ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 березня 2020 року м. Київ № 640/16862/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-65293-17 на суму 21030,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не отримуючи тривалий час прибутку від своєї підприємницької діяльності, він подав заяву до державного реєстратора про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, у зв'язку з чим вважав, що його діяльність припинена. Позивач зазначив, що контролюючим органом жодна перевірка щодо нього не проводилась, а тому рішення про визначення позивачу суми грошового зобов'язання зі сплати єдиного внеску не могло бути прийнято. Крім того, позивач вважає, що оскаржувана вимога складена та направлена з порушенням встановлених строків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.10.2019 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Головним управлінням ДФС у м. Києві подано до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 обліковуються автоматичні нарахування з єдиного внеску за 2017 рік, а також щоквартальні нарахування з І кварталу 2018 року по І квартал 2019 року, в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як фізичній особі-підприємцю. З них позивачем було сплачено лише за період з січня по березень 2017 року. Відповідач також зазначив, що позивач продовжує перебувати на обліку як фізична особа, яка отримувала дохід від підприємницької діяльності, а тому така особа повинна подавати звітність та сплачувати єдиний внесок незалежно від її фінансового стану. При цьому, відповідач зауважив, що позивачем подано звіт за 2017 рік з порушенням вимог Порядку №435, а саме за формою «ліквідаційний» та із зазначенням періоду лише з січня по березень 2017 року, у зв'язку з чим виникло подвійне нарахування єдиного внеску. Згідно з даними інтегрованої картки позивача по єдиному соціальному внеску контролюючим органом в автоматичному режимі збільшено зобов'язання, у зв'язку з чим у позивача утворилась недоїмка у розмірі 21 030,90 грн., на підставі викладеного представник відповідача вважає позов необґрунтованим та просив суд відмовити у його задоволенні.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Головним управлінням ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-65293-17, якою відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов'язано сплатити суму боргу (недоїмку) у розмірі 21030,90 грн.
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
До вказаного Закону з 01.01.2017 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до підпункту 1, 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI).
Відповідно до абзацу 3 частини восьмої статті 9 у редакції, яка діяла до 31.12.2017, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, у редакції статті 9 Закону №2464-VI, яка діє з 01.01.2018 (в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017) встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону №2464).
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 18.04.2014, номер запису: 2 065 000 0000 035421 та з цього часу взятий на облік як платник податків.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що у зв'язку з неотриманням прибутку від підприємницької діяльності, позивач вирішив припинити свою підприємницьку діяльність та подав відповідну заяву 20.03.2017 до державного реєстратора, що підтверджується описом документів. Крім того, 22.03.2017 до податкового органу подав звітність за 2017 рік та сплатив єдиний внесок за січень - березень 2017 року в розмірі мінімального страхового внеску.
Здійснивши вказані дії, позивач вважав, що його підприємницька діяльність припинена.
Відповідно до статті 67 Податкового кодексу України та статті 5 Закону №2464-VI зняття з обліку у контролюючих органах фізичних осіб - підприємців здійснюється на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
При цьому, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.
Порядок зняття з обліку фізичних осіб - підприємців (в редакції, чинній на час подання позивачем заяви про припинення підприємницької діяльності) був визначений пунктом 11.22 розділу XI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за № 1562/20300.
Підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.
Дата зняття з обліку фізичної особи - підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Особою, відповідальною за погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу фізичної особи - підприємця або фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, є така фізична особа.
Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.
Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
Відповідно до абзаців другого та третього пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи, стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням, подають податкову декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності, протягом 30 календарних днів з дня проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.
У разі проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням останнім базовим податковим (звітним) періодом є період з дня, наступного за днем закінчення попереднього базового податкового (звітного) періоду до останнього дня календарного місяця, в якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.
Таким чином, з огляду на викладене, суд зазначає, що позивачем не дотримано усієї процедури та порядку щодо припинення підприємницької діяльності, встановлених законом та відповідним порядком, подання заяви про припинення підприємницької діяльності не є остаточною підставою для припинення своєї господарської діяльності та несплати необхідних грошових зобов'язань до бюджету.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність лише 07.06.2019, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань дата зняття з обліку: 07.06.2019.
Отже, в період з 22.04.2014 по 07.06.2019 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а відтак зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, при цьому незалежно від отримання ним прибутку, в розмірі мінімального страхового внеску.
Відповідач підтвердив у своєму відзиві, що не спростовано позивачем, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець (РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 22.04.2014 по 07.06.2019 перебував на обліку у ГУ ДПС у м. Києві (Дарницький район) на загальній системі оподаткування.
При цьому, згідно відомостей, що містяться в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування з єдиного внеску за 2017 рік, а також щоквартальні нарахування з І кварталу 2018 року по І квартал 2019 року, в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як фізичній особі-підприємцю, з яких позивачем сплачено лише за період з січня по березень 2017 року.
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Частинами третьою та четвертою статті 25 Закону №2464 передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) (далі - Інструкція № 449).
Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
З аналізу наведених вище положень слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.
Судом встановлено, що позивачу згідно даних інтегрованої картки платника інформаційної системи ГУ ДПС у м. Києві станом на дату формування вимоги (08.05.2019) нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік, а також щоквартальні нарахування з І кварталу 2018 року по І квартал 2019 року, оскільки платником не подавались також обов'язкові звітності з єдиного внеску за 2018 та 2019 роки.
Суд не бере до уваги твердження позивача щодо неможливості направлення вимоги без проведення документальних перевірок, оскільки за приписами розділу VI Інструкції №449 вимога надсилається не лише у випадку, якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску, що передбачає необхідність направлення такої вимоги після вручення акту перевірки та розгляду заперечень, а і у випадку, зокрема, якщо страхувальник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, що підтверджується обліковими даними з інформаційної системи фіскального органу.
Поряд з цим, суд зазначає, що Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування затверджено наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 (далі - Порядок № 435).
Пунктом 9 розділу II Порядку № 435 визначено, що у разі припинення без правонаступника або зняття з обліку в органах доходів і зборів страхувальник зобов'язаний подати Звіт за останній звітний період до дати державної реєстрації припинення або до дня подання заяви до органу доходів і зборів про зняття з обліку платника єдиного внеску та Звіти за попередні звітні періоди, якщо вони не подавались.
Згідно пункту 9 розділу ІІІ Порядку № 435 у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності страхувальників, зазначених у пункті 2 цього розділу, такі особи зобов'язані подати самі за себе Звіт із зазначенням типу форми «ліквідаційна», де останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 подано Звіт за 2017 рік з порушенням вимог Порядку №435, а саме з позначкою «ліквідаційний» із зазначенням періоду лише з січня по березень 2017 року. При цьому, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності позивача проведена лише 06.06.2019.
Як наслідок, в інтегрованій картці платника виникло подвійне нарахування єдиного внеску за зазначений період.
Водночас, для приведення картки платника у відповідність позивачу необхідно подати заяву до ГУ ДПС у м. Києві на зняття актуальності невірно поданої звітності за 2017 рік та після її анулювання перездати Звіт дотримуючись норм Порядку № 435 із змінами та доповненнями, а також подати звітність за 2018 та 2019 роки.
З огляду на викладені правові норми чинного законодавства та встановлені обставини у справі, оскільки за даними інтегрованої картки платника інформаційної системи ГУ ДПС у м. Києві за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного внеску, у контролюючого органу були законодавчо визначені підстави для визначення заборгованості позивача відповідно до облікових даних з інформаційної системи фіскального органу, відтак правомірно сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Щодо посилань позивача на порушення відповідачем строків обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, суд вважає за необхідне зазначити те, що у відповідності до частини 16 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
У відповідності до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийняття оскаржуваного рішення.
Натомість позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.
За таких обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя В.П. Шулежко