Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 березня 2020 р. Справа№200/1384/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Купріян В.Ю. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької областіпро визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, відповідно до якого просила суд:визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, яка полягає в невиплаті з квітня 2015 по теперішній час пенсії позивачу; визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про невиплату пенсії позивачу; зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати та повернути заборгованість з квітня 2015 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона отримує пенсію за вікомта є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.
До грудня 2017року позивач перебувала на обліку в Слов'янському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України у Донецькій області.
З грудня 2017 року позивач перебуває на обліку в Маріупольському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та не отримує пенсію з квітня 2015 року.
Станом на час звернення позивача до суду виплату пенсії позивачу не відновлено, чим на думку позивача порушуються його конституційні права.
Ухвалою від 10 лютого 2020 року суд відкривпровадження у справі, призначивши до розгляду на 03 березня 2020 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
03 березня 2020 року розгляд справи відкладено на 17 березня 2020 року.
04 березня 2020 року відповідач надав до суду засобами поштового зв'язку відзив на позовну заяву, відповідно до якого, просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.
17 березня 2020 року розгляд справи відкладено на 23 березня 2020 року.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
Позивач знаходиться на обліку внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_2 , про що свідчить довідка №0000427777 від 05.12.2017 року.
Довідка є чинною, доказів, що довідка скасована або строк її дії закінчився суду сторонами не надано.
Позивач є пенсіонером за віком та перебуває на обліку у відповідача.
Позивач зазначає, що їй з квітня 2015 року по теперішній час не виплачується пенсія.
Таким чином, позивач вважає, що за період з квітня 2015 року по теперішній час у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем, яка на теперішній час нарахована, але не виплачена.
Згідно відзиву відповідача на позовну заяву та доданих до неї матеріалів, ОСОБА_1 перебуває на обліку відповідача, як отримувач пенсії за віком в статусі внутрішньо переміщеної особи. Виплату пенсії переведено з територіального управління ПФУ в м. Слов'янськ Донецької області. Відповідно до постанови Верховної Ради Українивід 17 березня 2015 року № 252-VIII, а також Закону України від 16 вересня 2014 року № 1680-уII «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування» м. Донецьк Донецької області визнано тимчасово окупованою територією. Виплата пенсії позивачу проводиться на підставі макету електронної пенсійної справи, так як паперова справа знаходиться на тимчасом непідконтрольній українській владі території.
Позивач просить суд звернути увагу, що з квітня 2015 року не отримувала пенсію.Однак, згідно матеріалів пенсійної справи, позивач знаходилась на обліку в Слов'янському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України і згідно супровідного листа та атестату, позивачу здійснено виплату пенсії по 29.02.2016 р.
З 01.03.2016 року позивач не була внесена у відомості на виплату пенсій до з'ясування фактичного місця проживання на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365, про що робиться відмітка в Централізованій системі призначення та виплата пенсій” (ППВП) - тип особливість 93.
Згідно Постанови КМУ № 637 від 05.11.2014 року (пункт 1 доповнено абзацом згідно з Постановою КМУ № 788 від 21.08.2019 року) суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Відповідач проти задоволення позову заперечує.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, відповідачем належним чином обґрунтовано дату припинення виплати пенсії позивачу - 01.03.2016 року, що підтверджується довідкою ОР 914120804677 від 25.02.2020 року, супровідним листом №361/04 від 03.01.2018 року Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, факт не нарахування та невиплати пенсії позивачу з 01.03.2016 року по теперішній час визнається відповідачем, а тому не викликає у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.
Отже, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII.
Згідно з нормами статті 7 Закону №1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеної статті, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.
З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії є вичерпними. Суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Отже, доводи відповідача щодо застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.
Така позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду взразковій справі №805/402/18 від 03.05.2018 року, висновки якої підлягають застосуванню при вирішенні спірних правовідносин в даній справі.
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів правомірності припинення виплати за спірний період пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суд зазначає, на час розгляду справи, постанова Кабінету Міністрів України щодо окремого порядку виплати пенсії не прийнята. Крім того, суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.
За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено невиплату пенсії позивачу з березня 2016року по теперішній час, та встановлена протиправна бездіяльність відповідача, то суд дійшов висновку, що нарахування та виплата пенсії позивачу мають бути відновлені.
Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що невиплата пенсії позивачу є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).
Оскільки, під час розгляду справи встановлена протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсіїза минулий період, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню з ухваленням рішення про зобов'язаннясплатити позивачу заборгованість по пенсійним виплатам, що утвориласьза періодз березня 2016 року по теперішній час.
Щодо позовних вимог позивача стосовно визнання протиправним та скасування рішення відповідача про невиплату пенсії позивачу, суд зазначає, що в матеріалах копії пенсійної справи позивача, наданої відповідачем, відсутня копія будь-якого рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу.
Однак, в матеріалах відзиву відповідача на адміністративний позов позивача містяться відомості про невнесення позивача до відомостей на виплату пенсій до з'ясування фактичного місця проживання. З огляду на що, вбачається що рішення про припинення виплати пенсії позивачу в формі акту індивідуальної дії не приймалось, тому ця позовна вимога задоволенню не підлягає.
Позовні вимоги про зобов'язання відповідача утриматися від подальшого призупинення виплати пенсії, не можуть бути задоволені, оскільки у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту порушені права, та суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє, у зв'язку із чим, задоволення зазначеної вимоги суперечитиме засадам адміністративного судочинства і його принципам, що є неприпустимим.
Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи викладене, суд вважає законодавчо обумовленими вимоги позивача щодо допуску рішення суду до негайного виконання рішення суду але тільки в межах суми стягнення за один місяць.
10 лютого 2020 року ухвалою про відкриття провадження у справі позивачу відстрочено сплату судових витрат до ухвалення судового рішення.
У відповідності до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на те, що даний адміністративний позов позивачем було подано до суду виключно у зв'язку з діями відповідача, які судом визнано неправомірними,суд дійшов висновку щодо стягнення судових витрат з відповідача на користь Державного бюджету в повному обсязі.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а)про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області(ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а), яка полягає в невиплаті з березня 2016 року по теперішній час пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ).
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а)поновити виплату пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ), а також виплати заборгованість з березня 2016 року.
Допустити негайне виконання судового рішення в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) на користь Державного бюджету Українисуму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 23 березня 2020 року.
Повний текст рішення складено та підписано 30 березня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя О.М. Кониченко