31 березня 2020 р. справа № 400/3978/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у спрощеному позовному провадженні, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач або Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання на заяву від 04.06.2019 року відповідно до Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року №393/96-ВР позивачу довідки про суму нарахованої старшому прапорщику ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тривалістю 14 календарних днів за 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.11.2018 року;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 04.06.2019 року стосовно надання відповідно до Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року №393/96-ВР довідки про суму нарахованої старшому прапорщику ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тривалістю 14 календарних днів за 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.11.2018 року;
- зобов'язати відповідача надати відповідно до Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року №393/96-ВР позивачу на його заяву від 04.06.2019 року довідку про суму нарахованої старшому прапорщику ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тривалістю 14 календарних днів за 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.11.2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови провести позивачу нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тривалістю 14 календарних днів за 2016, 2017 та 2018 роки;
- зобов'язати відповідача провести позивачу нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тривалістю 14 календарних днів за 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.11.2018 року.
Крім того, у позові містяться клопотання позивача про звернення до негайного виконання рішення, а також клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення з списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також не надав довідку про суму нарахованої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період 2016-2018 років, як учаснику бойових дій.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову, так як ч. 17 - 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки в зв'язку з особливим періодом, який діє по теперішній час. Додаткову відпустку не може бути перенесено на інший період, а виплата грошової компенсації за всі невикористані дні такої додаткової відпустки законодавством не передбачена (а. с. 25-27).
Позивач подав відповідь на відзив, в якій містяться ті ж самі обргрунтування заявлених вимог, що й у позовній заяві (а. с. 29-33).
Разом з позовом позивач подав клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою.
Суд звертає увагу позивача, що згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року (справа № 620/4218/18): "... Велика Палата Верховного Суду відхиляє твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки."
Отже, враховуючи той факт, що грошова компенсація є складовою заробітку позивача, як військовослужбовця, та з урахуванням позиції Верховного Суду у справі з аналогічними вимогами, строк звернення до суду позивачем не пропущений.
Судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі -КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , яке видане 15.03.2016 року (а. с. 19).
Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2018 року № 255 позивача виключено з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а. с. 13).
За час служби позивача додаткова відпустка в 2016-2018 роках, як учаснику бойових дій, не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпуски не виплачувалась.
04.06.2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тривалістю 14 календарних днів за 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.11.2018 року; відповідно до ст. 4, 5, 11 Закону України "Про інформацію" надіслати на адресу позивача поштою довідку про суму нарахованої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тривалістю 14 календарних днів за 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.11.2018 року; про результати розгляду заяви повідомити на адресу позивача письмово у терміни, встановлені Законом України "Про звернення громадян" (а. с. 10).
Відповідач надав відповідь 25.06.2019 року за вих. № 82/434 на вищезазначену заяву позивача. У своєму листі Військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на норми Закону України "Про відпустки", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", вказала про відсутність правових підстав для нарахування та виплати грошової компенсації позивачу за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тривалістю 14 календарних днів за 2016, 2017 та 2018 роки (а. с. 11).
Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про звернення громадян", громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Згідно ст. 15 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач розглянув заяву ОСОБА_1 від 04.06.2019 року в межах строків відповідно до Закону України "Про звернення громадян" та надав відповідь позивачу (вих. № 82/434 від 25.06.2019 року), яка отримана позивачем та додана ним до матеріалів справи.
Разом з тим, відповідач, за результатами розгляду заяви позивача, не надав довідку про суму нарахованої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2018 роки, а тому позовні вимоги позивача 1-3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 року № 504/96ВР, установлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14.05.2015 року № 426-VIII, доповнено Закон України "Про відпустки" статтею 16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка, станом на момент виникнення спірних відносин, була викладена в наступній редакції: "Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік."
Згідно п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Частиною 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII, передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно з абзацами 2, 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ч. 17 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Частиною 18 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
В силу вимог ч. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене в Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ та "Про оборону України" від 06.12.1991 року № 1932-ХІІ.
У відповідності до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під особливим періодом розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім цього, в ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Так, відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача з списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2016 року по 2018 рік.
У постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18 зокрема зазначено, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів:
- безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
- грошова компенсація відпустки особі.
Частиною 3 ст. 291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Проаналізувавши ознаки типової справи, зазначені Верховним Судом у рішенні від 16.05.2019 року (особа позивача, відповідача, підстава та предмет спору, аналогічні позовні вимоги позивача, відносини, що регулюються однаковими нормами права), суд дійшов висновку, що справа № 400/3978/19 є типовою справою.
Таким чином, позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, підлягають задоволенню.
Крім того, позивач заявив клопотання про звернення до негайного виконання рішення суду відповідно до ч. 2 ст. 371 КАС України.
Дане клопотання задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 371 КАС України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачене негайне виконання рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду у даній справі носить зобов'язальний характер та в ньому не вирішується питання про стягнення коштів з відповідача, тому дія п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України на дані правовідносини не розповсюджується.
У позовній заяві позивач, також, просить застосувати судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 подати, у встановлений судом строк, звіт про його виконання.
Відповідно ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З огляду на вищезазначену статтю, встановлення судового контролю є правом суду, а не обов'язком, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ст. 5 ч. 1 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо ненадання на заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) від 04.06.2019 року відповідно до Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року № 393/96-ВР, довідки про суму нарахованої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тривалістю 14 календарних днів за 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.11.2018 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) від 04.06.2019 року стосовно надання відповідно до Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року № 393/96-ВР, довідки про суму нарахованої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тривалістю 14 календарних днів за 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.11.2018 року та надати довідку про суму нарахованої старшому прапорщику ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тривалістю 14 календарних днів за 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.11.2018 року.
4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тривалістю 14 календарних днів за 2016, 2017, 2018 роки.
5. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.11.2018 року.
6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз