30 березня 2020 р. Справа № 520/153/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 року (постановлену суддею Тітовим О.М.) по справі № 520/153/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив: визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 416-19 від 05.12.2019 р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ; зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства; зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про надання громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 статусу визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 р. справу № 520/153/20 передано до Львівського окружного адміністративного суду.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 р. та повернути справу № 520/153/20 на розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки позивач змінив місце проживання з м. Львів на м. Харків, у зв'язку з чим справа № 520/153/20 підлягає розгляду в Харківському окружному адміністративному суді.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Передаючи справу до Львівського окружного адміністративного суду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у встановленому законом порядку зареєстрований у м. Львів, у зв'язку з чим справа № 520/153/20 належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Львівського окружного адміністративного суду за місцем реєстрації перебування позивача.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zаndv. Аustria" від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Згідно із ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що в спірних правовідносинах місце проживання (перебування, знаходження) позивача повинно бути зареєстрованим у встановленому законом порядку на території, на яку поширюється юрисдикція Харківського окружного адміністративного суду.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 29 Кодексу адміністративного судочинства України, суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо після відкриття провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», документами, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи є: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", іноземець, який постійно або тимчасово проживає в Україні, зобов'язаний протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Згідно із ч. 2 ст. 158 Житлового кодексу Української РСР, договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з 13.05.2019 р. по 29.08.2019 р. був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а з 29.08.2019 р. за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про звернення за захистом в Україні № 009447.
На підтвердження факту проживання ОСОБА_1 в місті Харкові ним надано копію договору оренди квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 15.12.2020 р., укладеного між ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (в подальшому - Договір), який не зареєстрований у встановленому Житловим кодексом Української РСР порядку.
Позивачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції будь-яких інших доказів на підтвердження його реєстрації на території м. Харкова та Харківської області.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що справа № 520/153/20 належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Львівського окружного адміністративного суду, оскільки у встановленому законом порядку позивач зареєстрований на території, на яку поширюється юрисдикція Львівського окружного адміністративного суду.
Доводи апелянта, що він фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Договору, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки цей Договір підтверджує лише можливе право позивача на проживання у вказаній квартирі, а не наявність реєстрації позивача у встановленому законом порядку на території, на яку поширюється юрисдикція Харківського окружного адміністративного суду.
Щодо інших доводів апелянта суд зазначає, що вони спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 25, 29, 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 по справі № 520/153/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич