Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 березня 2020 р. Справа№200/1297/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Зелінського, буд.27а), в якому просить:
Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії за період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року у сумі 13271,02 (тринадцять тисяч двісті сімдесят одна) гривень, 02 копійки та доплати по уточненню розміру пенсії за період з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року у сумі 6847,38 (шість тисяч вісімсот сорок сім) гривень, 38 копійок ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Стягнути з Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області заборгованість з пенсії на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року у сумі 13271,02 (тринадцять тисяч двісті сімдесят одна) гривень, 02 копійки та доплату по уточненню розміру пенсії за період з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року у сумі 6847,38 (шість тисяч вісімсот сорок сім) гривень, 38 копійок.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити пенсію, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та компенсацію втрати частину доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період із 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що як внутрішньо переміщена особа перебуває на обліку відповідача, відповідачем виплата пенсії не здійснювалась за період з 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії протиправною, з огляду на те, що виплату пенсії було припинено не з підстав, передбачених ст.49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, вважає свої права на пенсійне забезпечення порушеними.
Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю. У наданому відзиві відповідач не заперечує факт перебування позивача на обліку, та зазначає, що виплату пенсії не було проведено за період з 01 жовтня 2017 по 31 травня 2018 рік, оскільки позивач не був внесений у відомості на виплату пенсій до з'ясування фактичного місця проживання. Підсумовуючи викладене у відзиві відповідач зауважив на тому, що позивач у визначеному законодавством порядку не вжив заходів, спрямованих на отримання належної йому суми пенсійних виплат, у зв'язку із чим не зміг отримати виплати та реалізувати свої конституційні права. Зазначив, що виплата пенсії за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Ухвалою суду від 10 лютого 2020 року прийнято до провадження позовну заяву, відкрито провадження в адміністративній справі №200/1297/20-а. Суд призначив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження. Одночасно, суд відстрочив сплату судового збору та поновив строк звернення позивача до суду із цим позовом.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Судом встановлено та не заперечується відповідачем по справі, що позивач є пенсіонером, відповідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 та перебуває на обліку управління як внутрішньо переміщена особа згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11 листопада 2014 року №141101338.
Згідно листа відповідача від 01 листопада 2018 № 13833/34-1/02 виплата недоотриманої пенсії за період з 01 квітня 2018 по 31 травня 2018 року у сумі 13271,02 грн. та доплата по уточненню розміру пенсії з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року у сумі 6847,38 грн. буде виплачуватися на умовах окремого порядку у відповідності до п.15 постанови КМУ від 08 червня 2016 №365 із змінами внесеними постановою КМУ від 25 квітня 2018 №335.
Як вбачається з наданого відповідачем витягу з ІКІС ПФУ позивачу не виплачено пенсію за період з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року у сумі 6847,38 грн. та за період з 01 квітня 2018 по 31 травня 2018 року у сумі 13271,02 грн.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів щодо прийняття відповідачем окремого рішення про припинення виплати пенсії, в порядку, передбаченому ст.49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідачем не заперечується, що заборгованість з пенсії за вищевказаний період позивачці не виплачена.
Джерела права та акти їх застосування.
Відповідно до ст..19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції передбачено право громадян право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Відповідно до п.6 ст. 92 основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-IV)
Відповідними статтями Закону передбачено:
Стаття 5. Сфера дії Закону визначає, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону .
В п.2 ст. 46. визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Стаття 47 цього закону визначає, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 49. Припинення та поновлення виплати пенсії
1. Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
2. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Постанова Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. №509[…]
Поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється публічним акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у м. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365.
Постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що Соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:
Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві “Державний ощадний банк України”, чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.
Згідно з п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:
Соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Статус внутрішньо переміщеної особи.
Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй “Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни” (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) (див. визначення у п.35 цього рішення).
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст.1 Закону №1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст.9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Чинний механізм виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з п.1 Постанови КМУ №637 встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою КМУ №509.
Згідно з п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ №365, соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Чинний механізм виплати пенсій, який поєднує право на пенсію з реєстрацією пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, призвів до численних звернень до суду з адміністративними позовами про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії відповідними територіальними управліннями Пенсійного фонду України.
Право на пенсійне забезпечення в Україні.
Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч.1 ст.46 Конституції України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-IV.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст.4 Закону №1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч.3 ст.4 Закону №1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Оцінка дій відповідача щодо не виплати пенсії позивачу.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У ч.1 ст.49 Закону №1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду (див. п.33 цього рішення).
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст.14 Конвенції у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу (див. цитату у п.25 цього рішення).
У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
У відзиві на адміністративний позов відповідач як на підставу для не виплати пенсії позивачу посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”.
Однак, як свідчить аналіз положень Закону №1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст.49 цього Закону.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
При цьому, відсутність фінансування та встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Припиняючи нарахування та виплату позивачці пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивачки на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивачки на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п.33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивачки на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивачки, і таке втручання не було законним.
Оскільки позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості з пенсії за період з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року у сумі 6847,38 грн. та за період з 01 квітня 2018 по 31 травня 2018 року у сумі 13271,02 грн., право позивачки на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч.2 ст.46 Закону №1058-IV, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, та про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати позивачу пенсії, стягнення з відповідача заборгованості з пенсії за період з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року у сумі 6847,38 грн. та за період з 01 квітня 2018 по 31 травня 2018 року у сумі 13271,02 грн.
Стосовно позовних вимог в частині виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року (справа №160/7699/18).
Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачений ст.382 КАС України.
Відповідно до частини першої загаданої процесуальної норми суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2ст.382 КАС України).
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Також, суд зазначає, що статтею 382 КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 820/4283/17 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 74002808).
Серед іншого, вирішуючи питання щодо можливості встановлення судового контролю, слід враховувати особливості покладених на суб'єкта владних повноважень обов'язків згідно з судовим рішенням та його можливості ці обов'язки виконати без достатніх зволікань.
При цьому, суд зазначає, що виконання рішення суду, враховуючи наявність спеціальних процедур, порядку, передбачає виконання рішення з урахуванням певного часу на його виконання. Затримка виконання судового рішення на період, що є необхідним для вирішення проблем публічного порядку, процедури може у виняткових випадках бути виправдана.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду необхідно відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно положень частини другої статті 133 КАС якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 ) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) про:
- визнання протиправною бездіяльність Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії за період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року у сумі 13271,02 (тринадцять тисяч двісті сімдесят одна) гривень, 02 копійки та доплати по уточненню розміру пенсії за період з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року у сумі 6847,38 (шість тисяч вісімсот сорок сім) гривень, 38 копійок ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- стягнення з Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області заборгованість з пенсії на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року у сумі 13271,02 (тринадцять тисяч двісті сімдесят одна) гривень, 02 копійки та доплату по уточненню розміру пенсії за період з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року у сумі 6847,38 (шість тисяч вісімсот сорок сім) гривень, 38 копійок;
- зобов'язання Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити пенсію, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та компенсацію втрати частину доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період із 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії за період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року у сумі 13271,02 (тринадцять тисяч двісті сімдесят одна) гривень, 02 копійки та доплати по уточненню розміру пенсії за період з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року у сумі 6847,38 (шість тисяч вісімсот сорок сім) гривень, 38 копійок ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Стягнути з Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області заборгованість з пенсії на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року у сумі 13271,02 (тринадцять тисяч двісті сімдесят одна) гривень, 02 копійки та доплату по уточненню розміру пенсії за період з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року у сумі 6847,38 (шість тисяч вісімсот сорок сім) гривень, 38 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок на користь Державного бюджету України.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 31 березня 2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя І.В. Шинкарьова