Справа № 826/322/17 Суддя першої інстанції: Кузьменко А.І.,
Добрівська Н.А., Маруліна Л.О.
27 березня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Горяйнова А.М.,
суддів - Бабенка К.А. та Костюк Л.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року, яке проголошене о 14 год. 52 хв. та складене у повному обсязі 12 вересня 2019 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України про поновлення на роботі та стягнення суми заробітку за час вимушеного прогулу,
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:
- поновити на посаді начальника Економічного управління у Державному агентстві лісових ресурсів України з 10 березня 2016 року;
- стягнути з Державного агентства лісових ресурсів України на мою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 10 березня по день ухвалення рішення у справі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року у задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційної скаргою, у якій просить скасувати рішення суду від 05 вересня 2019 року та прийняти нову постанову про задоволення позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи та невірно застосував норми матеріального права. Скаржник вказує на те, що суд першої інстанції невірно встановив дату подачі заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, а також не врахував, що така заява була відкликана 02 березня 2016 року.
Ухвалою суду від 10 грудня 2019 року справу було призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Проте ухвалою суду від 10 січня 2020 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні та витребувано у Державного агентства лісових ресурсів України додаткові письмові пояснення щодо порядку приймання вхідної кореспонденції, проставлення відмітки про надходження документа, а також письмові докази, які містять відомості щодо дати отримання Державним агентством лісових ресурсів України заяви ОСОБА_1 про звільнення з роботи за власним бажанням з 10 березня 2016 року.
Державне агентство лісових ресурсів України подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що наказ про звільнення позивача з роботи за власним бажанням був прийнятий з урахуванням усіх вимог трудового законодавства, а підстави для його скасування відсутні.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи - 05 березня 2020 року, проте у судове засідання не з'явилися. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року - скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, виходячи із наступного.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Судом встановлено та сторонами справи не заперечується, що ОСОБА_1 працювала у Державному агентстві лісових ресурсів України на посаді начальника Економічного управління.
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 10 березня 2016 року № 77-к «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » позивач була звільнена із займаної посади за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України.
Не погоджуючись із вказаним наказом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вона була звільнена з роботи на підставі власної заяви. Належних та допустимих доказів написання такої заяви під тиском, а також доказів її відкликання позивачем не надано. Суд першої інстанції також зазначив, що відсутність у заяві про звільнення дати її написання не свідчить про протиправність дій відповідача щодо звільнення позивача на підставі такої заяви.
Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Відповідно до наказу від 10 березня 2016 року № 77-к підставою для припинення трудових відносин з ОСОБА_1 стала її заява про звільнення із займаної посади за власним бажанням з 10 березня 2016 року. Копія такої заяви приєднана до матеріалів справи. Дата написання у заяві не зазначена.
Позивач не заперечує того, що власноручно написала та подала таку заяву до Державного агентства лісових ресурсів України.
Свої вимоги про поновлення на роботі ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що заява про звільнення була написана під тиском без дійсного наміру припиняти трудові відносини з відповідачем та у подальшому була відкликана.
Позивач стверджує, що написала заяву про звільнення із займаної посади 18 лютого 2016 року на вимогу першого заступника голови Державного агентства лісових ресурсів України ОСОБА_2 та того ж дня передала заяву зазначеній особі.
Також позивач зазначає, що 02 березня 2016 року засобами поштового зв'язку направила до Державного агентства лісових ресурсів України заяву про відкликання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням. На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 надала суду копію листа Київської міської дирекції «Північний поштамп» УДППЗ «Укрпошта» від 25 липня 2016 року № 33-5-П-1124. Згідно вказаного листа поштове відправлення від 02 березня 2016 року було доставлене Державному агентству лісових ресурсів України 04 березня 2016 року та отримане уповноваженою особою ОСОБА_4.
Крім того, ОСОБА_1 14 червня 2016 року направила відповідачу повторний лист про відкликання заяви про звільнення із займаної посади.
Під час судового засідання 23 січня 2020 року ОСОБА_1 зазначила, що інші докази на підтвердження викладених нею обставин відсутні, адже заява про звільнення була передана 18 лютого 2016 року першому заступнику голову Державного агентства лісових ресурсів України ОСОБА_2 особисто, а не до відділу реєстрації кореспонденції, а лист від 02 березня 2016 року був направлений рекомендованим листом без опису вкладення.
Державне агентство лісових ресурсів України заперечує повідомлені позивачем обставини щодо її звільнення та зазначає, що 18 лютого 2016 року ОСОБА_1 особисто не подавала заяву про звільнення. Натомість така заява надійшла на адресу Державного агентства лісових ресурсів України у листі, що був відправлений позивачем 02 березня 2016 року.
Відповідач стверджує, що у поштовому відправленні, що надійшло від ОСОБА_1 04 березня 2016 року, містилася саме заява про звільнення з роботи, а не заява про відкликання заяви про звільнення.
Також відповідач зазначає, що листом від 09 березня 2016 року № 10-27/1188-16 звернулося до Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо надання погодження на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.
Листом від 10 березня 2016 року № 37-25-4-13/3397 Міністерство аграрної політики та продовольства України погодило звільнення ОСОБА_1 .
У зв'язку з цим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 10 березня 2016 року № 77-к «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » позивач була звільнена із займаної посади за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України.
Факт отримання листа позивача від 14 квітня 2016 року щодо відкликання заяви про звільнення відповідач не заперечує, однак звертає увагу суду на те, що він надійшов після видачі наказу від 10 березня 2016 року № 77-к.
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції зобов'язував Державне агентство лісових ресурсів України надати виписку з книги реєстрації вхідної кореспонденції за період з 01 по 10 березня 2016 року.
На вимогу суду відповідач надав довідку від 06 листопада 2017 року № 01-23/8868-17, згідно з якою 15 грудня 2016 року в Державному агентстві лісових ресурсів України відбувся збій електромережі, що вплинуло на роботу головного серверу та збій в роботі системи електронного документообігу «Мегаполіс», у зв'язку з чим надати інформацію про вхідну кореспонденцію з 01 по 10 березня 2016 року неможливо.
Також суд першої інстанції викликав у судове засідання ОСОБА_4 , яка отримала лист позивача від 02 березня 2016 року, для її допиту в якості свідка. Однак, зазначена особа до суду не з'явилася у зв'язку з направленням на навчання згідно з наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 30 жовтня 2017 року № 419-к.
Під час апеляційного розгляду справи у Державного агентства лісових ресурсів України були витребувані додаткові письмові пояснення щодо порядку приймання вхідної кореспонденції, проставлення відмітки про надходження документа, а також письмові докази, які містять відомості щодо дати отримання Державним агентством лісових ресурсів України заяви ОСОБА_1 про звільнення з роботи за власним бажанням з 10 березня 2016 року.
На виконання вимог ухвали суду від 10 січня 2020 року відповідач надав додаткові письмові пояснення від 17 січня 2020 року, у яких повідомив, що відповідно до Інструкції з діловодства в Державному агентстві лісових ресурсів України, що затверджена наказом від 12 грудня 2012 року № 447, усі документи, що надходять до Державного агентства лісових ресурсів України, приймаються централізовано у структурному підрозділі з питань діловодства, контролю та звернень громадян. Факт і дата надходження документа обов'язково фіксуються. Додатково відповідач зазначив, що до суду першої інстанції було надано довідку про збій в роботі системи електронного документообігу «Мегаполіс».
Судом апеляційної інстанції також було направлено ОСОБА_4 судову повістку про виклик за місцем роботи. Однак лист повернувся до суду з відміткою про те, що адресат звільнена з Державного агентства лісових ресурсів України.
Додатково до Державного агентства лісових ресурсів України були направлені запити про надання відомостей про останнє відоме місце проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 для їх виклику до суду та допиту в якості свідків. Разом з тим, відповідач запитувану інформацію не повідомив з підстав необхідності дотримання вимог законодавства про захист персональних даних.
Вирішуючи справу на підставі наявних доказів, колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями ч. 4 ст. 77 КАС України передбачено, що суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу ч. 5 ст. 77 КАС України передбачає, що якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Оцінюючи докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, як це передбачено ч. 1 ст. 90 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, на якого покладено обов'язок доведення правомірності свого рішення, не спростував повідомлених позивачем обставин, за яких, на її думку, відбулося порушення права на працю.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 обмежена у можливості збирання та надання до суду додаткових доказів на підтвердження передачі 18 лютого 2016 року заяви про звільнення з роботи особисто першому заступнику голову Державного агентства лісових ресурсів України ОСОБА_2 , а також на підтвердження фактичного вмісту поштового відправлення, яке містилося в листі від 02 березня 2016 року.
Натомість відповідач не був позбавлений надати додаткові докази на спростування доводів позивача, у тому числі шляхом звернення до суду із заявою про допит ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у якості свідків. Натомість Державне агентство лісових ресурсів України не сприяло у з'ясуванні адреси для направлення зазначеним особам судової повістки про виклик до суду.
Крім того, відповідач на вимогу ухвали суду від 10 січня 2020 року не був позбавлений можливості надати ґрунтовні пояснення щодо надходження та розгляду заяв ОСОБА_1 щодо звільнення, письмові пояснення осіб, які їх отримали, накладали резолюції, передавали виконавцям, а також осіб, які готували проект наказу, лист щодо погодження звільнення позивача тощо.
Разом з тим відповідач обмежився надання відомостей про збій в роботі системи електронного документообігу та поясненнями про те, що факт і дата надходження документа до Державного агентства лісових ресурсів України обов'язково фіксуються.
Колегія суддів звертає увагу на те, що надана відповідачем копія заяви ОСОБА_1 про звільнення із займаної посади не містить відмітки про її реєстрації із зазначенням реєстраційного номеру та дати. Резолюція щодо погодження заяви також не містить дати її накладення.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції Державне агентство лісових ресурсів України надало засвідчену копію особової справи ОСОБА_1 . Дослідивши зазначені матеріали, колегія суддів встановила, що вони містять копію заяви про звільнення, однак не містять копії конверта, в якому, за твердженням відповідача, така заява надійшла.
Додатково колегія суддів враховує лист ОСОБА_1 від 14 квітня 2016 року, в якому позивач зазначає, що повторно ставить до відома про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням. У цьому листі також зазначено, що Державне агентство лісових ресурсів України 04 березня 2016 року отримало її заяву про відклик її заяви про звільнення, яка була написана під тиском.
З огляду на викладене колегія суддів під час розгляду і вирішення апеляційної скарги виходить із того, що відповідачем не спростовані доводи позивача про те, що заява про звільнення із займаної посади була написана та подана нею 18 лютого 2016 року, а лист, який був направлений 02 березня 2016 року та вручений відповідачу 04 березня 2016 року, містив у собі саме заяву про відкликання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням.
Особливості розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника визначені у ст. 38 КЗпП України.
За правилами зазначеної статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Враховуючи, що ОСОБА_1 02 березня 2016 року, тобто до закінчення двотижневого строку з моменту написання 18 лютого 2016 року заяви про звільнення, направила відповідачу лист про її відкликання, колегія суддів вважає, що у Державного агентства лісових ресурсів України, з огляду на положення ч. 2 ст. 38 КЗпП України, не було підстав для звільнення позивача з роботи на підставі раніше поданої заяви про звільнення з роботи за власним бажанням.
Також колегія суддів враховує, що лист ОСОБА_1 щодо відкликання заяви про звільнення надійшов Державному агентству лісових ресурсів України до настання дати, з якої позивач просила здійснити звільнення (10 березня 2016 року) та до направлення Міністерству аграрної політики та продовольства України листа від 09 березня 2016 року № 10-27/1188-16 щодо надання погодження на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.
Докази запрошення на посаду ОСОБА_1 іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору, у матеріалах справи також відсутні.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що позивача була звільнена з роботи без законних на те підстав.
У відповідності до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
За таких обставин колегія суддів вважає, що наказ Державного агентства лісових ресурсів України від 10 березня 2016 року № 77-к «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » є протиправним, підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на раніше займаній посаді начальника Економічного управління Державного агентства лісових ресурсів України з 11 березня 2016 року.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з п.п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою Державного агентства лісових ресурсів України від 07 листопада 2017 року № 99 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 454 грн 02 коп.
Вимушений прогул позивача за період з 11 березня 2016 року по 27 березня 2020 року становить 1011 робочих днів.
Відповідно, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з Державного агентства лісових ресурсів України, дорівнює 459014 грн 22 коп. (1011 х 454 грн 02 коп.).
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 05 вересня 2019 року та є підставою для його задоволення.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року - скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року - скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державного агентства лісових ресурсів України від 10 березня 2016 року № 77-к «Про звільнення з посади ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Економічного управління Державного агентства лісових ресурсів України з 11 березня 2016 року.
Стягнути з Державного агентства лісових ресурсів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 березня 2016 року по 27 березня 2020 року в розмірі 459014 грн 22 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач А.М. Горяйнов
Судді К.А. Бабенко
Л.О. Костюк