерному товаристві «Спецтампогажгеология» з 09 червня 1990 року по 18 травня 1993 року немає підстав.
Крім того, для призначення пенсії позивачем була надана довідка про заробітну плату №376/2 від 20 листопада 2013 року, видана Приватним акціонерним товариством «Поіск.А.С» достовірність сум в якій перевірити немає можливості, оскільки вся документація та архіви організації знаходяться на тимчасово непідконтрольній Україні території, доступ до яких відсутній.
Незгода позивача із діями органу пенсійного фонду щодо здійснення розрахунку пенсії при її призначенні зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Статтею 5 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 року, яка Україною підписана, встановлено, що вона розповсюджує дію угоди на пенсійне забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угоди.
Статтею 3 тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 19 січня 1993 року, дозволено обчислювати стаж за нормами Закону Російської Федерації «Про державні гарантії і компенсації для осіб, працюючих і проживаючих в районах Крайньої Півночі та прирівняних місцевостях» від 19 лютого 1993 року, яким дозволено застосовувати пільгу про обчислення стажу незалежно від факту наявності строкового трудового договору, тим самим на рівні міжнародних угод, укладених між Україною та Росією встановлено, що на території України гарантується пенсійне забезпечення громадян, які працювали на території Росії в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, і при цьому обов'язково визначено, що обчислення стажу здійснюється незалежно від факту наявності строкового трудового договору.
Відповідно до пункту 5 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Згідно з пунктом «д» статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» від 10 лютого 1960 року працівникам, що переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах строком на п'ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надається додатково пільга зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що надає право на отримання пенсії через старість і по інвалідності.
Статтею 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» від 26 вересня 1967 року № 1908-VII передбачено скоротити тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року «Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», з п'яти до трьох років. Надавати зазначені пільги особам, які прибули в ці райони і місцевості з власної ініціативи, за умови укладення ними трудових договорів на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.
Відповідно до частини 2 пункту 2 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Президії Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16 грудня 1967 року № 530/П-28, пільги, передбачені статтею 5 Указу від 10 лютого 1960 р. та статтею 3 Указу від 26 вересня 1967 р., надаються додатково працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни (включаючи осіб, які прибули з власної ініціативи), при умові укладення ними трудових договорів, про роботу в цих районах і місцевостях на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС № 530/п-28 від 16 грудня 1967 року період роботи у зазначених місцевостях зараховувався до загального трудового стажу у наступному порядку: за період з 01 березня 1960 року - один рік роботи зараховувався за один рік і 6 місяців; за період з 01 серпня 1945 року до 01 березня 1960 року один рік роботи зараховувався за два роки, якщо робітник мав право на пільги у відповідності з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 01 серпня 1945 року. Пільгове обчислення трудового стажу відповідно до зазначених Указів поширювалось лише на робітників, які уклали письмові трудові договори про роботу на Крайній Півночі та прирівняних місцевостях, на підставі документів (трудової книжки, довідки), які б стверджували право на пільги. Таким документом був і письмовий договір, який укладався із робітниками і службовцями, що прибували для роботи на Крайню Північ.
Таким чином, документами, які підтверджують роботу особи на Крайній Півночі та прирівняних місцевостях та які надають право на обчислення стажу роботи на пільгових умовах є трудовий договір, трудова книжка або довідка.
При цьому, для здійснення обчислення стажу на пільгових умовах є достатнім наявність одного із вказаних документів.
Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», визначений постановою Ради Міністрів СРСР №1029 від 10 листопада 1967 року.
Спору, що місцевість, де працював позивач, відносилась до районів Крайньої Півночі, між сторонами не існує.
Отже, з огляду на вищенаведені норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 302/662/17-а, від 18 грудня 2018 року у справі № 263/13671/16-а, від 10 січня 2019 року у справі № 352/1612/15а (2а/352/70/15), від 10 вересня 2019 року у справі № 348/2208/16-а, від 07 листопада 2019 року у справі №341/1327/17 (К/9901/10363/18).
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки, копію якої позивач надавав пенсійному органу, вбачається, що ОСОБА_1 09 червня 1990 року переведений на Якутську госпрозрахункову ділянку майстром-бригадиром з місцезнаходженням м. Мирне Якутської АРСР відповідно до наказу №73к від 04 червня 1990 року.
Згідно наказу №82к від 11 червня 1990 року Державного відкритого акціонерного товариства «Спецтампогажгеология» з 10 червня 1990 року позивач прийнятий внаслідок переводу майстром-бригадиром; 01 лютого 1992 року переведений гірничим майстром відповідно до наказу №34к від 24 лютого 1992 року.
В подальшому, 12 травня 1993 року ОСОБА_1 відкомандирований у розпорядження «ШСХ-1», а з 18 травня 1993 року звільнений по переводу в Акціонерне товариство «Поіск.А.С.» згідно наказу №75к від 17 травня 1993 року.
Також, на підтвердження вказаних обставин в матеріалах справи містяться архівні довідки №10-388, №10-390, №10-390/г від 03 жовтня 2013 року.
За встановлених обставин, коли факт роботи позивача в районах Крайньої Півночі підтверджується записами в трудовій книжці, які також безпосередньо кореспондуються з записами у відповідних довідках, то спірний період роботи позивача в районах Крайньої Півночі підлягає пільговому розрахунку як один рік роботи за один рік шість місяців.
За вказаних обставин, суд робить висновок, що відмова відповідача у здійсненні перерахунку стажу та розміру пенсії, з урахуванням кратності страхового стажу в районах Крайньої Півночі з підстав відсутності письмових трудових договорів є безпідставною, оскільки, факт укладення трудових договорів з роботодавцем підтверджується наявними в матеріалах справи архівними довідками, згідно яких, позивач отримувала заробітну плату за працю в районах Крайньої Півночі у відповідні періоди, що на думку суду, є достатніми документами для перерахунку пенсії.
При цьому, вказаними довідками підтверджується, що вищевказаними довідками підтверджується, що позивач у спірний період працювала повний робочий день, відтак посилання відповідача на виконання робіт позивачем вахтово-експедиційним методом, як на одну з підстав, що виключає можливість надання пільг щодо обчислення стажу, є безпідставними та жодним чином не обґрунтованими.
Таким чином, враховуючи, що період роботи позивача з 09 червня 1990 року по 18 травня 1993 року в районі, прирівняному до районів Крайньої Півночі, повністю підтверджується трудовою книжкою та архівними довідками, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на зарахування вказаного періоду роботи із розрахунку один рік за один рік шість місяців, а отже й має право на перерахунок пенсії з урахуванням пільгового обрахунку стажу роботи.
В частині вимог щодо зарахування до стажу періоду роботи на підставі довідок, виданих підприємствами, що знаходяться на непідконтрольній Україні території, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-VI (далі - Закон №1058-VI) визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
При цьому, згідно статті 24 Закону №1058-VI страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-VI).
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-VI періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України та статті 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядком підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Як визначено законодавством, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що до загального страхового стажу не враховано період роботи на заводі «Буддеталь» з 11 лютого 1980 року по 26 серпня 1980 року у зв'язку з відсутністю в номерах наказів на прийняття та звільнення з роботи дат їх видання.
Крім того, довідку про заробітну плату №376/2 від 20 листопада 2013 року, видану Приватним акціонерним товариством «Поіск.А.С» не взято відповідачем до уваги, оскільки достовірність сум в такій довідці перевірити немає можливості, адже вся документація та архіви організації знаходяться на тимчасово непідконтрольній Україні території, доступ до яких відсутній.
Суд зазначає, що наявною у матеріалах справи копією трудової книжки підтверджується, що у ній дійсно наявні записи щодо прийняття на посаду слюсаря на завод «Буддеталь» на підставі наказу №8к та щодо його звільнення на навчання відповідно до наказу №32к.
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Деркомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (чинна на момент здійснення спірних записів у трудову книжку за 1980 рік) «Все записи в трудовой книжке о приеме на работу, переводе на другую постоянную работу или увольнении, а также о награждениях и поощрениях вносятся администрацией предприятия после издания приказа (распоряжения), но не позднее недельного срока, а при увольнении - в день увольнения и должны точно соответствовать тексту приказа (распоряжения). Записи производятся арабскими цифрами (число и месяц двузначными). Например, если рабочий или служащий принят на работу 5 января 1984 г., в графе 2 трудовой книжки ранее установленного образца (1938 г.) записывается: "1984.05.01", в трудовых книжках, выданных после 1 января 1975 г.; "05.01.1984".».
Суд звертає увагу, що у графі 2 трудової книжки позивача наявні відомості щодо прийняття його на роботу на завод «Буддеталь» 11 лютого 1980 року та його звільнення з 26 серпня 1980 року.
На думку суду, вказаних записів достатньо для врахування вказаного періоду до стажу роботи позивача і його неврахування відповідачем з підстав відсутності дат наказів, на підставі яких позивача прийнято на роботу та в подальшому звільнено з роботи, не узгоджуються з нормами законодавства.
В частині позиції відповідача стосовно того, що довідка про заробітну плату видана підприємством, яке знаходиться на тимчасово непідконтрольній Україні території, суд зазначає наступне.
За приписами частини 1 та 2 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
За приписами частини 2 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Тобто, відповідно до наведених норм закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.
Суд звертає увагу, що довідка про заробітну плату №376/2 видана Приватним акціонерним товариством «Поіск.А.С» 20 листопада 2013 року, тобто до 20 лютого 2014 року (початок тимчасової окупації, згідно статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»), відтак видані до даного періоду первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти позивача права на отримання пенсії в повному обсязі, обрахованої із заробітку, який він отримував на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де позивач набув стаж за період роботи на підприємстві.
Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23 лютого 2016 року ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
В даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через неможливість перевірки достовірності інформації, у зв'язку з наданням довідки підприємством, що знаходиться на території, непідконтрольній українській владі.
Таким чином, незарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві в наявний страховий стаж ОСОБА_1 періоду його роботи з 11 лютого 1980 року по 26 серпня 1980 року та не здійснення перерахунку пенсії з врахуванням довідки про заробітну плату №376/2 від 20 листопада 2013 року є протиправним.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, та враховуючи, що пенсійний орган не включив у підрахунок стажу позивача всіх періодів його трудової діяльності, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок пенсії з врахуванням кратності періодів з 09 червня 1990 року по 18 травня 1993 року на підставі архівної довідки від 17 червня 2013 року та зарахування періоду трудового стажу з 11 лютого 1980 року по 26 серпня 1980 року та здійснення перерахунку пенсії з врахуванням довідки про заробітну плату №376/2 від 20 листопада 2013 року, починаючи з 11 квітня 2019 року.
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідачем не наведено документального та нормативного обґрунтування правомірності невключення в кратності пільгового обчислення стажу роботи позивача в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а також на підприємстві, яке знаходиться на тимчасово непідконтрольній Україні території, а відтак суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Стосовно заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2019 року №1370/3770/18, від 12 вересня 2019 року №9901/350/18.
Так, на підтвердження надання відповідачу правової допомоги представник відповідача подав до суду: копію договору №25/06/2019-2 про надання правової допомоги, пунктом 3.1 якого передбачено, що для здійснення адвокатом зобов'язань за цим договором клієнт сплачує адвокату гонорар. Розмір гонорару визначається додатковою угодою до цього договору.
Кошти вносяться клієнтом у повному обсязі у вигляді безповоротного авансу (пункт 3.2 договору).
Відповідно до додаткової угоди №2 до договору №25/06-19-2 від 25 червня 2019 року про надання правової допомоги від 21 серпня 2019 року сторони визначили розмір та порядок сплати гонорару в наступному порядку: оплата поточних витрат адвоката, які пов'язані з виконанням договору становить 6 500,00 грн.
У даній угоді зазначено, що 21 серпня 2019 року сплачено шість тисяч п'ятсот гривень, однак матеріали справи не містять копії будь-якого розрахункового документу (платіжного доручення, квитанції, розписки), яким би підтверджувався факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу, відтак підстави для її відшкодування, виходячи з наявних матеріалів справи, відсутні.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем та відповідачем докази, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог повністю.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо нездійснення перерахунку пенсії з врахуванням кратності періодів з 09 червня 1990 року по 18 травня 1993 року на підставі архівної довідки від 17 червня 2013 року та зарахування періоду трудового стажу з 11 лютого 1980 року по 26 серпня 1980 року та здійснення перерахунку пенсії з врахуванням довідки про заробітну плату №376/2 від 20 листопада 2013 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 11 квітня 2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок пенсії з врахуванням кратності періодів з 09 червня 1990 року по 18 травня 1993 року на підставі архівної довідки від 17 червня 2013 року та зарахування періоду трудового стажу з 11 лютого 1980 року по 26 серпня 1980 року та здійснення перерахунку пенсії з врахуванням довідки про заробітну плату №376/2 від 20 листопада 2013 року, починаючи з 11 квітня 2019 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук