24 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 308/12501/19 пров. № А/857/2956/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.
з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу інспектора Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Юрик Марини Володимирівни на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 січня 2020 року в справі №308/12501/19 (суддя Деметрадзе Т.Р., м. Ужгород) за позовом ОСОБА_1 до інспектора Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Юрик Марини Володимирівни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до інспектора Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Юрик Марини Володимирівни, в якому просив: а) визнати дії інспектора 1 батальйону 2 роти УПП в Закарпатській області лейтенанта поліції Юрик Марини Володимирівни щодо притягнення позивача до відповідальності протиправними;
б) скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 1673879, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП, а справу - закрити.
Рішенням від 21 січня 2020 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області адміністративний позов задовольнив частково.
Змінив захід стягнення, застосований постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №1673879 від 27.10.2019 до ОСОБА_1 у виді штрафу в розмірі 425, 00 грн на адміністративне стягнення у виді попередження.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, інспектор Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції Юрик М. В. оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В апеляційній скарзі відповідач вказує на помилковість висновку суду першої інстанції, що в діях відповідача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАп, а його діяння слід кваліфікувати за ст.125 КУпАП.
Адже позивач порушив правила користування зовнішніми приладами, що передбачено диспозицією саме ч.2 ст.122 КУпАП, у зв'язку з чим його діяння за вказаною нормою інспектором поліції кваліфіковано правильно.
Крім того, апелянт зазначає, що суд, вказуючи на відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАп, змінив правову кваліфікацію діяння позивача, що є неприпустимим. Проте в резолютивній частині рішення суд не скасовує постанову за відсутністю складу адміністративного правопорушення, а змінює вид стягнення, застосований постановою, призначивши стягнення у вигляді попередження.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи викликалися в судове засідання, проте у зв'язку з їх неявкою фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що постановою серії ЕАК №1673879 від 27.10.2019 позивача було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.
Суть правопорушення за її змістом полягала в тому, що 27.10.2019 о 10 год. 44 хв. на автодорозі М06 809 км, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Skoda Octavia», державний номерний знак НОМЕР_1 , не увімкнув ближнє світло фар за межами населеного пункту, чим порушив п.9.8 ПДР України.
Не погоджуючись із винесеною постановою по справі про адміністративне правопорушення в частині в частині кваліфікацій дій позивача за ч.2 ст.122 КУпАп, останній оскаржив її до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що ч. 2 ст.122 КУпАП не передбачає відповідальності за порушення водіями транспортних засобів правил користування попереджувальними сигналами у випадках, передбачених п. 9.8 ПДР, а тому, з врахуванням повноважень суду у даній категорії справ, передбачених ст.286 КАС України, суд визнав за необхідне змінити захід стягнення, застосований оскаржуваною постановою, зі штрафу на попередження.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» вказано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 ПДР передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Пунктом 9.8 ПДР визначено, що з 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар.
Частиною 2 статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за порушення, в тому числі, правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку у вигляді штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ПДР у зв'язку з тим, що він керував транспортним засобом поза межами населеного пункту без увімкнених денних ходових вогнів, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнього світла.
Позивач визнав факт вчинення таких дій, зокрема, зазначивши про це в позові, проте вважає, що такі його дії неправильно кваліфіковано за ч.2 ст.122 КУпАП.
На переконання позивача, що також підтримав суд першої інстанції, такі дії слід кваліфікувати за ст. 125 КУпАП, яка передбачає відповідальність за інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 цього Кодексу, та тягнуть за собою попередження.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими доводами позивача та висновками суду першої інстанції щодо неправильної кваліфікації вчиненого правопорушення, позаяк такі не мають жодного об'єктивного обґрунтування, оскільки саме ч.2 ст.122 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами.
Так, згідно з п.1.10 ПДР денні ходові вогні - зовнішні світлові прилади білого кольору, передбачені конструкцією транспортного засобу, установлені спереду транспортного засобу і призначені для покращення видимості транспортного засобу під час його руху у світлий час доби.
Ближнє світло фар також відноситься до зовнішніх освітлювальних приладів.
Пунктом 19 ПДР передбачено умови користування зовнішніми світловими приладами.
Правило п. 9.8 фактично визначає порядок їх використання протягом певного періоду нарівні із вимогами розділу 19 Правил, незважаючи на положення п.9.1 Правил, якими передбачено, що увімкнення ближнього світла фар у світлу пору доби є також попереджувальним сигналом.
Таким чином, ближнє світло фар є зовнішнім освітлювальним приладом та у разі його не ввімкнення відповідно до вимог ПДР передбачена відповідальність за ч.2 ст.122 КУпАП, а не за ст.125 цього Кодексу.
Зазначене також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17.05.2018 по справі №726/786/17 та від 07.02.2018 по справі №285/1619/17.
З огляду на викладене, та беручи до уваги визнання позивачем факту керування транспортним засобом без увімкнення ближнього світла фар у світлу пору доби протягом періоду з 1 жовтня по 1 травня, що є порушенням вимог п. 9.8 ПДР, позивача правомірно було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та застосовано штраф у розмірі 425, 00 грн.
Колегія суддів погоджується також з апелянтом, що суд першої інстанції, визначивши неправильною кваліфікацію дій позивача, прийняв рішення, яке не передбачене положеннями ч.3 ст. 286 КАС України. Адже, відповідно до вказаних норм за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, змінити захід стягнення, проте в межах санкції, передбаченої статтею, за якою кваліфіковано дії порушника, а не змінювати кваліфікацію, визначену постановою по справі про адміністративне правопорушення.
Суд першої інстанції на наведені обставини не звернув належної уваги, не дав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, дійшов помилкового висновку щодо неправильної кваліфікації дій позивача та наявність підстав для зміни заходу адміністративного стягнення, а тому колегія суддів визнає правильним скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 243, 272, 286, 310, 315, 317, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу інспектора Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Юрик Марини Володимирівни задовольнити.
Скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 січня 2020 року в справі №308/12501/19 та ухвалити постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 30.03.2020.