24 березня 2020 р. м. ХарківСправа № 520/495/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Гуцала М.І.,
Суддів: Донець Л.О. , Бенедик А.П. ,
за участю секретаря судового засідання Соколової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В. (повний текст складено 10.02.20) по справі № 520/495/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 31.01.2020 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення способу виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 по справі №520/495/19, в якій заявник просить суд встановити спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 по справі №520/495/19 шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області негайно (без відстрочення) здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії, починаючи з 01.09.2008, з 01.01.2014 із нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.09.2008, з 01.01.2014, розраховуючи її розмір за методикою ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати" та без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум та без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно-правових актів (постанова №649 від 22.08.2018, №103 від 21.02.2018, тощо), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 відмовлено в задоволенні заяви про встановлення способу та порядку виконання судового рішення.
Не погодившись з даною ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 та прийняти нове судове рішення про задоволення заяви про встановлення способу та порядку виконання судового рішення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача у даній справі буде встановлення способу та виконання рішення суду в частині зобов'язання ГУПФУ здійснбвати виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії, починаючи з 01.09.2008, з 01.01.2014, а спосіб полягає у не застосуванні при зазначеній виплаті Постанови Кабінету Міністраів України № 649 від 22.08.2018.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.
В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.
З огляду на приписи ч.2 ст. 313 КАС України колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для встановлення способу і порядку виконання судового рішення по адміністративній справі №520/495/19, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, зважаючи на вимоги діючого законодавства та фактичні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Згідно із положеннями ч.3 ст.378 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Отже, з аналізу вищевикладеної норми вбачається, що остання пов'язує можливість зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення у виняткових випадках за умови доведення заявником існування конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у певний строк.
В ході судового розгляду встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 у справі № 520/495/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо реалізації права на перерахунок пенсії з дати виникнення права на нього без обмеження строком, а саме: не перерахунку, не нарахування та не виплати пенсії ОСОБА_1 в розмірі, якій обчислено 80% з усіх складових грошового забезпечення, визначеного Харківським обласним військкоматом, в довідках про грошове забезпечення ОСОБА_1 для обчислення пенсії від 02.11.2018 №ФХ111583 з урахуванням наказу Міноборони від 28.07.2008 № 377 з 01.09.2008, наказу Міноборони від 27.11.2013 № 814 з 01.01.2014.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, розмір якої обчислений 80% з усіх складових грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу відповідно до наказу Міноборони від 27.08.2008 №377, наказу Міноборони від 27.11.2013 №814.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії, починаючи з 01.09.2008, з 01.01.2014 із нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.09.2008 і з 01.01.2014 розрахував її розмір за методикою відповідно ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати".
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2019 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 року по справі № 520/495/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернуто скаржнику.
Таким чином, судове рішення у справі № 520/495/19 набрало законної сили.
У зв'язку із набранням судовим рішенням законної сили Харківським окружним адміністративним судом 18.06.2019 позивачу видано виконавчий лист по справі № 520/495/19.
В подальшому, 11.06.2019 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області позивачем було подано заяву про виконання рішення суду в добровільному порядку, на яку відповідач листом від 24.07.2019 повідомив про здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_2 . Разом з тим, різницю недоотриманої суми пенсії, обчисленої за рішенням суду за період з 01.09.2008 по 18.04.2019, відповідач буде виплачувати у порядку, передбаченому постановою КМУ від 22.08.2018 № 649 "Про питання погашення заборгованості пенсійних виплат за рішенням суду", а доплату з 19.04.2019 по 31.05.2019 нараховано на червень 2019 р.
Згідно матеріалів справи 01.07.2019 було відкрито виконавче провадження №59421256 на підставі поданого позивачем виконавчого листа. Позивач вважає, що під час примусового виконання боржником не надано жодного доказу на підтвердження виконання рішення суду від 25.02.2019 по справі №520/495/19 в частині виплати суми недоплаченої частини основного розміру пенсії, починаючи з 01.09.2008, з 01.01.2014 із нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.09.2008, з 01.01.2014, стверджуючи про невідповідність розрахунку її розміру за методикою відповідно до ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати».
В той же час, матеріали справи містять копію розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою заявника, відповідно до якого за період з вересня 2008 року по 18.04.2019 позивачу нараховано суму доплати 56135,35 грн.
З наявних в матеріалах справи доказів також вбачається, що відповідно до розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою заявника за період з 19.04.2019 по травень 2019 року позивачу нараховано суму доплати 260,61 грн. та відповідно до розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою заявника за період з вересня 2008 року по квітень 2019 року позивачу нараховано компенсацію у розмірі 143503,64 грн., яка зазначена у дорученні на одноразову виплату на рахунок позивача.
Разом з тим, відповідач стверджує про необхідність дотримання порядку виплати загальної суми доплати за період з 01.09.2008 по 18.04.2019 вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 "Про питання погашення заборгованості пенсійних виплат за рішенням суду" (в подальшому Постанова №649).
В свою чергу заявник апеляційної скарги вказує про неможливість застосування Постанови №649, з огляду на приписи ч. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прямих норм ст. ст. 8, 22, 46, 113 Конституції України, оскільки його позбавлено можливості розпоряджатися на власний розсуд належними пенсійними виплатами. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду стверджує про наявність підстав для задоволення його заяви про встановлення способу виконання рішення шляхом встановлення ефективного способу захисту його порушеного права.
На спростування таких доводі апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що застосування норм постанови КМУ від 22.08.2018 №649 відповідає приписам ст. 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", згідно яких належні позивачу платежі за пенсійним забезпеченням проводяться за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно ст.ст. 23 та 116 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
22.08.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі за текстом - Порядок №649).
Пунктом 2 цієї постанови встановлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.
Як визначено п.1 Порядку №649, цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Відповідно до пунктів 3 і 4 Порядку №649 боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі - реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України. Черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника.
Згідно з п. 5 Порядку №649, для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.
Перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - комісія) (п.6 Порядку №649).
За приписами п.8 Порядку №649 комісія приймає одне з таких рішень: про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку; про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку.
У разі відсутності підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку, у п'ятиденний строк комісія повідомляє боржнику про прийняте рішення, зазначивши при цьому причини відмови.
Пунктом 10 Порядку №649 передбачено, що виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.
Підтверджений матеріалами справи факт здійснення відповідачем дій з виплати заявнику компенсації втрати частини доходу свідчить про те, що відповідною комісією владного суб'єкта (у даному випадку - комісією ГУ ПФУ в Харківській області) було здійснено волевиявлення управлінського характеру на користь громадянина.
Вчиненням такого діяння владний суб'єкт засвідчив, що держава визнала і взяла на себе зобов'язання по виплаті заявнику коштів на підставі рішення суду.
Проведення у спірних правовідносинах платежів на виконання рішення суду без застосування процедури попереднього визначення бюджетних призначень суперечить як приписам ст.8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», так і приписам ст.116 Бюджетного кодексу України, адже утворює склад правопорушення у сфері бюджетного законодавства.
Тому виконання рішення суду в цій частині об'єктивно можливо лише у разі наявності відповідних асигнувань, тобто, за окремою бюджетною програмою згідно з Порядком №649.
При цьому видатки Пенсійного Фонду України, як органу влади, на фінансування пенсійних виплат, передбачених чинними нормативно-правовими актами, є об'єктивно прогнозованими, та держава має обов'язок щодо відшкодування розміру майбутніх виплат. Однак, видатки на виконання рішень судів, які будуть підлягати виконанню в майбутньому, не є об'єктивно відомими заздалегідь, тому встановлення механізму виділення коштів на виконання таких судових рішень є необхідним.
Відповідно до правових висновків рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу цієї норми Основного Закону України відповідач як владний суб'єкт зобов'язаний діяти виключно у межах чинного законодавства.
Відповідно до ст. 117 Конституції України акти Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання.
Доводи заявника апеляційної скарги про необхідність врахування судового рішення, яким було визнано протиправним та скасовано Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649, не можуть бути належним обгрунтуванням наявності підстав для задоволення заяви позивача про зміну способу ввиконання судового рішення.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що на момент розгляду судом першої інстанції даної заяви в рамках розгляду справи № 640/5248/19 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019 визнано протиправним та скасовано Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649. Однак, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2020 поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у даній справі за апеляційними скаргами Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України, розгляд яких триває до цього часу. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2020 зупинено дію оскарженого рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019.
За таких обставин, з огляду на приписи ч. 2 ст. 265 КАС України, згідно яких нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, постанова КМУ від 22.08.2018 №649 є чинною та підлягає застосуванню до спірних відносин.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що норми Постанова № 649 не відповідають положенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Конституції України, колегія суддів відхиляє з огляду на відсутність підстав для застосування положень ст. 7 КАС України, згідно яких у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
При цьому колегія суддів враховує відповідні висновки Верховного Суду з аналогічних правових спірних праваовідносинах, у яких зазначив на необхідності врахування законності дії Постанови № 649, зокрема, у постановах від 30 вересня 2019 року у справі № 440/85/19, від 27 лютого 2020 року у справі №0640/3719/18. Суд касаційної інстанції звернув увагу, що судові рішення про стягнення коштів і про зобов'язання боржника вчинити дії (нарахувати та виплатити пенсію) є різними видами рішень, які виконуються у різному порядку.
Зазначена Постанова № 649 застосовується не до всіх судових рішень, за якими боржником є Пенсійний фонд України, а лише до рішень судів, за якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету. Тобто до судових рішень, за якими на Пенсійний фонд покладено обов'язок нараховувати пенсійну виплату.
Натомість особливості виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є Пенсійний фонд, передбачені Законом «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», зокрема у ст. 3. Отже, предмети регулювання зазначеного закону та Постанови № 649 не співпадають.
Відповідно, задоволення заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення шляхом зобов'язання органу Пенсійного фонду України здійснити присуджені пенсійні виплати без застосування приписів Постанови № 649 призведе до зміни джерела таких виплат, що суперечить діючому законодавству (в тому числі ст. 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб").
В той же час, згідно вимог п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не лише забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, але й не суперечить закону.
Колегія суддів дійшла висновку, що у справі відсутні підстави вважати, що відповідач як адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, що б зумовлювало застосування передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантій, які забезпечуються стороні на етапі виконання судового рішення.
Відповідно, відсутні підстави для зміни способу, порядку та встановлення строку виконання судового рішення, закріплені статтею 378 КАС України.
При цьому враховується, що під зміною способу і порядку виконання рішення суду розуміється прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Таким чином, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів, може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, або ж відмовити по цьому питанню, не змінюючи при цьому його змісту. При цьому, відстрочити або розстрочити, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення суд може лише у виняткових випадках.
Отже, суд здійснюючи зміну порядку чи способу виконання рішення, не змінює змісту резолютивної частини та не змінює спосіб захисту порушеного права, обраний судом при вирішенні справи.
Колегія суддів, враховуючи вищевикладене, зазначає, що вимога заявника про встановлення способу і порядку виконання судового рішення не може бути задоволена, оскільки спричинить зміну судового рішення, що не узгоджується з приписами ст. 378 КАС України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.02.2018 у справі № 279/7584/15.
Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду по суті не спростовують.
Також, відхиляючи доводи апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на результати розгляду апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та вимоги ст. 139 КАС України, у справі відсутні підстави для здійснення нового розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 року по справі № 520/495/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)М.І. Гуцал
Судді(підпис) (підпис) Л.О. Донець А.П. Бенедик
Повний текст постанови складено 30.03.2020.