про залишення позовної заяви без руху
31 березня 2020 рокум. ПолтаваСправа № 440/1676/20
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Чеснокова А.О., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення,
26 березня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якій просить суд визнати протиправною та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0008445033 від 06 лютого 2020 року.
Пунктами 3, 5, 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За приписами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Дослідивши матеріали позовної заяви на предмет відповідності останньої вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, суд встановив наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Частиною другою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Приписами частин четвертої та п'ятої цієї ж норми встановлено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Всупереч наведеним положенням позивачем до адміністративного позову на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, приєднано копії документів, які не засвідчені в порядку, встановленому чинним законодавством.
Крім того, згідно зі статтею 48 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Разом із тим, до позовної заяви не додано доказів адміністративної процесуальної правосуб'єктності позивача (копії паспорта). Так само до позовної заяви не приєднано доказів на підтвердження присвоєння позивачу ідентифікаційного номеру (реєстраційного номеру облікової картки платника податків).
Крім того, частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 01 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн.
Позовна заява містить позовну вимогу майнового характеру про скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0008445033 від 06 лютого 2020 року в розмірі 11888,20 грн.
Таким чином, при зверненні до адміністративного суду з цим позовом позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 840,80 грн.
До позовної заяви документ про сплату судового збору не приєднано, проте позивачем заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору до розгляду справи по суті у зв'язку зі скрутним матеріальним положенням, відсутністю коштів, наявністю епідемії в країні.
Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, законодавством чітко регламентовано право суду на звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати.
Підставою для відстрочення, розстрочення або звільнення сторони від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони.
Майновий стан сторони має визначатися судом з урахуванням конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника сплатити. Отже, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні та допустимі, у розумінні статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України, докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Таким чином, для застосування судом положень частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України повинні бути відповідні правові підстави, в іншому ж випадку, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі", вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Як вище зазначено, положеннями пункту 1 частити першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що однією з умов звільнення від сплати судового збору є те, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Водночас суд зазначає, що позивачем не надано до суду доказів на підтвердження заяви про відстрочення сплати судового збору.
Таким чином, клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору не підлягає задоволенню, що не позбавляє позивача звернутися з повторним клопотанням, надавши необхідні докази.
За приписами частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин другої, третьої цієї статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Згідно преамбули Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
За визначенням, наведеним у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За положеннями частини другої статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Завдання та функції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яким за положеннями пункту 31 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є податковий орган та його територіальні органи, права та обов'язки яких визначені статтями 12, 13, 14 цього Закону.
Відтак, облік платників єдиного внеску, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження податкового органу, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає виключно Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник єдиного внеску має право: оскаржувати в установленому законом порядку рішення податкового органу та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.
Згідно з абзацами 1, 2, 4 частини чотирнадцятої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску. Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до податкового органу вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це податкового органу, яким прийнято це рішення. Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень податкового органу щодо нарахування пені та застосування штрафів.
Положеннями абзаців 5-7, 9 частини четвертої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Не підлягають оскарженню зобов'язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником. Податковий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 20 календарних днів з дня отримання скарги на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Керівник (його заступник або уповноважена особа) податкового органу може прийняти рішення про подовження строку розгляду скарги платника єдиного внеску понад встановлений строк, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника єдиного внеску до закінчення 20-денного строку. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платнику єдиного внеску не надсилається протягом 20-денного строку або протягом строку, подовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) податкового органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску з дня, наступного за останнім днем закінчення строків. У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.
Отже вказаними положеннями визначений порядок дій платника в частині непогодження із отриманим рішенням про нарахування пені та застосування штрафів, яким є адміністративний чи судовий вид оскарження.
Дана позиція також узгоджується з постановою Верховного Суду від 17 липня 2019 року по справі № 0740/1050/18 (касаційне провадження №К/9901/13133/19).
В даному випадку з позовною заявою про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 06 лютого 2020 року № 0008445033 позивач звернувся до суду 26 березня 2020 року, при цьому, у позовній заяві позивач не просить суд поновити десятиденний строк звернення до суду.
Як вже зазначалося вище, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовано саме Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Таким чином, враховуючи положення статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", суд дійшов висновку про необхідність подання позивачем до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин пропуску позивачем строку або інших доказів на підтвердження факту дотримання позивачем такого строку.
Відтак, поданий до суду адміністративний позов не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За викладених обставин, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
Вказані недоліки можуть бути усунені шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду: належним чином звірених копій письмових доказів, приєднаних до позовної заяви (в тому числі: копії паспорта позивача, доказів на підтвердження присвоєння позивачу ідентифікаційного номеру (реєстраційного номеру облікової картки платника податків)), а також їх копій відповідно до кількості учасників справи; оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі 840,80 грн. за реквізитами: одержувач: УК у м. Полтаві /м. Полтава/22030101; код ЄДРПОУ: 38019510; банк: Казначейство України (ЕАП); рахунок: UA518999980313141206084016002; призначення платежу: Судовий збір, за позовом____ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Полтавський окружний адміністративний суд) або належних доказів на підтвердження підстави звільнення позивача від сплати судового збору, а також заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин пропуску позивачем строку або інших доказів на підтвердження факту дотримання останнім такого строку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 30, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення залишити без руху.
Для усунення визначених в цій ухвалі недоліків позивачу надати десятиденний строк, який розпочинає перебіг з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити позивачу, що в разі неусунення недоліків залишеної без руху позовної заяви у встановлений судом строк, остання буде повернута.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя А.О. Чеснокова