Справа № 240/10900/19
Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук Ольга Володимирівна
Суддя-доповідач: Моніч Б.С.
27 березня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Капустинського М.М. Охрімчук І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
У жовтні 2019 року до суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) жовтень 2014 року в сумі 27808,47 гривень;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що ненарахування та невиплата індексації грошового забезпечення порушує його права та законні інтереси.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
У решті позовних вимог - відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як встановлено із матеріалів справи, на підставі наказу №157 від 24 липня 2018 року (по особовому складу) майора ОСОБА_1 , заступника начальника тилу Військової частини НОМЕР_1 звільнено у запас.
Наказом №239 від 14 вересня 2018 року (по стройовій частині) майора ОСОБА_1 , заступника начальника тилу Військової частини НОМЕР_1 із 14 вересня 2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Проте, на день виключення зі списків особового складу військової частини позивачу не проведено нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, у зв'язку із чим останній звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату індексації за період із 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
Листом вих. №5668 від 10 вересня 2019 року за підписом тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 повідомлено позивача про наступне: відповідно до статті 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення та відповідно до пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі Порядок №1078) виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати, тому проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Для виплати індексації в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансового ресурсу Міністерства оборони України не було, фінансування на виплату індексації не здійснювалося (а.с. 13).
Позивач, вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, звернувся до адміністративного суду з позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
А тому, враховуючи встановлені обставини, що підтверджуються належними доказами, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача в частині невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас, щодо вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період суд дійшов висновку, що вона є похідною, а тому також підлягає задоволенню.
Однак, щодо встановлення місяця підвищення (базового місяця) у відповідності до положень Порядку №1078 та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" вважає, що такі належать до повноважень відповідача. У зв'язку із чим, у цій частині - суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог.
При цьому, щодо вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів суд першої інстанції зазначив, що така вимога є передчасною, оскільки у даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено індексацію грошового забезпечення, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів за час затримки розрахунку при звільненні.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на норми матеріального та процесуального права оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Обґрунтування апеляційної скарги щодо встановлення базового місяця скаржник мотивує тим, що порушення вимог Порядку №1078 та інших нормативно-правових актів не є дискреційними повноваженнями, адже ніхто не в праві обирати: дотримуватися вимог закону чи ні. Закони та підзаконні нормативно - правові акти є обов'язковими для виконання усіма суб'єктами правовідносин, в тому числі відповідачем.
Водночас, щодо виплати компенсації втрати частини доходів апелянт звертає увагу на те, що згідно абзацу 7 пункту 4 Порядку №1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства. А тому, вважає, що суд першої інстанції встановивши факт несвоєчасної виплати індексації, має зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати індексації.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджує, що доводи апелянта є необґрунтованими та зазначає, що у зв'язку із тим, що у суду була відсутня можливість самостійно визначити базовий місяць для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення, надає довідку-розрахунок для прийняття рішення у цій частині позовних вимог. При цьому, зазначаючи, що у відмові суду задовольнити решту позовних вимог, військова частина погоджується з позицією суду першої інстанції.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (надалі - Закон №2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII (надалі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Статтею 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 статті 2 Закону № 1282-XII, який визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону №1282-XII).
Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону №1282-XII передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, в силу вимог статей 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" №2017-III від 05 жовтня 2000 року індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями (надалі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку).
Відтак, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Як встановлено судом, позивачу за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Водночас, щодо підстав невиплати та ненарахування індексації грошового забезпечення, колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції, що посилання відповідача на викладені у листі №5668 від 10 вересня 2019 року роз'яснення Міністерства соціальної політики України є безпідставними, оскільки роз'яснення не є нормативно-правовими актами, натомість відповідач має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, а тому суд критично ставиться до таких посилань відповідача як на підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача та не приймає їх до уваги.
Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", №63134/00, рішення від 07 листопада 2005 року) реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Крім того, такі посилання відповідача порушують гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, відтак, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у індексації, доки відповідні положення є чинними.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Відтак, колегія суддів погоджується доводами суду першої інстанції в цій частині, адже вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
При цьому, судом встановлено, що посадовий оклад позивача не збільшувався у січні 2016 року, адже відсутність підвищення посадового окладу позивача підтверджено довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 11 вересня 2019 року №1834 (а.с. 14).
Окрім того, листом вих. №5668 від 10 вересня 2019 року Військової частини НОМЕР_1 підтверджено те, що останній базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення є жовтень 2014 року (а.с. 13), що не заперечується відповідачем, а також не спростовано судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині не врахування для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) та вважає їх безпідставними, адже у матеріалах справи наявні належні докази, що є підставою для задоволення позовної вимоги про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) жовтень 2014 року.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Особливості нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати регулюються Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III (надалі - Закон №2050-III).
Так, статтею 1 вказаного Закону №2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статтею 3 Закону №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відтак, необхідною ознакою при вирішенні спору, є встановлення факту нарахування доходу.
Згідно статті 4 Закону №2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з якого слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Разом із тим, як зазначено судом першої інстанції, основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, за наявності визначених Законом №2050-III умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Відтак, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, оскільки право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, а саме із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) жовтень 2014 року.
Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у зобов'язанні Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, а саме із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) жовтень 2014 року з прийняттям в цій частині нового судового рішення.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
У відповідності із статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, судом першої інстанції судове рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 317 КАС України, апеляційна скарга має бути задоволена частково, оскаржуване судове рішення - скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) жовтень 2014 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 27 березня 2020 року.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Капустинський М.М. Охрімчук І.Г.