Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 березня 2020 р. Справа№200/2227/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії,-
У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Управління ВД ФСС, відповідач), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність щодо відмови в нарахуванні та виплати заборгованості по щомісячним страховим виплатам за період з 1 листопада 2017 року по 31 жовтня 2019 року; - зобов'язати нарахувати і виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період з 1 листопада 2017 року по 31 жовтня 2019 року, із урахуванням компенсації, яка провадиться відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001 № 159.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач відмовляючи у здійснені виплати заборгованості по страховим виплатам діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що з 13 вересня 2017 року ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщена особа, став на облік до Костянтинівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області, де отримував страхові виплати з 1 вересня 2017 року по 1 листопада 2017 року (виплати були припинені у зв'язку з рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеної особам УПСЗН Костянтинівської РДА). З 1 листопада 2017 року по 1 листопада 2019 року позивач до жодного відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України не звертався. 18 листопада 2019 року позивач звернувся до Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з заявою про продовження раніше призначених страхових виплат. З 1 листопада 2019 року було продовжено страхові виплати. Зазначає, що страхові виплати ОСОБА_1 Торецким міським відділенням провадяться з моменту звернення по теперішній час.
Відповідач вважає, що позивачем не дотримано вимог чинного законодавства для отримання страхових виплат. Посилається на те, що нормативно-правовими актами не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістилися із тимчасово окупованої території на підконтрольні органам державної влади території. Крім того, вважає, що оскільки позивач не скористався своїм правом і не звертався за продовженням раніше призначеними страховими виплатами до робочих органів і відділень Управління ВД ФСС за спірний період, виплати йому не нараховувалися та компенсації не підлягають
Ухвалою суду від 2 березня 2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, витребувано у відповідача докази.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що підтверджується копіями паспорту громадянина України НОМЕР_2 і довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 23.12.1998.
Також до суду надана копія довідки від 18.11.2019 № 1421-5000231582 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за якою позивач перемістився з м. Горлівка до м. Торецьк Донецької області.
У копії постанови Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 4 грудня 2019 року № 0508/51453/51453/1 зазначено, що потерпілий ОСОБА_1 перебуває на обліку з 1 червня 2002 року, має зареєстрований страховий випадок трудове каліцтво, що стався 3 липня 2000 року. За висновком МСЕК від 5 грудня 2013 року серія 10 ААА №245946 потерпілому встановлена стійка втрата професійної працездатності 100 % та 1 група інвалідності, безстроково.
Вказаною постановою, відповідно до Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою правління Фонду від 12.12.2018 № 27, вирішено продовжити потерпілому ОСОБА_1 номер справи 51453, номер випадку 51453, раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, у розмірі 5519,56 грн, виплати провадити з 1 листопада 2019 року безстроково.
Листом від 13.02.2020 № 01-04/15-323 Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області адвокату позивача повідомлено, що з 1 листопада 2017 року постановою Костянтинівського міського відділення від 16.11.2017 № 0525/75393/75393/2012 припинено нарахування щомісячних страхових виплат у зв'язку із не підтвердженням місця проживання. Після підтвердження статусу внутрішньо переміщеної особи, продовжено виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати з 1 листопада 2019 року. Зазначено, що здійснити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 1 листопада 2017 року по 31 жовтня 2019 року наразі є неможливим, оскільки згідно з Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету міністрів від 06.08.2015 № 365, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку визначеного Кабінетом Міністрів України, на теперішній час механізм виплат даних сум відсутній.
Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності невиплаті позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, страхових виплат.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).
Відповідно до ст. 16 ч. 1 п. 2 Закону № 1105-XIV, застрахована особа, має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.
Статтею 36 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, прийняття законодавцем Закону № 1706-VII спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.
Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Як встановлено судом, відповідачем невиплачені щомісячні страхові виплати позивачу у зв'язку зі зміною міста проживання. Водночас, Законом №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.
Суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які невиплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України»,
Суд зауважує, що доказів на підтвердження виплати позивачеві заборгованості зі страхових виплат, відповідачем до суду не надано, тобто позивачу не сплачено заборгованості за спірний період.
За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 2 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості потерпілим, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд звернув увагу, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Так, перший пункт передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що у частині першій статті 46 Закону № 1105-XIV наведено перелік підстав для припинення страхових, зокрема, «в інших випадках, передбачених законодавством». При цьому, в Законі не встановлено критеріїв для "інших випадків", крім закріплення цих випадків у законодавстві.
Суд вважає, що перелік підстав для припинення виплати страхових виплат в Законі закріплено з метою недопущення нецільового використання коштів Фонду, що виділяються на такі виплати, та унеможливлення свавільного втручання органів державної влади у право особи на її отримання.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
З урахуванням викладеного, суд вважає, що Фонд, не виплачуючи страхові виплати позивачу за спірний період діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року.
Статтею 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, ст. 2 Закону від 19.10.200 № 2050-III та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі соціальних виплат). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, які наведені в постанові від 03.05.2018 у справі № 703/5652/15-а.
Отже, з наведених мотивів суд дійшов висновку про порушення відповідачем права позивача на своєчасне отримання належних йому страхових виплат.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що Фонд, не виплачуючи страхові виплати позивачу спірний період діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Крім того, враховуючи приписи ч. 4 ст. 47 Закону № 1105-XIV, суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до адміністративного суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 41325231, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5) про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо відмови в нарахуванні та виплаті заборгованості по щомісячним страховим виплатам за період з 1 листопада 2017 року по 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 .
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період з 1 листопада 2017 року по 31 жовтня 2019 року, із урахуванням компенсації, яка провадиться відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001 № 159.
Повне рішення суду складено 31 березня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.О. Куденков