м. Вінниця
27 березня 2020 р. Справа № 120/109/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
11 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить:
- визнати бездіяльність протиправною та зобов'язати Житомирський обласний військовий комісаріат здійснити з 01.11.2004 по 14.08.2012 донарахування та виплату в повному обсязі суми щомісячного грошового забезпечення та усіх раніше виплачуваних премій і надбавок до нього, а також сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2005-2012 роки, сум допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2005-2012 роки, суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням щомісячної надбавки до окладів грошового утримання за вислугу років відповідно до розділу 13 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 05.03.2001 №75 та розділу XIII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, враховуючи до вислуги років весь період проходження військової служби під час навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого з 30.07.1999 по 29.06.2004;
- визнати бездіяльність протиправною та зобов'язати Житомирський обласний військовий комісаріат здійснити з 01.11.2004 по 31.12.2007 донарахування та виплату в повному обсязі суми щомісячного грошового забезпечення та усіх раніше виплачуваних премій і надбавок до нього, а також сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2006-2007 роки, сум допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2006-2007 роки з урахуванням щомісячної надбавки за безперервну військову службу у розмірі 10 відсотків до грошового забезпечення відповідно до п. 1 Указу Президента України №389/2003 від 05.05.2003 року «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу» та Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 26.05.2003 №149, враховуючи до безперервного стажу військової служби весь період проходження військової служби під час навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого з 30.07.1999 по 29.06.2004, а також з 01.04.2006 по 31.12.2007, виходячи з розміру нових посадових окладів встановлених постановами Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 №268 та «Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 19.07.2006 №984;
- визнати бездіяльність протиправною та зобов'язати Житомирський обласний військовий комісаріат здійснити з 01.04.2006 по 31.12.2007 донарахування та виплату в повному обсязі суми щомісячного грошового забезпечення, а також сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2006-2007 роки, сум допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2006-2007 роки, сум одноразової грошової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов'язків і бездоганну дисципліну за 2006-2007 роки, виходячи з розміру нових посадових окладів, встановлених постановами Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 №268 та «Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 19.07.2006 №984, з урахуванням усіх раніше виплачуваних премій і надбавок до грошового забезпечення, у тому числі щомісячної надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) відповідно до п. 1 Указу Президента України №173/2002 від 23.02.2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування та виплату, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсації за втрату частини грошових доходів (грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням встановлених термінів їх виплати з урахуванням індексу інфляції та індексації за весь час прострочення виплат в повному обсязі щомісячних з 01.11.2004 по 14.08.2012 надбавок до окладів грошового утримання за вислугу років відповідно до розділу 13 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 05.03.2001 №75 та розділу XIII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, з 01.11.2004 по 31.12.2007 - надбавки за безперервну військову службу у розмірі 10 відсотків до грошового забезпечення відповідно до п. 1 Указу Президента України №389/2003 від 05.05.2003 року «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу» та Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 26.05.23003 №149, з 01.04.2006 по 31.12.2007 надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) відповідно до п. 1 Указу Президента України №173/2002 від 23.02.2002 року «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», а також три проценти річних від простроченої суми;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування та виплату на підставі вимог статті 117 Кодексу законів про працю України середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби з 14 серпня 2012 року по день ухвалення судом рішення у даній справі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що у період з 30 липня 1999 року по 29 червня 2004 року навчався на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, утвореному відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення військово-юридичного факультету Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого» від 22 січня 1998 року №70, після закінчення якого здобув кваліфікацію юриста, офіцера військового управління тактичного рівня та присвоєно звання «лейтенант юстиції». В подальшому, проходив військову службу в органах військової прокуратури з 01 листопада 2004 року по 14 серпня 2012 року, однак на підставі наказу Міністра оборони України від 03 серпня 2012 року №619 його звільнено з військової служби у запас, а з 14 серпня 2012 року виключено зі списків особового складу військової прокуратури та направлено на військовий облік до Житомирського обласного військового комісаріату Житомирської області.
02 січня 2020 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою щодо надання інформації про складові його щомісячного грошового забезпечення під час його перебування на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 з 01 листопада 2004 року по 14 серпня 2012 року.
Листом від 09 січня 2020 року ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив заявника, що нарахування та виплата щомісячної надбавки за вислугу років на військовій службі та щомісячної надбавки за безперервну військову службу здійснювалися без зарахування до загального строку військової служби періоду проходження навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого з 30 липня 1999 року по 31 липня 2003 року, а протягом періоду з 01 квітня 2006 року по 31 грудня 2007 року щомісячна надбавка у розмірі 100 % грошового забезпечення та щомісячна надбавка за безперервну військову службу у розмірі 10% не нараховувалися та не виплачувалися.
Не погодившись із бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати окремих видів грошового забезпечення у зв'язку із незарахуванням до загального строку військової служби період навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого з 30 липня 1999 року по 31 липня 2003 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Разом із позовною заявою подано заяву про звільнення від сплати судового збору та заяву про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою від 16 січня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, заяву позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін задоволено частково та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Окрім того, цією ухвалою відмовлено в задоволенні заяви позивача про звільнення від сплати судового збору.
07 лютого 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Житомирський обласний військовий комісаріат заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що під час перебування позивача на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 (правонаступником якої визначено ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з 01 листопада 2004 року по 14 серпня 2012 року в складі грошового забезпечення нараховувались та виплачувались щомісячна надбавка за вислугу років на військовій службі і щомісячна надбавка за безперервну військову службу, встановлена наказами для військовослужбовців військової прокуратури Житомирського гарнізону, що мають стаж військової служби понад 5 років, у розмірі 10 відсотків, без урахування всього періоду навчання позивача на військовому факультеті Національної юридичної академії і Ярослава Мудрого з 30 липня 1999 року по 29 червня 2004 року, оскільки враховувався період військової служби з часу призначення ОСОБА_1 на посаду курсанта, а саме з 01 серпня 2003 року. Відтак, на думку відповідача, підстав для здійснення донарахування та виплату вищевказаних щомісячних надбавок, а також інших, пов'язаних із ними виплат, немає. Крім того, під час перебування позивача на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 з 01 грудня 2007 року щомісячні надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) і щомісячна надбавка за безперервну військову службу, встановлена наказами для військовослужбовців військової прокуратури Житомирського гарнізону, що мають стаж військової служби понад 5 років, у розмірі 10 відсотків, в складі грошового забезпечення не нараховувались та не виплачувались, оскільки 09 березня 2006 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», а 19 липня 2006 року прийнята постанова №984 «Про деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», якими встановлені нові розміри посадових окладів, а також передбачено проведення перерахунку заробітної плати, починаючи з 01 квітня 2006 року. Крім того, даними постановами не передбачено виплату інших складових грошового забезпечення, встановлених для військовослужбовців військових прокуратур, крім окладу за військові звання та надбавки за вислугу років.
Разом із відзивом на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про розгляд справи без його участі.
В ході судового засідання, що відбулося 13 лютого 2020 року, позивачем заявлено клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні у зв'язку із необхідністю уточнення змісту позовних вимог, за результатами розгляду якого суд постановив ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою клопотання позивача задовольнив та оголосив перерву у судовому засіданні до 05 березня 2020 року.
21 лютого 2020 року позивачем подано до суду додаткові письмові пояснення, якими конкретизовано зміст позовних вимог.
Також 21 лютого 2020 року позивачем подано клопотання щодо розгляду справи за його відсутності.
Ухвалою суду від 05 березня 2020 року витребувано у Слобідського об'єднаного районного військового комісаріату міста Харкова та у Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого належним чином засвідчену копію припису, виданого військовим комісаріатом, у якому зазначено дату призову ОСОБА_1 на військову службу. У зв'язку із витребування доказу судом відкладено розгляд справи на 27 березня 2020 року.
16 березня 2020 року позивачем подано до суду заяву про відвід судді Яремчука К.О., за результатами розгляду якої суд 16 березня 2020 року постановив ухвалу, якою визнав подану заяву необґрунтованою, а справу №120/109/20-а передав для вирішення питання про відвід іншим суддею, визначеним в порядку, встановленому статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою від 19 березня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Вінницького окружного адміністративного суду Яремчука К.О., справу передано для продовження розгляду.
23 березня 2020 року на виконання вимог ухвали суду від 05 березня 2020 року до суду надійшов відзив Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, у якому вказано на відсутності в матеріалах особової справи ОСОБА_1 припису військового комісаріату, що витребовувався судом. При цьому, у відзиві йдеться про те, що в період навчання позивача на військово-юридичному факультеті підготовка офіцерів військового управління тактичного рівня за спеціальністю "Правознавство" за освітньо-кваліфікаційним рівнем "спеціаліст" була організована за комбінованою схемою: з 1 по 4 курс - як студента, а 5 курс - як курсанта. Наказом №192-С ОСОБА_1 зараховано студентом військово-юридичного факультету, наказом №208-С його відраховано у зв'язку із закінченням навчання та отримання повної вищої освіти. В подальшому, наказом начальника військово-юридичного факультету (по стройовій частині) №80 від 01 серпня 2003 року ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу факультету, також зараховано на всі види забезпечення по курсантській нормі, присвоєно військове звання "рядовий" та призначено на посаду курсанта. Наказом №86 від 26 червня 2004 року позивача виключено зі списків особового складу факультету з 27 липня 2004 року та відряджено на підставі наказу Міністра оборони України №382 від 26 червня 2004 року до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі. Відтак, ОСОБА_1 навчався на 1-4 курсах (30 липня 1999 року - 31 липня 2003 року) виключно як студент, а не як курсант, а тому протягом вказаного періоду не належав до жодної з категорій військовослужбовців, і лише на 5 курсі навчання (з 01 серпня 2003 року) позивач був призначений на посаду курсанта з присвоєнням військового звання "рядовий". Тому, починаючи з 01 серпня 2003 року ОСОБА_1 почав проходити військову службу за контрактом курсантів.
24 березня 2020 року на виконання вимог ухвали суду від 05 березня 2020 року до суду надійшли письмові пояснення від Слобідського об'єднаного районного військового комісаріату міста Харкова. У поясненнях вказано, що ОСОБА_1 був приписаний до Слобідського ОРВК 11 жовтня 1999 року. Наказом №80 від 01 серпня 2003 року його зараховано курсантом військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого. Водночас, повідомлено, що надати копію приписного немає можливості.
У судове засідання, призначене на 27 березня 2020 року, ані позивач, ані представник відповідача не з'явилися, незважаючи на те, що про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Зокрема, підтвердженням того, що позивач повідомлений про призначене на 27 березня 2020 року судове засідання слугують пояснення, наведені ним у заяві про відвід судді Яремчуку К.О. При цьому, доказом належного повідомлення відповідача про призначене на 27 березня 2020 року судове засідання є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Водночас, зважаючи на клопотання представника відповідача, що подане 07 лютого 2020 року, а також на клопотання позивача від 21 лютого 2020 року щодо розгляду справи без їх участі, тому суд дійшов висновку розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження на підставі наявних у матеріалах справи доказів з огляду на приписи частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
З 30 липня 1999 року до 31 липня 2003 року ОСОБА_1 навчався на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого в якості студента, а з 01 серпня 2003 року добровільно через Комінтернівський районний військовий комісаріат міста Харкова позивач призваний на військову службу в якості курсанта 5 курсу військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, після закінчення якого здобув кваліфікацію юриста, офіцера військового управління тактичного рівня та присвоєно звання «лейтенант юстиції». Наведене підтверджується довідкою військово-юридичного факультету Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого вих. №316 від 06 вересня 2012 року, що також не заперечується сторонами.
В подальшому, позивач проходив військову службу в органах військової прокуратури з 01 листопада 2004 року по 14 серпня 2012 року та перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , про що свідчить лист Житомирського обласного військового комісаріату вих. №78 від 09 січня 2020 року.
На підставі наказу Міністра оборони України від 03 серпня 2012 року №619 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас, а з 14 серпня 2012 року позивача виключено зі списків особового складу військової прокуратури та направлено на військовий облік до Житомирського обласного військового комісаріату Житомирської області.
02 січня 2020 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є правонаступником військової частини НОМЕР_1 , із заявою щодо надання інформації про складові щомісячного грошового забезпечення та сум виплат під час його перебування на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 з 01 листопада 2004 року по 14 серпня 2012 року.
Листом вих. №78 від 09 січня 2020 року ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив заявника, що нарахування та виплата щомісячної надбавки за вислугу років на військовій службі та щомісячної надбавки за безперервну військову службу здійснювалися без зарахування до загального строку військової служби періоду навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого з 30 липня 1999 року по 31 липня 2003 року, оскільки враховувався період військової служби з часу призначення ОСОБА_1 на посаду курсанта, а саме з 01 серпня 2003 року, а відтак, підстав для здійснення Житомирським обласним військовим комісаріатом донарахування та виплату вищевказаних щомісячних надбавок, а також інших, пов'язаних із ними, виплат немає. Крім того, у листі зазначено, що під час перебування позивача на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 з 01 квітня 2006 року по 31 грудня 2007 року щомісячна надбавка у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) і щомісячна надбавки за безперервну військову службу, встановлена наказами для військовослужбовців військової прокуратури Житомирського гарнізону, що мають стаж військової служби понад 5 років, у розмірі 10 відсотків, передбачені Указами Президента України «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» від 23.02.2002 №173 та «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації державної прикордонної служби України та управління Державної охорони за безперервну службу» від 05.05.2003 №389, в складі грошового забезпечення не нараховувалися та не виплачувалися, оскільки 09 березня 2006 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», а в подальшому 19 липня 2006 року прийнята постанова №984 «Про деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», якими встановлені нові розміри посадових окладів, а також передбачено проведення перерахунку заробітної плати, починаючи з 01 квітня 2006 року. Разом з тим, даними постановами не передбачено виплату інших складових грошового забезпечення, встановлених для військовослужбовців військових прокуратур, крім окладу за військові звання та надбавки за вислугу років. Тому, на думку відповідача, підстав для здійснення Житомирським обласним військовим комісаріатом донарахування та виплату вищезазначених щомісячних надбавок, а також інших, пов'язаних із ними, виплат немає.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відмовляючи у зарахуванні позивачу до загального строку військової служби період навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого з 30 липня 1999 року по 31 липня 2003 року, а відтак і у нарахуванні та виплаті окремих видів грошового забезпечення, Житомирський обласний військовий комісаріат керувався тим, що зарахування вказаного періоду можливе лише у разі документального підтвердження початку проходження військової служби саме з 30 липня 1999 року.
На переконання суду, відповідач обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 в незарахуванні відповідного періоду навчання у якості студента до загального строку військової служби, а, відповідно, і в перерахунку окремих видів грошового забезпечення з огляду на таке.
Загальні засади проходження військової служби та правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України врегульовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII).
Водночас, оскільки позивач вважає, що йому безпідставно не зарахували до загального строку військової служби період навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, починаючи з 30 липня 1999 року, тому суд вважає, що застосуванню підлягають положення Закону №2232-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (тобто, аналізу підлягають положення Закону №2232-XII у редакції від 13 травня 1999 року).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є почесним обов'язком кожного громадянина України, особливим видом державної служби, пов'язаної з виконанням громадянином України загального військового обов'язку і службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, створених відповідно до законодавства України.
Громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, приймають Військову присягу на вірність народу України і тільки після цього можуть бути направлені на навчання чи для інших військових потреб за межі України (частина 3 статті 2 Закону №2232-XII).
Отже, наведені приписи свідчать про те, що громадяни, які, зокрема, добровільно вступили на військову службу, приймають Військову присягу на вірність народу України і тільки після цього можуть бути направлені на навчання, що обгрунтовано свідчить про те, що законодавцем пов'язується вступ на військову службу із складанням військової присяги.
Разом із тим, як слідує із довідки Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого від 06 вересня 2012 року вих. №316, ОСОБА_1 добровільно через Комітернівський РВК м. Харкова був призваний на військову службу в якості курсанта 5 курсу військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого та 06 вересня 2003 року прийняв присягу на вірність Українському народу.
Як свідчить витяг із послужного списку ОСОБА_1 (особистий номер НОМЕР_2 ), на військову службу він призваний 01 серпня 2003 року Комінтернівським районним військовим комісаріатом м. Харкова, а військову присягу прийняв 06 вересня 2003 року.
Відтак, в ході судового розгляду судом встановлено, що позивач добровільно через Комінтернівський районний військовий комісаріат м. Харкова призвався на військову службу 01 серпня 2003 року в якості курсанта 5 курсу військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого та 06 вересня 2003 року прийняв присягу на вірність Українському народу, що з урахуванням наведених вище приписів пов'язується із проходженням громадянином військової служби.
В свою чергу, статтею 5 Закону №2232-XII передбачено, що військовослужбовці та військовозобов'язані поділяються на рядовий склад, сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків (мічманів), офіцерський склад. Кожному військовослужбовцю і військовозобов'язаному присвоюється військове звання.
Із відзиву Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, що надійшов до суду 23 березня 2020 року на виконання вимог ухвали суду від 05 березня 2020 року, слідує, що відповідно до наказу начальника факультету (по стройовій частині) від 01 серпня 2003 року №80 студента ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу факультету, також з 01 серпня 2003 року зараховано на всі види забезпечення по курсантській нормі, присвоєно військове звання «рядовий» та призначено на посаду курсанта.
Статтею 20 Закону №2232-XII передбачено, що на військову службу у добровільному порядку приймаються особи, які відповідають вимогам військової служби, а саме громадяни віком від 17 до 21 року, в тому числі ті, котрі досягли 17-річного віку в рік зарахування на навчання, а також військовослужбовці та військовозобов'язані віком від 18 до 23 років, які не мають військових звань офіцерського складу і виявили бажання вчитися у військово-навчальних закладах, - на військову службу курсантів військово-навчальних закладів.
Тобто, законодавець передбачив, що особі, яка вступає на військову службу, присвоюється військове звання "рядовий". При цьому, наявні у матеріалах справи докази підтверджують ту обставину, що позивачу присвоєно звання "рядовий" 01 серпня 2003 року з моменту призначення його курсантом військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого.
За наведених вище обставин можливо дійти висновку, що законодавець не допускав можливості вважати проходженням військової служби громадянином, якому не присвоєно будь-яке військове звання та який не прийняв військову присягу на вірність народу України.
При цьому, суд встановив, що, навчаючись як студент військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, ОСОБА_1 не присвоювалось будь-яке військове звання, а також студентом він не складав військову присягу на вірність народу України.
Як свідчать матеріали справи, позивач в період з 30 липня 1999 року по 31липня 2003 року навчався в навчальному закладі і мав статус студента. Водночас, з 01 серпня 2003 року ОСОБА_1 у зв'язку з добровільним призивом на військову службу набув статусу курсанта та 06 вересня 2003 року прийняв присягу на вірність Українському народу.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що особам, які навчалися у військових навчальних закладах в якості студентів, не зараховується такий період навчання до військової служби до моменту набуття ними статусу курсанта.
Тобто, період навчання позивача з 30 липня 1999 року по 31 липня 2003 року не підлягає зарахуванню до періоду проходження ним військової служби.
Разом із тим, згідно із частиною 1 статті 24 Закону №2232-XII початком перебування на військовій службі вважається, зокрема, день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.
Варто особливу увагу звернути на тому, що приписи частини 1 статті 24 Закону №2232-XII дозволяли вважати початком перебування особи на військовій службі день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею); однак, такий день повинен бути зазначений у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.
З метою з'ясування дати прибуття позивача на навчання, що зазначена у приписі, що виданий військовим комісаріатом, суд ухвалою від 05 березня 2020 року витребував у Слобідського об'єднаного районного військового комісаріату міста Харкова та у Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого належним чином засвідчену копію відповідного припису.
Однак, на виконання вимог ухвали суду Слобідським об'єднаним районним військовим комісаріатом міста Харкова та Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого не надано витребуваний доказ у зв'язку із відсутністю такого.
Водночас, суд враховує письмові пояснення, надані Слобідським об'єднаним районним військовим комісаріатом міста Харкова на виконання ухвали суду від 05 березня 2020 року, якими повідомлено, що ОСОБА_1 був приписаний до Слобідського ОРВК 11 жовтня 1999 року.
Тобто, виходячи із вказаних письмових пояснень Слобідського об'єднаного районного військового комісаріату міста Харкова, позивач був приписаний до військового комісаріату лише в жовтні 1999 року, що свідчить про неможливість зарахування навчання з 30 липня 1999 року по 31 липня 2003 року до періоду проходження ним військової служби, адже у приписі, про який йдеться у частині 1 статті 24 Закону №2232-XII, не могла бути зазначена дата раніше (як стверджує позивач 30 липня 1999 року), ніж позивач був приписаний до військового комісаріату ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Окрім того, заслуговують на увагу письмові пояснення Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, відповідно до яких ОСОБА_1 навчався на 1-4 курсах (30 липня 1999 року - 31 липня 2003 року) на військово-юридичному факультеті академії виключно як студент, а не як курсант, а тому протягом вказаного періоду не належав до жодної з категорій військовослужбовців, і лише на 5 курсі навчання (з 01 серпня 2003 року) позивач був призначений на посаду курсанта з присвоєнням військового звання "рядовий". Тому, на думку Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, починаючи з 01 серпня 2003 року ОСОБА_1 почав проходити військову службу за контрактом курсантів.
В підтвердження помилковості тверджень позивача щодо необхідності зарахування періоду навчання з 30 липня 1999 року по 31 липня 2003 року до періоду проходження військової служби слід врахувати наступні положення Закону №2232-XII.
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону №2232-XII громадяни, які навчаються у військово-навчальних закладах, перебувають на військовій службі і не мають звань прапорщиків чи мічманів та офіцерського складу, є курсантами, а ті, що мають такі звання, - слухачами. Навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам, як строкова військова служба.
Громадянам, які не мали військового звання до вступу у військово-навчальний заклад, після зарахування на навчання присвоюється військове звання рядового чи матроса. Інші військові звання, присвоєні до вступу у військово-навчальний заклад, зберігаються. Курсанти користуються правами, пільгами та перевагами і на них покладаються обов'язки згідно з діючим законодавством і статутами Збройних Сил України (частина 2 статті 25 Закону № 2232-XII).
Таким чином, громадяни, які навчаються у військово-навчальних закладах, перебувають на військовій службі і не мають звань прапорщиків чи мічманів та офіцерського складу, є курсантами, а навчання у військово-навчальних закладах зараховується їм як строкова військова служба.
Отже, на переконання суду, лише з часу призначення ОСОБА_1 на посаду курсанта військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого (тобто з 01 серпня 2003 року) слід вважати початком проходження військової служби.
Крім того, відповідно до пункту 37 Тимчасового положення про організацію підготовки офіцерів у цивільних вищих навчальних закладах України, затвердженого спільним наказом Міністерства освіти України та Міністерства оброни України №360/342 від 28 грудня 1995 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 1996 року за №39/1064 (підлягає застосуванню в редакції від 28 грудня 1995 року) громадяни з числа цивільної молоді, військовослужбовців строкової служби, ліцеїстів, які зараховані до вищого навчального закладу для підготовки на посади осіб офіцерського складу, є "курсантами" або "студентами", а офіцери і прапорщики (мічмани) - "слухачами". Курсанти приймають Військову присягу на вірність народу України у порядку, визначеному Тимчасовим статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.
Приписами пункту 39 згаданого Тимчасового положення визначено, що громадяни, прийняті до військових навчальних підрозділів цивільних вищих навчальних закладів для підготовки на посади осіб офіцерського складу, частину строку навчання можуть утримуватися як "студенти" залежно від військової спеціальності та умов для розташування особового складу. Конкретний строк переведення студентів у курсанти визначається навчальними планами та програмами підготовки військових фахівців.
Крім того, студенти, прийняті для підготовки на посади осіб офіцерського складу, утримуються у цивільних вищих навчальних закладах на загальних підставах для студентів цивільних вищих навчальних закладів. Вони щомісяця забезпечуються додатковою стипендією у розмірі вартості загальновійськового пайка за рахунок кошторису Міністерства оборони України (пункт 42 Тимчасового положення).
Наведені приписи також, в свою чергу, свідчать про безпідставність застосування приписів щодо проходження військової служби до студентів, які прийняті на навчання до військових навчальних закладів, оскільки останні утримуються на загальних підставах як студенти цивільних вищих навчальних закладів.
Відтак, наведені вище аргументи спростовують твердження позивача щодо необгрунтованості незарахування період навчання з 30 липня 1999 року по 31 липня 2003 року до періоду проходження ним військової служби, а відтак позовні вимоги в частині визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача здійснити з 01.11.2004 по 14.08.2012 донарахування та виплату в повному обсязі суми щомісячного грошового забезпечення та усіх раніше виплачуваних премій і надбавок до нього, а також сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2005-2012 роки, сум допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2005-2012 роки, суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням щомісячної надбавки до окладів грошового утримання за вислугу років відповідно до розділу 13 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 05.03.2001 №75 та розділу XIII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, враховуючи до вислуги років весь період проходження військової служби під час навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого з 30.07.1999 по 29.06.2004, а також в частині визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача здійснити з 01.11.2004 по 31.12.2007 донарахування та виплату в повному обсязі суми щомісячного грошового забезпечення та усіх раніше виплачуваних премій і надбавок до нього, а також сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2006-2007 роки, сум допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2006-2007 роки з урахуванням щомісячної надбавки за безперервну військову службу у розмірі 10 відсотків до грошового забезпечення відповідно до п. 1 Указу Президента України №389/2003 від 05.05.2003 року «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу» та Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 26.05.2003 №149, враховуючи до безперервного стажу військової служби весь період проходження військової служби під час навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого з 30.07.1999 по 29.06.2004, задоволенню не підлягають.
З приводу посилання позивача як на підставу для зарахування відповідного періоду навчання до періоду проходження військової служби на рішення Вінницького міського суду від 04 листопада 2019 року у цивільній справі №127/28865/19, яким встановлено факт прибуття ОСОБА_1 на навчання до військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого 30 липня 1999 року, то суд зважає на те, що наявні у цій адміністративній справі докази, а також наведені вище аргументи однозначно дають підстави стверджувати, що лише з моменту зарахування позивача на посаду курсанта (тобто з 01 серпня 2003 року) його слід вважати таким, що проходить військову службу.
Більше того, слід особливу увагу звернути на те, що з метою уникнення неоднозначного тлумачення положень частини 1 статті 24 Закону №2232-XII в частині визначення початку перебування на військовій службі законодавцем 31 липня 1999 року вказану норму викладено в наступній редакції: початком проходження військової служби вважається, зокрема, день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які добровільно вступають на військову службу.
З приводу позовної вимоги щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача здійснити з 01 квітня 2006 року по 31 грудня 2007 року донарахування та виплату в повному обсязі суми щомісячного грошового забезпечення, а також сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2006-2007 роки, сум допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2006-2007 роки, сум одноразової грошової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов'язків і бездоганну дисципліну за 2006-2007 роки, виходячи з розміру нових посадових окладів встановлених постановами Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09 березня 2006 року №268 та «Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 19 липня 2006 року №984, з урахуванням усіх раніше виплачуваних премій і надбавок до грошового забезпечення у тому числі щомісячної надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) відповідно до пункту 1 Указу Президента України №173/2002 від року «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», то суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України №268 "Про упорядкування структури і умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09 березня 2006 року (надалі - Постанова №268; підлягає застосуванню в редакції, чинній на день прийняття) встановлені нові розміри посадових окладів працівників органів прокуратур.
Пунктом 5 вказаної постанови передбачалося, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах складається з посадового окладу, інших виплат, установлених цією постановою, а також окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, установлених у розмірі і порядку, що визначаються законодавством для військовослужбовців. На зазначених осіб не поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2001 року № 104 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ». Для обчислення розміру складових грошового забезпечення замість надбавки за ранг застосовується розмір окладу за військовим званням.
Згідно з пунктом 15 Постанови №268 умови оплати праці, затверджені цією постановою, застосовуються з 1 січня 2006 року, а для працівників, окремі умови оплати праці яких визначені Указами Президента України, - з 1 квітня після визнання такими, що втратили чинність, цих указів.
Крім того, Постановою №268 не передбачено з 1 квітня 2006 року виплати працівникам прокуратури щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, встановлених Указами Президента України №173/2002 та №389/2003, застосування ж нової структури грошового забезпечення військових прокурорів узгоджується з частиною другою статті 46-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якою на них поширюються всі види забезпечення, встановлені законодавством для офіцерського складу Збройних Сил України (відповідно до пункту 5 Постанови №268 - оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років). Виплати, встановлені Указами №173/2002 та №389/2003, стосувалися лише військовослужбовців Збройних Сил України і не застосовуються щодо працівників військових прокуратур після 1 квітня 2006 року.
Відтак, оскільки Постановою №268 встановлені нові умови праці працівників прокуратури та нові розміри посадових окладів, тому не допускається перерахунок грошового забезпечення з урахуванням нових розмірів посадових окладів зі збереженням раніше виплачуваних видів грошового забезпечення, які з 1 квітня 2006 року не застосовуються до осіб офіцерського складу військових прокуратур.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 16 квітня 2013 року у справі № 21-79а13, від 17 грудня 2013 року у справі №21-423а13, від 03 червня 2014 року у справі №21-165а14 та від 04 червня 2013 року у справі № 21-161а13.
Відтак, враховуючи наведене, позовна вимога щодо зобов'язання відповідача здійснити з 01 квітня 2006 року по 31 грудня 2007 року донарахування та виплату в повному обсязі суми щомісячного грошового забезпечення, а також сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2006-2007 роки, сум допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2006-2007 роки, сум одноразової грошової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов'язків і бездоганну дисципліну за 2006-2007 роки, виходячи з розміру нових посадових окладів, встановлених Постановами №268 та №984, з урахуванням усіх раніше виплачуваних премій і надбавок до грошового забезпечення, у тому числі щомісячної надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) відповідно до Указу Президента України №173/2002, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
З приводу позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, компенсації за втрату частини грошових доходів - грошового забезпечення, у зв'язку з порушенням встановлених термінів їх виплати з урахуванням індексу інфляції та індексації за весь час прострочення виплат в повному обсязі щомісячних з 01 листопада 2004 року по 14 серпня 2012 року надбавки до окладів грошового утримання за вислугу років відповідно до Розділу 13 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 05 березня 2001 року №75 та Розділу XIII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260, з 01 листопада 2004 року по 31грудня 2007 року надбавки за безперервну військову службу у розмірі 10 відсотків до грошового забезпечення відповідно до п. 1 Указу Президента України №389/2003 від 05 травня 2003 року «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу» та Інструкцією про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 26 травня 2003 №149, з 01 квітня 2006 року по 31 грудня 2007 року надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) відповідно до пункту 1 Указу Президента України №173/2002 від 23 лютого 2002 року «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», а також три проценти річних від простроченої суми, то суд зважає на таке.
Особливості нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати регулюються Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Так, статтею 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Пункти 1, 2 Порядку відтворюють положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Так, пунктом 2 Порядку визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Відповідно до пункту 3 Порядку компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, й пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Пунктом 4 Порядку передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої приписами Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Однак, підстав стверджувати, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати немає, адже відсутній факт виплати ОСОБА_1 відповідних сум грошового забезпечення з порушенням строків.
Відтак, за наведених підстав позовна вимога щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням встановлених термінів їх виплати є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Не підлягає також задоволенню й вимога щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити трьох процентів річних від простроченої суми, зважаючи на таке.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, зокрема передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, приписи статті 625 Цивільного кодексу України регулюють правовідносини, що пов'язані з невиконанням боржником грошового зобов'язання.
Однак, позивач помилково вважає, що між ним та відповідачем виникли грошові зобов'язання, оскільки спірні правовідносини врегульовані спеціальним законодавством, що регулює особливості проходження військової служби, а тому підстав для застосування до таких відносин положень статті 625 Цивільного кодексу України немає.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі №826/22867/15, від 08 листопада 2019 року у справі №826/228865/15 та ряду інших.
Таким чином, за наведених підстав позовна вимога щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату трьох процентів річних від простроченої суми є безпідставною.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з 14 серпня 2012 року, то слід врахувати наступне.
Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Приписами статті 116 Кодексу законів про працю України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Водночас, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (стаття 117 Кодексу законів про працю України).
Відтак, аналіз наведених вище положень свідчить про те, що для виплати середнього заробітку за весь час затримки повинен бути факт невиплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу законів про працю України.
Оскільки судом встановлено, що підстав для перерахунку та виплати окремих складових сум щомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 немає, тому позовна вимоги про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку грошового забезпечення при звільненні є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Також суд враховує те, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, трьох відсотків річних від простроченої суми, а також щодо зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку грошового забезпечення є похідними вимогами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, задоволення яких залежить від задоволення основних вимог.
Відповідно до статтей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а інших витрат сторонами не понесено, тому такі не підлягають розподілу.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податку: НОМЕР_2 )
Відповідач: Житомирський обласний військовий комісаріат (місцезнаходження: 10001, м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, 4; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 07873079)
Повний текст рішення складено 27.03.2020
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович