25 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.004121 пров. № А/857/1408/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року (головуючого судді Мартинюка В.Я. ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Львів сторони на оголошення скороченого тексту рішення не з'явилися фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось повний текст рішення складено 18.12.2019) у справі №1.380.2019.004121 за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Великомостівська» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ДП «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Великомостівська» 12.08.2019 звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0004071308 від 15.04.2019 та №0004061308 від 15.04.2019.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року задоволено позов.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
19.03.2020 ДП «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Великомостівська» та 20.03.2020 Головне управління ДПС у Львівській області направили клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки з 12.03.2020 по 03.04.2020 запроваджено карантин.
Колегія суддів вважає, що беручи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для її належного розгляду, а також, зважаючи на те, що колегія суддів не визнала обов'язкової участі сторін у справі, а тому слід відмовити у задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ВП Шахта «Великомостівська» ДП «Львіввугілля» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.01.2019, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.01.2019, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2014 по 30.01.2019 Головним управлінням ДФС у Львівській області складено акт від 14.03.2019 №414/14.14-21/26307799 та встановлено порушення пп.16.1.4 п.16.1 ст.16, п.54.2 ст.54, п.87.9 ст.87, ст.167, п.168.1.2, пп.168.1.4, пп.168.1.5 п.168.1 ст.168, пп. «а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не сплачено (не перераховано) податку на доходи фізичних осіб на суму 1973423 грн. 30 коп. та порушено правила сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб за весь період що перевірявся більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання. Також встановлено порушення підп.168.1.2, підп.168.1.5 п.168.1 ст.168, п.176.2 ст.176, підп.1.5, підп.1.6 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України - не сплачено (не перераховано) військового збору на суму 199403 грн. 45 коп. та порушено правила сплати (перерахування) військового збору за весь період що перевірявся більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання.
На підставі акту від 14.03.2019 №414/14.14-21/26307799 прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.04.2019: - №0004071308, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 3419431 грн. 22 коп., в тому числі основний платіж - 1973423 грн. 30 коп. та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 1446007 грн. 92 коп.; - №0004061308, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору в розмірі 346258 грн. 48 коп., в тому числі основний платіж - 199403 грн. 45 коп. та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 146855 грн. 03 коп.
За наслідками адміністративного оскарження згадані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 15.1. статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно із пунктом 38.2. статті 38 ПК України сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
Грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету (пункт 54.2. статті 54 ПК України).
Серед повноважень, які покладаються чинним законодавством України на відповідача, є, зокрема, самостійне визначення суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України).
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України податковий агент зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.
Згідно із підпунктом 14.1.180. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу;
Пунктом 86.1 статті 86 ПК України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Пунктом 176.2 статті 176 ПК України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані, зокрема, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.
Відповідно до підпункту 163.1.2. пункту 163.1. статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є: доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Згідно з підпунктом 164.1.2. пункту 164.1. статті 164 ПК України загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.
Відповідно до підпункту 164.2.1. пункту 164.2. статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Підпунктом 168.1.1. пункту 168.1. статті 168 ПК України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (підпункт 168.1.2. пункту 168.1. статті 168 ПК України).
Відповідно до підпункту 168.1.5. пункту 168.1. статті 168 ПК України, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід (підпункт 168.4.7. пункту 168.4. статті 168 ПК України).
Відповідно до пункту 126.1. статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Згідно із пунктом 127.1. статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Зважаючи на вимоги вищенаведених норм, є правові підстави для висновку, що стаття 127 ПК України встановлює відповідальність за порушення правил нарахування та сплати податків у джерела виплати. Згідно цієї статті, підставою відповідальності є ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.
Дане правопорушення може бути вчинено шляхом бездіяльності та полягати в ненарахуванні, неутриманні та/або несплаті податкового зобов'язання. Крім того, додатково встановлено умови вчинення такого правопорушення: до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.
Відтак положення статті 127 ПК України встановлюють міру відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 Податкового кодексу України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.
Слід звернути увагу на правову позицію Верховного Суду від 21.01.2020 (справа №820/11382/15 пров. №К/9901/19437/18), яка є обов'язковою для застосування та відповідно до якої, розмір штрафних санкцій визначається з урахуванням кількості разів допущених податкових правопорушень, незалежно від того, чи виявлено такі порушення контролюючим органом в межах однієї перевірки.
Вчинення саме таких дій позивачем, податковим органом не доведено, що є підставою для визнання податкового повідомлення-рішення протиправним та скасування.
Водночас, положення статті 126 ПК України застосовується у випадку, коли має місце факт сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання, але несвоєчасно, тобто з порушенням строків. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.
Даний висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі № 806/1537/16.
Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що якщо платник податку при виплаті вже нарахованої заробітної плати не здійснив одночасно з такою виплатою перерахування податку до бюджету, то в такому випадку підлягає застосуванню штраф в порядку статті 127 ПК України і розмір такого штрафу залежить від кількості разів допущених таких порушень, оскільки в даному випадку не відбулась сплата податку на момент виплати доходу. Отже, якщо сплата податку не відбулась до чи під час виплати доходу (заробітної плати), то у будь-якому випадку це вже буде несплата, а не несвоєчасність.
Між тим, санкція, передбачена статтею 126 ПК України, підлягає застосуванню при порушенні строку сплати податку, встановленого цим Кодексом саме для місячного податкового періоду, що іншими словами є несвоєчасністю та затримкою сплати податку із заробітної плати, яка вже нарахована, але не виплачена. Тобто після спливу місячного податкового періоду, розпочинається перебіг строку затримки сплати податку, і у разі сплати податку до чи під час виплати доходу (заробітної плати) строк затримки закінчується.
Порядок оформлення результатів перевірок регулюється Порядком оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 20 серпня 2015 року №727, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за №1300/27745, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок).
Пункт 1 Розділу І даного Порядку вказує на те, що його розроблено відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Податковий кодекс) та Митного кодексу України (далі - Митний кодекс) для застосування посадовими особами контролюючих органів при оформленні результатів документальних перевірок платників податків - юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, постійних представництв та представництв нерезидентів (далі - платники податків) дотримання законодавства з питань державної митної справи, про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відтак, відповідач може реалізовувати свої повноваження під час оформлення результатів перевірки (при складанні акта) виключно у спосіб передбачений цим Порядком.
Так, у відповідності до пункту 5 Розділу ІІ Порядку, факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Згідно підпункту 2 пункту 4 Розділу ІІІ цього ж Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема, викласти зміст порушень (у разі їх встановлення), в тому числі щодо правильності та повноти визначення фінансового результату до оподаткування згідно з бухгалтерським обліком відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, виконання законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.
Пунктом 3 цього ж Розділу передбачено, що виявлені факти однотипних порушень та порушень, які повторюються, групуються у відомості або таблиці, що додаються до акта документальної перевірки. Зазначені відомості або таблиці повинні містити повний перелік однотипних порушень податкового законодавства із зазначенням звітного періоду, до якого вони належать (назва, дата і номер документа, відповідно до якого здійснено операцію, суть операції). Зазначені додатки повинні бути підписані посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, а також посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою).
Із наявного у матеріалах справи акта перевірки контролюючий орган визначаючи суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору врахував наступні документи - «Для визначення загальної суми нарахованого податку на доходи фізичних осіб порівнювались записи бухгалтерського обліку підприємств про нараховані суми податку з підсумками сум податку, утриманого по відомостях на виплату заробітної плати. При перевірці повноти та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб утриманого з доходів громадян до бюджету використані записи по особовому рахунку за Ф№15 які порівнювались з даними бухгалтерського обліку підприємства (про перераховані до бюджету суми податку) і платіжними документами.» (аркуш справи 50).
Також зазначив, що ВП «Шахта «Великомостівська» ДП «Львіввугілля» з питань повноти і своєчасності перерахування до бюджету утриманих сум податку на доходи фізичних осіб встановлено, що відокремленим підрозділом за період з 01.01.2015 року по 30.01.2019 року несвоєчасно перераховувалися податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 10576592, 16 грн., а саме: за попередній перевіряємий період 894429, 84 грн, з січня 2015 року по грудень 2015 року на суму 2365006, 95 грн., з січня 2016 року по грудень 2016 року на суму 1621891, 71 грн., з січня 2017 року по грудень 2017 року на суму 2916878, 59 грн., з січня 2018 року по листопад 2018 року на суму 2778385, 07 грн.
Однак, як вірно звернута увага судом першої інстанції, акт перевірки від 14.03.2019 не містить жодного посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку позивача та можуть підтвердити наявність виявленого порушення.
Відтак, покликання апелянта на те, що несплата (неперерахування) податку з доходів фізичних осіб встановлено контролюючим органом згідно наданих платником податків до перевірки головних книг за 2015 - 2019 роки та обліковувалось мінусове сальдо, а також постійно несвоєчасна/часткова сплата узгоджених сум податкових зобовязань із податку на доходи фізичних осіб та військового збору не знайшло свого підтвердження в акті перевірки від 14.03.2019.
Крім того, складений розрахунок донарахування сум платіжних та фінансових санкцій до довідки перевірки № 414/14.14-21/26307799 від 14.03.2019 не містить покликання на кількість днів затримки сплати ПДФО по кожному періоду (місяцю), що є підставою до застосування (не застосування) 10% чи 20% штрафної санкції до погашення суми податкового боргу (аркуш справи 52).
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення, перевірка проведена неналежно, не досліджено документів первинного бухгалтерського обліку.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року. «Булвес АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того. Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, пункт 53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року у справі №1.380.2019.004121 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Л.Я. Гудим
В.В. Святецький
Повний текст постанови складено 30.03.2020