Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 березня 2020 р. Справа№200/2090/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, управління) про визнання протиправними дії щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зобов'язання поновити виплату пенсії за віком з 01 вересня 2019 року на загальних підставах - без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач зареєстрований та постійно проживає у місті Селидове, перебуває на обліку в управлінні як отримувач пенсії за віком. Відповідач припинив виплату пенсії у липні 2018 року, однак позивач оскаржив дії відповідача в суді. На виконання рішення суду відповідач виплатив лише заборгованість з пенсії за липень 2018 року та з вересня 2018 року по серпень 2019 року. З вересня 2019 року відповідач знову припинив виплату пенсії.
Листом від 27 грудня 2019 року № 347/К-01-01-08 відповідач повідомив, що особа, яка зареєструвалась на території, підконтрольній українській владі після початку антитерористичної операції вважається внутрішньо переміщеною особою, на яку поширюються дії постанови КМУ № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Позивач вважає такі дії управління протиправними, тому звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 28 лютого 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) учасників справи.
23 березня 2020 року на електрону адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача повністю заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що в матеріалах справи відсутня довідка про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщену особу, а відтак підстави для поновлення нарахування та виплати пенсії відсутні. Крім того, відповідно до положення Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1) пенсійне забезпечення осіб, яким призначено пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та не встановлено будь-якого спеціального статусу в тому числі внутрішньо переміщеної особи, здійснюється на підставі оригіналів належним чином засвідчених копії документів. При переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове місце проживання до іншою адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше 3 робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію за попереднім місцем проживання пенсіонера. Місто Донецьк є населеним пунктом де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Враховуючи наведене, отримати пенсійну справу позивача при постановці на облік в управлінні не можливо. Безпосередньо позивач не надав після переїзду документи, що визначені положеннями Порядку№22-1. Таким чином, пенсійне забезпечення позивачу на загальних підставах як особі, що мешкає та зареєстрована у встановленому порядку на території підконтрольній Україні може бути здійснено виключно за умова подачі оригіналів та/чи належним чином засвідчених копій документів, визначених Порядком №22-1.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , (паспорт серії НОМЕР_1 ), РНОКПП: НОМЕР_2 , пенсіонер за віком, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .
16 травня 2017 року позивач змінив постійне місце мешкання за зареєструвався за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Селидовському управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як отримувач пенсії за віком.
Листом від 27 грудня 2019 року № 347/К-01-01-08 відповідач повідомив, що рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/8575/19-а виконано в повному обсязі, пенсію виплачено за період з 01 вересня 208 року по 31 серпня 2019 року та за липень 2018 року. Крім того, для поновлення виплати пенсії позивачу роз'яснено про його право на звернення до управління із відповідною заявою, до якої необхідно надати діючу довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Матеріали справи також містять довідку від 19 березня 2020 року, відповідно до якої за період вересень 2019 року - березень 2020 року позивачу не нараховується та не виплачується пенсія.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 4 Закону № 1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що “інші випадки” для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.
Суд звертає увагу відповідача, що вказаними положеннями не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії як відсутність в матеріалах пенсійної справи довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав, для припинення позивачеві виплати пенсії.
Суд не приймає посилення відповідача у відзиві на позовну заяву на положення Постанов КМУ від 01.10.2014 № 509, від 05.11.2014 № 637, від 08.06.2016 № 365 та зазначає, що вони до даних правовідносин не застосовуються, оскільки їх прийнято задля забезпечення реалізації положень Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач дійсно формально підпадає під ознаки наведені у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 у справі № 234/11095/17 (№ К/9901/163/17).
Як встановлено судом, позивач змінив місце свого постійного проживання та зареєстрований на підконтрольній владі України території, з огляду на що право на отримання пенсії позивачем не може залежати від наявності в нього довідки внутрішньо переміщеної особи та виконання вимог нормативно-правових актів, які встановлюють порядок отримання пенсії для осіб із таким статусом.
На підставі наведеного, посилання відповідача на зазначені підзаконні нормативно-правові акти є безпідставними.
З огляду на те, що право позивача на отримання пенсії відповідачем не оспорюється, при цьому, як встановлено судом вище безпідставно не виплачується пенсія за відповідний період, позовна вимога про визнання протиправними дій управління щодо застосування до нарахування та виплати пенсії позивачу вимог законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Як вже зазначалось раніше, з наданої відповідачем довідки вбачається, що з вересня 2019 року позивачу не виплачується, а також не нараховується пенсія, а тому керуючи положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу на загальних підставах без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та виплатити заборгованість, що утворилась з 01 вересня 2019 року.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності та враховуючи, що правомірність своїх дій відповідачем не доведена, суд доходить висновку про обґрунтованість пред'явленого позову та про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 840,80 грн. до ухвалення судового рішення.
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо застосування з 01 вересня 2019 року до пенсії ОСОБА_1 законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: м. Селидове, вул. Героїв праці, 6, код ЄДРПОУ 41247274) поновити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) нарахування та виплату пенсії за віком на загальних підставах, без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та виплатити заборгованість, що утворилась з 01 вересня 2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: м. Селидове, вул. Героїв праці, 6, код ЄДРПОУ 41247274) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 27 березня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Є.І. Грищенко