справа№380/1023/20
31 березня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я. розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за 2017-2018 роки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки.
Підставами позовних вимог є те, що Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Відповідач у відзиві на позов зазначає, що позивачем пропущено строки звернення до суду, визначені ст.122 КАС України. Також, відповідач посилається на те, що позивач під час проходження військової служби не звертався з рапортами про реалізацію пільги, що передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У праві на звернення за реалізацією такої пільги позивач не обмежувався. В рік звільнення з військової служби рапортів (заяв) також не подавав, що вказує на те, що він не бажав отримувати компенсацію
Ухвалою суду від 10.02.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив таке.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.08.2018 року за №182 підполковника ОСОБА_1 , звільненого наказом Начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.06.2018 року за №315 відповідно до ч.6 ст.26 «а» Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог ч.8 цієї самої статті у запас за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту), з 03.08.2018 року виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Листом від 15.11.2019 року за №380/489/885пс відповідач повідомив позивача про те, що виплата вказаної компенсації за 2017-2018 роки за таких обставин і при умові відсутності бюджетного коштів, станом на теперішній час є неможливою.
Дані обставини сторонами не заперечуються.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із не нарахуванням та невиплатою позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Як убачається з наявного в матеріалах справи посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 07.02.2017 року, ОСОБА_1 являється учасником бойових дій.
Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов та з таких підстав..
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19), а тому суд, у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, враховує такий при вирішенні даної справи.
З огляду на викладене, суд вважає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2017 року по 2018 рік.
При цьому, судом не беруться до уваги посилання відповідача на те, що позивач не звертався із заявами про виплату компенсації ні в період проходження служби, ні перед звільненням, оскільки така повинна була бути виплачена останньому при звільненні, як передбачено ст.116 КЗпП України.
Також, суд звертає увагу на те, що, відповідно до положень ст.233 КЗпП України, на правовідносини щодо стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку не поширюються строки звернення до суду, оскільки дана компенсація відноситься до обов'язкових виплат, які підлягають виплаті працівнику під час звільнення.
Як наслідок обґрунтованими є і вимоги про спонукання до вчинення дій.
Як передбачено ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо судового збору, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такий не належить стягувати зі сторін.
Що стосується заявлених витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.
Згідно з ч.4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до ч.7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з долученого акту виконаних робіт від 28.01.2020, адвокатське об'єднання “Мицик і Партнери”, на підставі договору про надання правової допомоги №124 від 08.11.2019 року, виконавцем в інтересах клієнта виконано зобов'язання:
- надання консультацій та узгодження правової позиції - 1 год.;
- оформлення заяви від імені клієнта до військової частини щодо нарахування та виплати грошової компенсації - -1 год.
- опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії справ - 1 год.;
- складання позовної заяви - 2 год.
Судом встановлено із зазначеного вище акта, що розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 1000 грн. 00 коп., отже 5 год. х 1000 грн. 00 коп. = 5000 грн.00 коп.
Разом з тим, на переконання суду, розмір понесених витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн. 00 коп. по даній справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У даному випадку суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 4, 12, 263 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом у вигляді надання консультацій та узгодження правової позиції - 1 год.; опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії справ - 1 год., також складання позовної заяви - 1 год., суд вважає завищеним, оскільки дана справа є типовою зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18) та не потребує затрати трьох годин часу на вказані роботи.
Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в т.ч. рішення Верховного Суду у зразковій справі) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг відносяться до справ незначної складності.
З огляду на вказані обставини справи, суд вважає, що визначений проміжок часу у підготовці даного позову тривалістю у 3 години та вартістю таких послуг у розмірі 3000 грн. 00 коп. за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень з аналогічних спорів не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
При цьому, судом при вирішенні питання щодо розміру судових витрат на правничу допомогу адвоката у цій справі враховано мінімальну ставку гонорару адвокатів за підготовку позовної заяви в адміністративних справах (яка складає не менше 2000 грн. 00 коп.), які затверджені відповідними Радами адвокатів різних регіонів, незначну складність даної справи та наявну судову практику у вказаній категорії справ, розміщену в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Як підсумок такого аналізу, суд дійшов висновку, що присудженню на користь позивача підлягають судові витрати на правничу допомогу адвоката на рівні мінімальної ставки гонорару адвоката у розмірі 2000 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за період з 2017 року по 2018 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за період з 2017 року по 2018 рік.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на суму 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.Я.Мартинюк