30 березня 2020 року ЛуцькСправа № 140/442/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І.,
розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати при звільненні грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , є учасником бойових дій. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року №178-РС позивача звільнено з військової служби в запас у зв'язку із закінченням строку контракту, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період особливого періоду.
При звільненні з військової служби військова частина НОМЕР_1 не виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. При цьому позивач зазначає, що зазначена відпустка йому не надавалася та не була ним використана, у зв'язку з чим він має право на її компенсацію.
На думку позивача, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку набуто в період проходження ним військової служби.
У відзиві на позовну заяву від 06 березня 2020 (арк. спр. 17-21) відповідач позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що позивач з 09 серпня 2018 року і дотепер є військовослужбовцем служби за контрактом і проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Крім того, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 з проханням виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період часу з 2015 року по 2018 рік, до 07 серпня 2018 року не звертався.
Також на думку відповідача, реалізувати своє право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовець може лише при звільненні з військової служби. Оскільки, на даний час позивач є військовослужбовцем служби за контрактом і питання про його звільнення з військової служби наразі не ставиться, то відсутні правові підстави нараховувати і виплачувати грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки.
З урахуванням наведеного відповідач просив відмовити у повному обсязі у задоволенні заявлених позовних вимог.
Інших заяв по суті справи, передбачених чатиною 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України до суду не надходило.
Ухвалою від 11 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами (арк.спр.13).
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01 грудня 2014 року по 07 серпня 2018 року, що підтверджується довідкою від 06 грудня 2019 року №2605 (арк. спр. 8).
Також судом встановлено, що 03 квітня 2015 року позивач отримав посвідчення серії НОМЕР_2 , згідно з яким він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (арк. спр. 7).
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 -польова пошта (по стройовій частині) від 01 грудня 2014 року №20, сержанта за контрактом ОСОБА_1 , який потрапив в полон, зарахованого наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 16 листопада 2014 року №75-РС у розпорядження Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і направленого до військової частини НОМЕР_4 м. Володимир-Волинський, на час перебування у розпорядженні з 01 грудня 2014 року зараховано до списків особового складу частини (арк. спр. 23).
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07 серпня 2018 року №179 сержанта за контрактом ОСОБА_1 , командира відділення інформаційно-телекомунікаціного вузла, звільненого наказом командира 14 окремої механізованої бригади від 03 серпня 2018 року №178-РС з військової служби у запас, у зв'язку із закінченням строку контракту, дію якого продовжено понад встановлені терміни на період закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та який вислужив не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту і не висловив бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду, з 07 серпня 2018 року виключено із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Володимир-Волинського ОРВК Волинської області (арк. спр. 9).
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09 серпня 2018 року №181 сержанта за контрактом ОСОБА_1 , призначеного наказом командира 14 окремої механізованої бригади від 09 серпня 2018 року №183-РС на посаду командира відділення інформаційно-телекомунікаціного вузла, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 09 серпня 2018 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення та вважають таким, що з 09 серпня 2018 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою (арк. спр. 24).
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 20 лютого 2020 року №398, сержант ОСОБА_1 дійсно перебуває на військовій службі за контрактом у Збройних Силах України (військові частини НОМЕР_5 , НОМЕР_3 , НОМЕР_1 ) з 13 травня 2004 року по 07 серпня 2018 року (військова частина НОМЕР_1 ) з 09 серпня 2018 року по теперішній час (арк. спр. 25).
Разом з тим, як убачається із довідки Військової частини НОМЕР_1 від 06 грудня 2019 року №2605 ОСОБА_1 додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, яка надається відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у 2015, 2016, 2017, 2018 роках не надавалася, грошова компенсація за всі невикористані дні не виплачувалася (арк. спр. 8).
Відповідно до листа військової частини НОМЕР_1 від 11 січня 2020 року №165, наданого на звернення позивача від 10 грудня 2019 року, його повідомлено про те, що військова частина не може здійснити виплату грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки на даний час позивач перебуває в списках військової частини, а отримання даної виплати здійснюється при звільненні військовослужбовця з лав Збройних сил України за його письмовим зверненням та відповідно наказом командира частини (по стройовій частині) (арк. спр. 10).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Окрім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Як уже встановлено судом, 03 квітня 2015 року ОСОБА_1 отримав посвідчення серії НОМЕР_2 , згідно з яким має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, а тому він набув право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, з дня встановлення йому такого статусу та по день звільнення з військової служби - 07 серпня 2018 року. На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні такої додаткової відпустки. При цьому, суд відхиляє доводи відповідача, наведені у відзиві, щодо відсутності правових підстав для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з тих підстав, що позивач і на даний час є військовослужбовцем служби за контрактом.
Суд зауважує, що право на додаткову відпустку, передбачену статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, ОСОБА_1 набув під час проходження ним військової служби за контрактом у період з 2015 по 2018 роки. Позивача було звільнено з військової служби в запас у зв'язку із закінченням строку військової служби за контрактом з 07 серпня 2018 року. Та обставина, що з 09 серпня 2018 року позивач зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення, свідчить про виникнення нових відносин з проходження військової служби за контрактом, а тому не може слугувати підставою для відмови у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за минулий період у зв'язку із звільненням його з військової служби.
Таким чином, при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Крім того, суд звертає увагу, що дана справа є типовою, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З урахуванням встановлених обставин та аналізу норм чинного законодавства, висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі №620/4218/18, яка є зразковою, суд дійшов переконання про задоволення позову у межах позовних вимог та відповідно до повноважень, визначених частиною другою статті 245 КАС України, позов задовольняє повністю.
Керуючись статтями 243-246, 255, 257, 262, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Законів України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про оборону України», «Про відпустки», суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_7 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Суддя В.І. Смокович
Повний текст судового рішення складено 30 березня 2020 року.