31 березня 2020 р. справа № 400/4614/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у спрощеному позовному провадженні, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2
провизнання бездіяльності та дій протиправними; зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач або Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09.09.2018 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09.09.2018 року;
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2014 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення з списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Крім того, відповідачем у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року протиправно не нараховувалась та не виплачувалась індексація.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову, так як ч. 17 - 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки в зв'язку з особливим періодом, який діє по теперішній час. Додаткову відпустку не може бути перенесено на інший період, а виплата грошової компенсації за всі невикористані дні такої додаткової відпустки законодавством не передбачена. Щодо індексації, на думку відповідача, то вона нараховується та виплачується в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, з 01.01.2016 року збільшилось грошове забезпечення військовослужбовців за рахунок щомісячних премій і в першу чергу в межах бюджетних асигнувань сплачувались грошове забезпечення військовослужбовцям, винагороди за безпосередню участь в АТО чи інших заходах, розрахунки із звільненими військовослужбовцями, грошова допомога для оздоровлення, відповідач керувався ст. 5 Закону України "Про індексацію доходів населення" та роз'ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 263 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , яке видане в квітні 2015 року.
В період з 2005 року по 09.09.2018 року позивач проходив військову службу у Збройних Силах України у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 27.08.2018 року № 460 позивача звільнено з військової служби.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 260 від 31.08.2018 року позивач виключений із списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення з 09.09.2018 року та направлений на військовий облік до Корабельного РВК м. Миколаєва.
В листопаді 2019 року представником позивача до відповідача направлено адвокатський запит для з'ясування підстав невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року та вимоги про виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.
Відповідач листом від 05.12.2019 року на адвокатський запит повідомив про відсутність підстав для нарахування індексації грошового забезпечення позивачу в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, адже механізм виплати та нарахування індексації за минулі періоди не передбачено. Також, відповідач повідомив, що позивачу не виплачувалась грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, в зв'язку з тим, що надання даної відпустки припинено в зв'язку з особливим періодом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 року № 504/96ВР, установлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14.05.2015 року № 426-VIII, доповнено Закон України "Про відпустки" статтею 16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин була викладена в наступній редакції: "Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік".
Згідно п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Частиною 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно з абзацами 2, 3 частини 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до частини 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Частиною 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
В силу вимог частини 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене в Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ та "Про оборону України" від 06.12.1991 року № 1932-ХІІ.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під особливим періодом розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім цього, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача з списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2015 року по 2018 рік.
Судом встановлено, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів:
- безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
- грошова компенсація відпустки особі.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Частиною 3 ст. 291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Проаналізувавши ознаки типової справи, зазначені Верховним Судом у рішенні від 16.05.2019 року (особа позивача, відповідача, підстава та предмет спору, аналогічні позовні вимоги позивача, відносини, що регулюються однаковими нормами права), суд дійшов висновку, що справа № 400/4614/19 є типовою справою.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік.
Щодо визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення та зобов'язання здійснити такі виплати, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (надалі - Закон № 1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ передбачено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (надалі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Аналогічний висновок підтверджується постановою Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі № 825/874/17.
Крім того, така позиція узгоджується з практикою Європейського Суду.
Так, при розгляді справи "Кечко проти України" Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.
Також, суд не приймає до уваги посилання відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, оскільки вони мають рекомендаційний характер, а тому не можуть бути підставою для ненарахування та невиплати позивачу індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Крім того, щодо посилань відповідача на правову позицію П'ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 400/255/19, відповідно до якої захист порушених прав військовослужбовця необхідно здійснювати шляхом оскарження наказу про виключення із списків особового складу в частині щодо недорахування та невипали індексації грошового забезпечення, суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною відмови провести перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року та зобов'язання провести перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період.
Щодо позовної вимоги, в якій позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення, враховуючи базовий місяць січень 2014 року, суд зазначає наступне.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення грошових доходів населення.
Як вбачається з довідок про грошове забезпечення за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, розмір посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років майора ОСОБА_1 за період з січня 2015 року по лютий 2018 року - були незмінними.
Позивач наголошує, що з 2014 року по 28.02.2018 року розмір його грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) були незмінними, а отже базовим місяцем є січень 2014 року, як місяць підвищення посадового окладу.
Відповідач доводи позивача не спростував, на вимогу суду надати пояснення з приводу визначення базового місяця з моменту підвищення посадового окладу позивача, у відзиві зазначив: " ... вимога позивача про нарахування та виплати йому Індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року враховуючи базовий місяць січень 2014 не може бути задоволеним у зв'язку з тим, що з 01 січня 2016 року грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 року № 3 було значно збільшено за рахунок збільшення їх розміру преміювання, тому базовим місяцем може бути тільки 01.01.2016 року, а не січень 2014 тому, що в 2014 році грошове забезпечення військовослужбовців було незмінним".
Отже, відповідач підтверджує, що грошове забезпечення військовослужбовців в 2014 році було незмінним, разом з тим вважає, що базовим місяцем є січень 2016 року, так як збільшився розмір премій.
Суд вважає помилковою зазначену думку відповідача, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Отже, з аналізу Порядку № 1078 вбачається, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи.
Зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Таким чином, маються підстави для визначення базового місяця для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року - січень 2014 року.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ст. 5 ч. 1 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09.09.2018 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09.09.2018 року.
4. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
5. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2014 року.
6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз