Справа № 240/10778/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк М.М.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
27 березня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Курка О. П. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
в жовтні 2019 року позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
11 лютого 2020 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 лютого 2020 року з урахуванням ст.296, ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи неоспорені факти про те, що позивач звернувся до відповідача з заявою від 05.07.2019 (а.с. 51) в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,50 га для ведення ОСГ, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Дениші Житомирського району Житомирської області. Номер кадастрової зони, кварталу - 1822082200:01:000.
До клопотання додав: копію паспорту, копію ІПН, графічні матеріали (а.с. 52-54).
07.08.2019 листом № Р-3704/0-2389/0/22-19 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повідомило позивача про те, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач, знаходиться на території Тетирівської сільської ради, Житомирського району, а тому Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області направлено запит до Тетерівської сільської ради, стосовно надання рішення про погодження або відмову у погодженні щодо надання Головним управлінням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки, проте станом на поточну дату, до Головного управління відповіді від Тетерівської сільської ради не надходило, як наслідок Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області відмовило у задоволенні клопотання, у зв'язку з відсутністю рішення Тетерівської сільської ради про погодження надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо вищезазначеної земельної ділянки; вказана земельна знаходиться в прибережній зоні водного об'єкту відповідно до наявної в управлінні технічної документації по встановленню прибережних зон Житомирського району Книга 1 за 1981 рік.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду для її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Частиною 7 вказаної статті встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що однією з підстав відмови слугувало те, що на запит Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, направленого до Тетерівської сільської ради стосовно надання рішення про погодження або відмову у погодженні наданні Головним управлінням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, не надано відповідь.
Проте, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи не підтверджено та ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів того, що запит від 11.07.2019 № 18-6-0.334-4492/2-19 (а.с. 72) дійсно направлявся на адресу Тетерівської сільської ради, та в подальшому був отриманий адресатом.
Крім того, варто зазначити, що спірна земельна ділянка не передавалась у комунальну власність, що підтверджується поясненнями відповідача викладеними у відзиві (а.с. 67).
Аналізуючи доводи апелянта щодо правомірності прийнятою відповідачем відмови, оскільки вказана земельна ділянка знаходиться в прибережній зоні водного об'єкту, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка межує з іншими земельними ділянками які передані у власність (кадастрові номери: 1822082200:01:000:0626; 1822082200:01:000:0668; 1822082200:01:000:0651) та земельними ділянками сільськогосподарського призначення які утворилися на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (кадастрові номери: 1822082200:01:000:1014; 1822082200:01:000:1015; 1822082200:01:000:1016).
Крім того, з даних Публічної кадастрової карти (а.с. 52) видно, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами 50 метрів прибережної захисної смуги.
Відповідач відмовляючи позивачу листом від 16.08.2018 № ПІ-181/0-177/0/63-18 зазначив, що відповідно до даного картографічного матеріалу переважна частина земельної ділянки, яку позивач має намір отримати у власність (1,4 га), знаходиться в межах 50 метрової прибережної захисної смуги р. Тетерів, а отже відноситься до земель водного фонду.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що як вбачається з витягу із технічної документації та раніше поданих клопотань, які наявні в матеріалах справи, бажане місце розташування земельної ділянки орієнтовною площею 0,5 га позначено поза пунктирною лінією, яка визначає прибережну захисну смугу та за її межами відповідно.
Так, при порівнянні вищевказаного витягу та викопіювання бажаного місця розташування земельної ділянки орієнтовної площі 0,5 га яке додано до клопотання позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ділянка 0,5 га знаходиться поза встановленою прибережною захисною смугою.
Водночас, варто звернути увагу, що в листі від 16.08.2018 року ПІ-181/0-177/0/63-18 на перше клопотання позивача відповідач вказував на те, що саме переважна частина земельної ділянки орієнтовної площі 1,4 га відноситься до земель водного фонду.
Тобто із змісту вказаного листа вбачається, що відповідач фактично визнав, що не вся бажана земельна ділянка відноситься до водного фонду, а лише її частина, яка знаходиться в межах 50 метрів прибережної захисної смуги, до якої земельна ділянка орієнтовною площею 0,5 га не відноситься, що підтверджується належними та достатніми доказами, які містяться в матеріалах справи.
Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженням позивача, що площа 0,5 га є орієнтовною, точні межі ділянки встановлюється під час розроблення проекту землеустрою сертифікованим інженером-землевпорядником, а фактична площа ділянки при розробленні землеустрою, з урахуванням прибережної захисної смуги може бути меншою або більшою ніж 0,5 га.
Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта, що згідно довідки Міськрайонного управління у Житомирському районі та м. Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області категорія земель за рахунок яких надається земельна ділянка та форма власності - землі водного фонду державна, спірна земельна знаходиться в прибережній зоні водного об'єкту відповідно до наявної в управлінні технічної документації по встановленню прибережних зон Житомирського району Книга 1 за 1981 рік, оскільки з "Викопіювання з технічної документації смуг та водоохоронних зон Житомирського району. Книга № 1 за 1981 рік", графічних матеріалів з Публічної кадастрової карти України вбачається, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, не знаходиться в прибережній зоні водного об'єкту.
Отже, враховуючи вищевикладене, те, що спірна земельна ділянка межує з іншими земельними ділянками сільськогосподарського призначення та не знаходиться в прибережній зоні водного об'єкту та те, що в частині 7 статті 118 ЗК України вказано вичерпний перелік підстав відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, які не мають нічого спільного з підставами викладеними у листі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 07.08.2019 № Р-3704/0-2389/0/22-19, суд приходить до висновку про визнання даного рішення протиправним.
Що стосується питання наявності у Головного управління Держгеокадастру дискреційних повноважень, колегія суддів вказує на слідуюче.
Зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Враховуючи те, що позивач неодноразово звертався до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, те, що судом встановлено порушення прав позивача, відсутність передбачених законом підстав для відмови в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Курко О. П. Біла Л.М.