30 березня 2020 р. Справа №480/408/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправним та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Сумській області), в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру Сумській області, викладену у формі наказу від 14.11.2019 №18-16533/16-19-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Михайлівської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населеного пункту;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Сумській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Михайлівської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населеного пункту. Не зважаючи на те, що до заяви були додані усі необхідні документи, визначені законом, наказом від 14.11.2019 №18-16533/16-19-СГ відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки землі за рахунок яких планується відведення земельної ділянки у власність, перебувають у постійному користуванні у іншої особи згідно державних актів на право постійного користування. Позивач вважає наказ про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, та просить суд зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.
На виконання зазначеної ухвали, відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому не погоджується із позовними вимогами та зазначив, що діяв у межах чинного законодавства, оскільки земельна ділянка, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, знаходиться у постійному користуванні іншої особи, згідно державних актів на право постійного користування, виданих на ім'я ОСОБА_2 . Згідно ч. 5 ст. 116 Земельного Кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Крім цього, відповідно до п. "б" ч.1 ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.
Також, ГУ Держгеокадастру у Сумській області звертає увагу суду на те, що вимога зобов'язати надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд не вправі зобов'язати відповідача до вчинення тих дій, які згідно із земельним законодавством України можуть здійснюватися лише за його розсудом.
Враховуючи наведені обставини, ГУ Держгеокадастру у Сумський області вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що згідно ч.5 ст.2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року №2009-ХІІ (чинного на момент передачі ОСОБА_3 земельної ділянки у постійне користування згідно Державного акту на право постійного користування землею серія ІІІ-СМ №003967 від 01 березня 1999 року та створення ним Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_3 ) на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 28 липня 2010 року Головою Селянського (фермерського) господарства Сільченко Володимира Дмитровича на даний час являється його донька ОСОБА_4 , що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Враховуючи зазначене, вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, просить позовні вимоги задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області із заявою від 11.10.2019, яка зареєстрована відповідачем 15.10.2019, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Михайлівської сільської ради Лебединського району Сумської області (а.с. 6). До заяви було додано, окрім іншого, згоду Селянського (фермерського) господарства Сільченко Володимира Дмитровича на безоплатне вилучення частини земельної ділянки (а.с. 16).
Наказом від 14.11.2019 №18-16533/16-19-СГ відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки землі за рахунок яких планується відведення земельної ділянки у власність, перебувають у постійному користуванні у іншої особи, згідно державних актів на право постійного користування. Згідно ч. 5 ст. 116 Земельного Кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (а.с.17).
Не погодившись із вищевказаним наказом, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель врегульовано Земельним кодексом України.
Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 Земельного кодексу України.
Так, частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз цієї норми свідчить, що земельним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Із наказу ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 14.11.2019 №18-16533/16-19-СГ вбачається, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою слугувало те, що землі за рахунок яких планується відведення земельної ділянки у власність, перебувають у постійному користуванні іншої особи (а.с. 17).
Проте вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України.
Разом з тим, суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку вказаного проекту, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17.
Відтак, суд зазначає, що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 14.11.2019 №18-16533/16-19-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Михайлівської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населеного пункту, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Сумській області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 у справі № 0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі № 0640/4248/18 та від 28.11.2019 по справі №803/1067/17.
Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
У контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Проте наведених обставин судом не встановлено. Оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено в наказі відповідача від 14.11.2019 №18-16533/16-19-СГ. Однак суд, в межах даної справи, не має повноважень досліджувати чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження ГУ Держгеокадастру щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання йому дозволу.
Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10.10.2019 по справі № 814/1959/17 та від 28.11.2019 по справі №803/1067/17, яка згідно ч. 4,5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та враховується іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача, в даному випадку, є зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Михайлівської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду, а відтак, позовні вимоги про зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Сумській області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при подачі даної позовної заяви був сплачений судовий збір у сумі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 21.01.2020 (а.с. 28).
Таким чином, позивачу підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області в сумі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправним та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 14.11.2019 №18-16533/16-19-СГ.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.10.2019 (зареєстровану 15.10.2019) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Михайлівської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населеного пункту та, за результатами її розгляду прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, 25, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 39765885).
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Глазько