Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 березня 2020 р. Справа№200/1191/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Молочної І.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій незаконними та протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
30 січня 2020 року ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (юридична адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 23313902), в якому (з урахуванням поданої до суду заяви про уточнення позивних вимог) просив:
- визнати незаконним та протиправним наказ військової частини НОМЕР_3 від 11 грудня 2019 року за № 282 в частині дати виключення із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, а саме з 11 грудня 2019 року, без забезпечення грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням, та в цій частині скасувати його;
- визнати незаконними та протиправними дії військової частини НОМЕР_3 щодо не проведення повного розрахунку в день виключення із списків особового складу військової частини відповідно до наказу № 282 від 11 грудня 2019 року, тобто не забезпечення грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням;
- визнати незаконними та протиправними дії військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 70 діб невикористаної додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2015-2019 рік, в розмірі 42 225,68 гри, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 603,22 гривень;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 9555 (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять) гривень 28 копійок;
- визнати незаконними дії військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі місячного грошового забезпечення відповідно до XX розділу наказу МВСУ № 200 від 15 березня 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_3 виключити із списків особового складу в день проведення усіх необхідних розрахунків і видів забезпечення (грошовим, продовольчим і речовим);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки в розмірі 42225,68 гривень, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 603,22 гривень;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна протягом проходження військової служби за контрактом відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 9555 (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять) гривень 28 копійок;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі місячного грошового забезпечення відповідно до XX розділу наказу МВСУ №200 від 15 березня 2018 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 Національної гвардії України нарахувати та виплатити суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з лав Національної гвардії України у запас та виключенням із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 11 грудня 2019 року до дня нарахування і виплати належного грошового забезпечення, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 603,22 гривень, за кожний день затримки розрахунку при звільненні і виключенні із списків особового складу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що під час його звільнення командування допустило ряд численних порушень його прав в частині непроведення з ним повного розрахунку, а саме не виплатило йому грошову компенсацію неотриманого речового майна, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових проблем, невикористаної додаткової відпустки у кількості 70 діб за період 2015-2019 роки. Зазначає, що військовослужбовець до проведення з ним усіх розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини, у зв'язку з чим вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, наказ відповідача від 11 грудня 2019 року № 282.
Відповідач позовні вимоги не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого вказує на те, що 06 грудня 2019 року позивачем подано рапорт про звільнення, що слугувало підставою для виключення останнього зі списків особового складу до проведення з ним усіх необхідних розрахунків. Вказує, що всі обов'язкові розрахунки виконані з позивачем у повному обсязі.
Щодо компенсації за неотримане речове майно відповідач зазначає, що позивач мав можливість отримати це майно у натуральному вигляді протягом служби, однак своє право не реалізував.
Стосовно компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій відповідач зазначає, що у вказаний період (2015-2019 роки) право на отримання цієї відпустки припинено, що виключає і можливість отримання відповідної компенсації.
Щодо вимог позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідач зауважує, що з позивачем у повному обсязі проведено розрахунки за належними йому виплатами.
Стосовно невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідач вказав на те, що така допомога виплачується у межах асигнувань та не є основним видом грошового забезпечення.
У зв'язку з викладеним відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року відкрито провадження по справі у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Ухвалами від 04 березня 2020 року прийнято заяву позивача про уточнення (доповнення) позовних вимог та витребувано у відповідача документи, необхідні для розгляду цієї справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом у Національній гвардії України у Військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями трудової книжки останнього та військового квитка.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 16 вересня 2016 року № 221 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
16 жовтня 2019 року позивачем на ім'я командира Військової частини НОМЕР_3 подано рапорт про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 09 грудня 2019 № 50о/с відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» припинено (розірвано) контракт та звільнено у запас Збройних Сил України за пп. «г» п. 2 ч. 5 сержанта ОСОБА_1 , старшого навідника 1-го вогневого розрахунку мінометного взводу батальйону спеціального призначення (підстава - рапорт військовослужбовця від 06 грудня 2019 року).
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_3 від 11 грудня 2019 року № 22/1676 позивач брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення.
Наказом командувача Військової частини НОМЕР_3 від 11 грудня 2019 року № 282 з ОСОБА_1 припинено контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключено останнього зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. У вказаному наказі зазначено, що щорічна відпустка за 2019 рік використана в кількості 30 календарних днів; допомога на оздоровлення за 2019 рік виплачена; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік не виплачена.
Згідно з довідкою № 15 від 09 грудня 2019 року, виданою відповідачем, вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 , становить 9555,28грн.
Щодо строку звернення позивача до суду з цим позовом в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу військової частини НОМЕР_3 від 11 грудня 2019 року за №282 суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк..
Так, з аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Європейський Суд з прав людини зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справах: “Стаббігс та інші проти Великобританії”, “Девеер проти Бельгії”, “Перетяка та Шереметьєв проти України”).
Позивачем до суду надано клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначено, що ним до Донецького окружного адміністративного суду 15 грудня 2019 року було подано аналогічний за змістом із цим адміністративний позов, який ухвалою від 20 січня 2020 року був повернутий позивачу у зв'язку з не усуненням ним виявлених судом недоліків позовної заяви. Позивач, вважаючи, що ці обставини не позбавляють його права повторного звернення до суду, заявив вказане клопотання.
Проаналізувавши наведені у клопотанні доводи, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивачу пропущеного строку звернення до суду з цим позовом в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу військової частини НОМЕР_3 від 11 грудня 2019 року за №282.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо позовних вимог позивача про визнання незаконними та протиправними дій військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 70 діб невикористаної додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2015-2019 рік, в розмірі 42 225,68 гри, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом па день звільнення з військової служби 603,22 гривень, та зобов'язання вчинити певні дії суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до пунктом 12 статті 12 Закону №2232-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 5 листопада 1996 року №504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Разом з цим визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та у Законі України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII.
Так, згідно статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
При цьому, стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу викладеного вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Тобто, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18.
З огляду на викладене, суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача слід вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 70 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов'язати відповідача вчинити ці дії. Вказаний спосіб судового захисту узгоджується з наведеною вище правовою позицією Верховного Суду.
Водночас, суд зауважує, що розрахунок вказаної компенсації віднесено до дискреційних повноважень відповідача, оскільки ця компенсація повинна була бути нарахована і виплачена безпосередньо при звільненні ОСОБА_1 зі служби.
Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 9555,28 гривень та зобов'язання вчинити ці дії суд зазначає таке.
Частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з статтею 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках,передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-XII у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною першою статті 9-1 цього Закону встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16. Березня 2016 року №178 (далі - Порядок № 178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 установлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації .
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).
Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі - Інструкція №232), установлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З огляду на наведені приписи діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, військовослужбовці мають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке зберігається і після звільнення їх з військової служби.
Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом у постановах від 10 вересня 2019 року у справі №803/774/17 та від 23 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18.
Таким чином, суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача слід вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 9555,28 грн та зобов'язати останнього вчинити ці дії.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконними дій військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі місячного грошового забезпечення відповідно до XX розділу наказу МВСУ №200 від 15 березня 2018 року та зобов'язання вчинити ці дії суд звертає увагу на таке.
Умови, розмір та порядок виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань визначені Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України 11.06.2008 № 260 (далі - Інструкція №260).
Пунктом 1 розділу ХХІV Інструкції № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно пункту 7 цього Розділу розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами.
Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства оборони України "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік" №30 від 25 січня 2019 року наказано Першому заступнику Міністра оборони України, заступникам Міністра оборони України, заступнику Міністра оборони України з питань європейської інтеграції, державному секретарю Міністерства оборони України, начальнику Генерального штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України, Голові Державної спеціальної служби транспорту, командувачу об'єднаного оперативного штабу Збройних Сил України, командувачам видів Збройних Сил України, командувачу Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, командувачу Сил спеціальних операцій України, командувачу Сил логістики Збройних Сил України, керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, начальнику Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України, начальнику Озброєння Збройних Сил України, начальнику Тилу Збройних Сил України, начальнику Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, командирам (начальникам) з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів та установ (в межах повноважень), зокрема утримувати чисельність військовослужбовців, працівників і здійснювати фактичні видатки на грошове забезпечення, заробітну плату, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисі на ці цілі.
Пунктом 5 Наказу №30 передбачено, що витрати на грошове забезпечення військовослужбовців у 2019 році здійснювати за нормами, установленими нормативно-правовими актами та рішеннями Міністра оборони України, у межах виділених асигнувань на грошове забезпечення та дотримуватися такої послідовності щодо здійснення виплат: розрахунки зі звільненими військовослужбовцями; щомісячне грошове забезпечення військовослужбовцям, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, інших заходах в умовах особливого періоду; грошова допомога для оздоровлення; інші одноразові додаткові види грошового забезпечення, індексація грошового забезпечення.
За приписами пункту 7 Наказу №30 одноразові додаткові види грошового забезпечення виплачувати в розмірах, визначених нормативно-правовими актами. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород). Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу, після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров'я військовослужбовця або членів його сім'ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач 16 жовтня 2019 року звернувся до командира військової частини із рапортом про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у зв'язку із хворобою. Копія наявного в матеріалах справи рапорту містить резолюцію «на комісію».
Таким чином, з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачем здійснені усі необхідні дії, а саме подано рапорт від 16 жовтня 2019 року. Проте, питання виплати позивачу матеріальної допомоги відповідачем не було вирішено на час звільнення.
Суд зазначає, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців та входить до його складу, а отже реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням гарантованих виплат, що здійснюються за рахунок бюджетних коштів, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція висловлена Першим апеляційним адміністративним судом у постанові від 10 березня 2020 року у справі №200/10759/19-а.
Таким чином, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача в цій частині, у зв'язку з чим для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача слід вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі місячного грошового забезпечення та зобов'язати відповідача вчинити ці дії.
Щодо позовних вимог позивача в частині визнання незаконними та протиправними дій військової частини НОМЕР_3 щодо не проведення повного розрахунку з позивачем в день його виключення із списків особового складу військової частини відповідно до наказу №282 від 11 грудня 2019 року, а також визнання незаконним та протиправним наказу військової частини НОМЕР_3 від 11 грудня 2019 року за №282 в частині дати виключення із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, а саме з 11 грудня 2019 року, без забезпечення грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням, та скасування його в цій частині, суд зазначає наступне.
Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз наведеної вище правової норми дозволяє дійти висновку, що виключення зі списків особового складу військовослужбовця, звільненого з військової служби, можливе лише за умови здачі посади та проведення з ним усіх необхідних розрахунків по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків дозволяється лише за згодою такого військовослужбовця.
Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 10 травня 2019 року у справі №814/1113/16.
Оскільки в розглядаємій справі встановлено порушення відповідачем вимог діючого законодавства в частині не проведення повного розрахунку з позивачем в день його звільнення, суд вважає, що заявлені ОСОБА_1 вимоги в зазначеній частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Водночас суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання військової частини НОМЕР_3 виключити його зі списків особового складу в день проведення усіх необхідних розрахунків і видів забезпечення (грошовим, продовольчим і речовим), оскільки такі вимоги є передчасними, а повноваження щодо виключення позивача зі списків особового складу військової частини є дискреційними повноваженнями відповідача.
Щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах мало місце виключення позивача зі списку особового складу військової частини без проведення з ним остаточного розрахунку.
Оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, суд вважає, що у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).
Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, за висновком Верховного Суду України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 у справі №825/598/17.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У відповідності до довідки Військової частини НОМЕР_3 від 19.02.2020 №65 грошове забезпечення ОСОБА_1 у жовтні 2019 року та листопаді 2019 року склало по 13596,72 грн (посадовий оклад + оклад за звання + надбавка за вислугу років + надбавка за особливості проходження служби + премія + індексація). При цьому, при розрахунку середньоденної заробітної плати судом не враховується виплата за участь в операції об'єднаних сил, оскільки така носить разовий характер.
Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 632,40 грн ((13596,72 грн + 13596,72 грн )/ 43 робочих дні).
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку належить присудити позивачу, складає 47430,00грн (632,40 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення) * на 75 (кількість днів затримки)).
Суд зазначає, що відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (юридична адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 23313902) про визнання дій незаконними та протиправними та зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 70 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсації за 70 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 9555 (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн 28 коп.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно відповідно до ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 9555 (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн 28 коп.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.
Визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 в день його виключення зі списків особового складу військової частини відповідно до наказу №282 від 11 грудня 2019 року.
Визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 від 11 грудня 2019 року №282 в частині виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 47430 (сорок сім тисяч чотириста тридцять) грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 31 березня 2020 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна