Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 березня 2020 р. Справа№200/1771/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами позов ОСОБА_1 до Костянтинівського об'єднаного міського військового комісаріату Донецької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним дії, зобов'язання вчинити певні дії, -
У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України (далі - відповідач-2, ІНФОРМАЦІЯ_4 ), в якому просить:
- визнати протиправними дії Костянтинівського об'єднаного міського військового комісаріату Донецької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 грудня 2019 року;
- зобов'язати Костянтинівський об'єднаний міський військовий комісаріат Донецької області, Донецький обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України нарахувати грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 грудня 2019 року;
- зобов'язати Костянтинівський об'єднаний міський військовий комісаріат Донецької області, Донецький обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України сплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 грудня 2019 року.
Ухвалою суду від 19.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, витребувано у відповідачів докази.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на протиправне ненарахування та невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік.
Відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Костянтинівський ОМВК не є юридичною особою.
Відповідач-2 надав відзив на позовну заяву, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що в період дії особливого періоду припиняється надання відпустки учасникам бойових дій, що передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки». При цьому, з 17.03.2014 в Україні розпочався і діє особливий режим. Виключення зі списків особового складу військовослужбовця, звільненого з військової служби, оформлюється відповідним наказом військової частини, можливе за умови здачі посади та проведення з ним усіх необхідних розрахунків по грошовому, продовольчому і речовому забезпеченню. При цьому, виключення військовослужбовця зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків дозволяється лише зі згоди такого військовослужбовця. Тому, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення, ІНФОРМАЦІЯ_5 були проведені всі необідні розрахунки при звільненні відповідно до наказу Костянтинівського ОМВК № 349 від 13.12.2019. Також посилається на те, що на день видання наказу позивач рапорт про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій не подавав і зазначений наказ не оскаржував.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені обставини, дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копіями паспорту громадянина України НОМЕР_2 , довідки про присвоєння ідентифікаційного номера і посвідчення серії НОМЕР_3 .
З витягу з наказу Костянтинівського ОМВК № 349 від 13.12.2019 випливає, що ОСОБА_1 , старшого офіцера відділення комплектування Костянтинівського ОМВК, звільнено наказом Командувача військ оперативного командування «Схід» від 29.11.2019 № 277 у запас за пп. «й» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». З 13.12.2019 позивача виключено зі списків особового складу військового комісаріату і всіх видів забезпечення. У цьому наказі відсутні відомості щодо виплати позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
У довідці Костянтинівського ОМВК № 968 від 11.02.2020 зазначено, що під час проходження позивачем військової служби за контрактом осіб офіцерського складу в Костянтинівському ОМВК з 21.11.2016 по 13.12.2019 додаткова відпустка, передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» і п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у 2017, 2018 і 2019 роках не надавалася. При цьому, статус учасника бойових дій позивач набув у 2017 році.
Позивачем до суду наданий лист Донецького ОВК від 23.12.2019 № 10/1109, з якого випливає, що на рапорт ОСОБА_1 №8784 від 11.12.2019 йому роз'яснено, що виплату компенсації слід здійснювати на підставі відповідних рішень суду після набрання ними законної сили.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18.
Посилання відповідача-2 на неподання рапорту про виплату компенсації є безпідставним та спростовується відомостями, викладеними в листі Донецького ОВК від 23.12.2019 № 10/1109 на рапорт ОСОБА_1 №8784 від 11.12.2019.
Питання щодо оскарження позивачем наказу Костянтинівського ОМВК № 349 від 13.12.2019 не впливає на можливість його звернення з цим позовом до суду.
Згідно з п. 7 Положення про військові комісаріати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року № 389 (далі - Положення № 389), встановлено, що обласні військові комісаріати є юридичними особами, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Інші військові комісаріати є відокремленими підрозділами відповідних обласних військових комісаріатів.
Отже, оскільки Костянтинівський ОМВК є відокремленим підрозділом Донецького ОВК без права юридичної особи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню саме в частині заявлених відповідача-2.
Судовий збір позивачем не сплачувався.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 80, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Костянтинівського об'єднаного міського військового комісаріату Донецької області (ідентифікаційний код 09738090; Донецька область, м. Костянтинівка, пр. Ломоносова, буд.159), Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України (ідентифікаційний код 08301764; Донецька область, м. Маріуполь, вул. Новтрубна, буд. 16) про визнання протиправним дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 грудня 2019 року;
Зобов'язати Донецький обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України нарахувати і сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 грудня 2019 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Повне рішення суду складено 31 березня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.О. Куденков