30 березня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/3184/14-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Брезіної Т.М., суддів Григораша В.О., Левицького В.К., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, Міністерства юстиції України про визнання протиправним, скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії-
В поданому адміністративному позові, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 "По особовому складу" про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління матеріального забезпечення управління МВС України в Чернівецькій області;
- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України та його територіального органу - Управління МВС України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29.10.2014 р. і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов'язати Міністерство юстиції України видалити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст.1 Закону України «Про очищення влади».
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що в органах МВС України проходив службу з вересня 1973 р. по 28.10.2014 р. на різних посадах, а з 18.09.2013 р. наказом №227о/с переведений на посаду начальника управління матеріального забезпечення управління МВС України в Чернівецькій області. Позивач вказує, що за час перебування на вказаній посаді законних підстав для звільнення зі служби, передбачених ст.ст.62-67 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. №114, не було. Позивач зазначає, що його було звільнено на підставі Закону України «Про очищення влади», у зв'язку із тим, що він з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. обіймав посади щодо яких застосовується законодавства про люстрацію. Однак, позивач вказує, що перебуваючи на посадах з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. не здійснював заходів (та/або не сприяв їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , на підрив основ національної безпеки і оборони України або на протиправне порушення прав і свобод людини. З цього приводу будь-яка перевірка не проводилась, вина позивача не встановлена, дії або бездіяльність не визнані протиправними, а тому і відповідальність у вигляді звільнення із займаної посади, на переконання позивача, є протиправною. Позивач зазначив, що наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. № 2253 не ґрунтується на нормах чинного законодавства та обмежує його права і свободи, закріплені в Конституції України, права на працю та доступу до державної служби, оскільки позивача не лише позбавлено роботи на певній посаді, а й заборонено обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади. Також позивач вказав, що не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої у ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», лише на підставі самого факту зайняття у минулому люстраційної посади, що саме по собі не містить і не може містити складу жодного правопорушення. Крім того, позивач зазначив, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення не врахував основоположні принципи очищення влади, прийняті міжнародними організаціями, а тому застосування Закону України «Про очищення влади» не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів. На підставі вказаного, позивач вважає своє звільнення з посади заступника начальника управління матеріального забезпечення управління МВС України в Чернівецькій області протиправним та просить суд задовольнити позов.
Міністерство внутрішніх справ України заперечувало проти позову та зазначило про правомірність наказу від 28.10.2014 р. №2253 про звільнення позивача з посади заступника начальника управління матеріального забезпечення управління МВС України в Чернівецькій області, оскільки позивач з жовтня 2007 р. по серпень 2011 р. перебував на посаді заступника начальника управління МВС України в Чернівецькій області, яка підпадає під дію заборони встановленої Законом України «Про очищення влади». Також відповідач вказав, що за своїм змістом люстрація та процедура її здійснення не тотожна кримінальному правопорушенню та не є видом кримінальної відповідальності. При цьому, відповідач зазначає, що основи державної служби визначаються виключно законами, в даному випадку, тимчасові обмеження в доступі до державної служби встановлено законом. Крім того, Міністерство внутрішніх справ України вказує, що наразі положення Закону України «Про очищення влади» не були визнані неконституційними, що додатково підтверджує безпідставність заявленого позову. Також, Міністерство внутрішніх справ України вказало, що належним органом уповноваженим на здійснення виплат грошового забезпечення на користь позивача є Управління МВС України в Чернівецькій області. З вказаних підстав Міністерство внутрішніх справ України вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Міністерство юстиції України у запереченнях проти позову вказувало, що оскаржуваний наказ правомірно прийнято відповідно до Закону України «Про очищення влади», розпорядження КМУ №1025-р від 19.10.2014 р. «Про затвердження плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади»», оскільки позивач з 23.10.2007 р. і до моменту звільнення обіймав керівні посади в органах внутрішніх справ. На підставі матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади», що надійшли до Міністерства юстиції України було внесено інформацію відносно позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади». Крім того, Міністерство юстиції України вказує, що вимога зобов'язального характеру щодо видалення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст.1 Закону України «Про очищення влади», є порушенням дискреційних повноважень Міністерства юстиції України. З вказаних підстав Міністерство юстиції України просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 25.11.2014 р. відкрито провадження у справі та призначено до колегіального розгляду судове засідання на 12.12.2014 року.
10.12.2014 р. до суду надійшло клопотання від позивача про зупинення провадження по справі у зв'язку із від'їздом для лікування. На підставі вказаного позивач просив зупинити провадження по справі.
Таким чином, судове засідання 12.12.2014 р. не відбулось у зв'язку із поданням позивачем клопотання про відкладення розгляду справи через від'їзд на лікування.
Водночас, 12.12.2014 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про залучення у справі третьої особи Міністерство юстиції України.
Ухвалою суду від 12.12.2014 р. в порядку письмово провадження суд залучив до участі у справі Міністерство юстиції України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Ухвалою суду від 12.12.2014 р. в порядку письмово провадження суд задовольнив клопотання позивача від 10.12.2014 р. та зупинив провадження по справі до 30.01.2015 року.
В судове засідання 30.01.2015 р. з'явились позивач, представник Міністерства внутрішніх справ України та представник третьої особи - Міністерства юстиції України. В судовому засіданні судом, на підставі клопотання представника відповідача - Міністерства внутрішніх справ України, залучено до участі по справі співвідповідача - Управління МВС України в Чернівецькій області. Провадження по справі ухвалою від 30.01.2015 р. зупинено до 13.03.2015 р. для ознайомлення позивача із запереченнями на позов та надання додаткових доказів по справі.
В судове засідання 13.03.2015 р. з'явились представник Міністерства внутрішніх справ України та представник третьої особи - Міністерства юстиції України. Позивач не з'явився, однак подав до суду клопотання про зупинення провадження по справі у зв'язку із хворобою. Суд відхилив клопотання позивача про зупинення провадження по справі через відсутність доказів хвороби позивача та відклав розгляд справи на 27.03.2014 року.
27.03.2015 р. до суду надійшло клопотання позивача про необхідність звернутись до Верховного Суду України з мотивованою ухвалою про порушення Верховним Судом України перед Конституційним судом України питання про відповідність п.8 ч.1 ст.3, ч.3 ст.1, п.2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" положенням ст. 8, ч.2 ст.9, ст. 21, ч.2,3 ст.22, ч.1,2 ст. 24, ч.2 ст.38, ч.1,6 ст.43, ст. 58, ч.2 ст.61, ст.62, ч.1 ст.64 Конституції України та зупинити провадження у справі до вирішення Верховним Судом України зазначеного питання.
Представник відповідачів та представник третьої особи надали письмові клопотання в яких зазначили, що не заперечують проти розгляду питання щодо вирішення заявленого клопотання ОСОБА_1 в порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 27.03.2015 р. суд вирішив звернутися до Верховного Суду України із клопотанням для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України “Про очищення влади” положенням Конституції України, а саме: пп.1 п.2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення", ч.3 ст.1, п.8 ч.1 ст.3 Закону України "Про очищення влади" положенням статей 8, 21, частинам 2-3 ст.22, частині 2 ст.38, частинам 1, 6 ст. 43, ст. 58, частині 2 ст. 61, частині 1 ст. 64, частині 1 ст. 68 Конституції України в їх системному взаємозв'язку.
Крім того, 27.03.2015 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду провадження по справі зупинено до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України “Про очищення влади” Конституції України та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України, питання щодо чого порушено ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.03.2015 р. у справі №824/3184/14-а.
20.04.2015 р. Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу на ухвалу суду від 27.03.2015 р. про зупинення провадження по справі. Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2015 р. ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.03.2015 р. залишено без змін.
16.01.2018 р. до суду від позивача надійшла заява про поновлення провадження по справі.
Ухвалою суду від 19.01.2018 р. задоволено заяву про самовідвід по справі 824/3184/14-а члена колегії - судді Чернівецького окружного адміністративного суду та доручено канцелярії суду провести заміну члена колегії по справі 824/3184/14-а.
Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.01.2018 р., визначено склад колегії суддів: головуючого судді Брезіної Т.М., суддів Григораша В.О., Левицького В.К.
Ухвалою суду від 19.01.2018 р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства юстиції України про скасування наказу та поновлення на роботі.
22.07.2019 року до суду від позивача надійшла заява позивача про поновлення провадження по справі.
Ухвалою суду від 30.07.2019 р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства юстиції України про скасування наказу та поновлення на роботі.
11.12.2019 р. до суду від позивача надійшла заява про поновлення провадження по справі.
Ухвалою суду від 17.12.2019 р. задоволено клопотання позивача про поновлення провадження в адміністративній справі, поновлено провадження в адміністративній справі №824/3184/14-а та призначено справу до судового розгляду на 27 січня 2020 року.
02.01.2020 р. до суду надійшло клопотання представника відповідача про участь в судовому засіданні 27.01.2020 р. в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 20.01.2020 р. заяву представника відповідача про участь особи у судовому засіданні у режимі відеоконференції задоволено повністю.
В підготовче засідання 27.01.2020 р. з'явились позивач, представник позивача, представник відповідача - Міністерства внутрішніх справ України та представник третьої особи - Міністерства юстиції України. Представник відповідача - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області в судове засідання не з'явився без поважних причин. З метою надання часу відповідачу для подання додаткових пояснень та з метою надання часу третій особі для ознайомлення з матеріалами справи, в підготовчому засіданні оголошено перерву до 10.02.2020 року. Крім того, судом прийнято заяву позивача про уточнення позовних вимог, де Міністерство юстиції України набуває статусу співвідповідача по справі.
29.01.2020 р. до суду надійшла заява представника відповідача - Міністерства внутрішніх справ України про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 29.01.2020 р. заяву представника відповідача про участь особи у судовому засіданні у режимі відеоконференції задоволено повністю.
В підготовче провадження 10.02.2020 р. з'явились позивач, представник позивача, представники відповідачів - Міністерства внутрішніх справ України та - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області. Представник відповідача - Міністерства юстиції України в судове засідання не з'явився без поважних причин.
Представником відповідача - Міністерства внутрішніх справ України в підготовчому засіданні заявлено клопотання про зупинення провадження по справі. Ухвалою суду від 10.02.2020 р. відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження по справі.
Крім того, в підготовчому засіданні 10.02.2020 р. з ініціативи суду прийнято ухвалу про витребування з Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України та Офісу Генерального прокурора додаткових доказів по справі.
На підставі заявленого клопотання представника позивача в підготовчому засіданні оголошено перерву до 02.03.2020 року.
Підготовче засідання, призначене на 02.03.2020 р. знято з розгляду у зв'язку із відрядженням члена колегії суддів. Розгляд справи призначено на 03.03.2020 року.
В підготовче засідання 03.03.2020 р. з'явились усі учасники справи. На підставі заяв учасників справи суд закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті спору. За результатами справи по суті спору, позивач та представник позивача підтримав заявлений позов, в той час як представники відповідачів заперечували проти позовних вимог. На підставі заяв сторін, суд перейшов до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області ОСОБА_1 та трудової книжки встановлено, що позивач працював в органах внутрішніх справ з 11.09.1973 р. та займав наступні посади, зокрема:
- з жовтня 2007 р. по серпень 2011 р. займав посаду заступника начальника управління МВС України в Чернівецькій області - начальник слідчого управління (наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області від 23.10.2007 р. №200о/с та від 05.08.2011 р. №928 о/с);
- з серпня 2011 р. по грудень 2012 р. займав посаду начальника слідчого управління МВС України в Чернівецькій області;
- з грудня 2012 р. по вересень 2013 р. займав посаду заступника начальника слідчого управління МВС України в Чернівецькій області,
- з вересня 2013 р. по жовтень 2014 р. займав посаду заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області (наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області від 18.09.2013 р. №277 о/с). (том 1 а.с. 20, 23-25, 27-28).
Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 "По особовому складу" полковника міліції ОСОБА_1 - заступника начальника управління матеріального забезпечення управління МВС України в Чернівецькій області, звільнено з роботи згідно з п.7-2 (з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади») ст. 36 КЗпП України. (том 1 а.с. 26).
Згідно довідки №240 позивач отримав заробітну плату за травень 2014 р. в сумі 9141,64 грн, за червень 2014 р. в сумі 9141,87, за липень 2014 р. в сумі 9144,17 грн, за серпень 2014 р. в сумі 20499,87 грн, за вересень 2014 р. в сумі 7274,59 грн, за жовтень 2014 р. в сумі 17665,89 гривень. (а.с. 29).
Відповідно до скріншоту з офіційного веб-сайту Міністерства юстиції України до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» внесено відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст.1 Закону України «Про очищення влади». (том 1 а.с. 30-31).
До матеріалів справи додано лист Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 26.12.2019 р., в якому вказано про відсутність, починаючи з 2008 р., відомостей виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 . (том 1 а.с. 191).
Матеріали справи містять інформацію від 25.02.2020 р., отриману з Офісу Генерального прокурора, в якій повідомляється про відсутність інформації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань щодо відкритих кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 . (том 2 а.с. 63).
Також матеріали справи містять повідомлення Міністерства юстиції України від 03.03.2020 р. про те, що підставою для включення ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», стала інформація щодо особи, яка була звільнена відповідно до пп.1 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади». ( том 2 а.с. 65-66).
Відповідно до інформації, наданої Міністерством внутрішніх справ України 03.03.2020 р., повідомляється, зокрема, про те, що Міністерство внутрішніх справ України не володіє інформацією щодо порушених кримінальних проваджень з 28.10.2014 р. відносно ОСОБА_1 , звільненого з посади заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, стосовно можливого сприяння узурпації влади екс-президентом ОСОБА_2 , здійснення підриву основ національної безпеки і оборони України, вчинення дій щодо протиправного порушення прав і свобод людини, громадян. (том 2 а.с. 67-69).
Також до матеріалів справи додано посадові та функціональні обов'язки заступника начальника УМВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління УМВС. (том 2 а.с. 89-90).
До матеріалів справи додано табель обліку робочого часу позивача та довідку №1066 від 26.02.2020 р. про доходи позивача за серпень - жовтень 2014 р. на загальну суму 44747,66 гривень. У довідці визначено, що середньоденна заробітна плата позивача склала 421,38 грн, а середньомісячна - 8848,98 гривень. (том 2 а.с. 91-97).
Судом встановлено, що спірні правовідносини полягають в перевірці правомірності наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 "По особовому складу" про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області.
До вказаних правовідносин суд застосовує положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд перевіряє дотримання вказаних критеріїв суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.
Судом встановлено, що 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади» № 1682-VII (далі - Закон № 1682), яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону № 1682 очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 1682 протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Згідно з статтями 2, 3 Закону № 1682 передбачений перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та їх критерії.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону № 1682 заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Згідно з ст. 4 Закону № 1682 встановлено, що особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява). Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону. Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону. Подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони.
Згідно з п. 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682 встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.
Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п. 7-2 ч. 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, трудовий договір припиняється на підставах, передбачених Законом України «Про очищення влади».
Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що положення Закону № 1682 не передбачають альтернативи для керівника органу до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб.
Тобто, за наявності заборони, зазначеній в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, перевірка відносно цих осіб не проводиться, оскільки відомості про наявність критеріїв, визначених ч. 1 ст. 3 Закону № 1682, встановлюються на підставі даних особової справи. А враховуючи категоричність вимог наведених вище положень, заборона звільнення під час тимчасової непрацездатності, встановлена ст. 40 КЗпП України, на таких осіб не поширюється.
Однак, на підставі аналізу вказаних норм права, суд дійшов висновку про порушення прав позивача на працю, зважаючи на наступне.
Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів, Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 2 Конвенції «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості», яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).
Таким чином, суд звертає увагу, що рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.
За приписами ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
У відповідності до вимог ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
В силу вимог ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стаття 62 Конституції України визначає, що у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Суд зауважує, що положеннями Закону України «Про очищення влади» фактично установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу Міністерства внутрішніх справ України на підставі люстрації у зв'язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої статті 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Таким чином, люстрація застосовується до осіб, які перебували (перебувають) на конкретній публічній посаді та вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону України «Про очищення влади».
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути встановлена в кожному конкретному випадку.
З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства, суд вважає, що приписами Закону України «Про очищення влади» створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України «Про очищення влади» строку.
Наведене, на думку суду, вказує на неузгодженість положень Закону України «Про очищення влади» із вимогами ч.2 ст. 38 Конституції України.
Суд звертає увагу, що заборона перебування на посадах, визначених в ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (ч. 2 ст. 1 Закону № 1682), що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує ст. 61 Конституції України.
Суд зазначає, що положення п. 2 «Прикінцеві та перехідні положення» та ст. 3 Закону України «Про очищення влади», мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями ст. 1 Закону України «Про очищення влади», якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та передбачено обов'язкові до застосування принципи: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
При цьому, при застосуванні до особи положень Закону України «Про очищення влади» мало б бути з'ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_3 Януковичем, підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.
В іншому випадку вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, що є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.
Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.
Натомість, суд наголошує, що без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження, Законом «Про очищення влади» запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв'язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв'язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв'язку із зайняттям цими посадовими особами вказних посад у передбачений Законом «Про очищення влади» період часу, призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною 1 статті 62 Конституції України.
Аналіз норм Закону України «Про очищення влади» дає підстави стверджувати, що вказаним законом фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв'язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.
До того ж приписами Закону № 1682 встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст. 58 Конституції України, так як, вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.
Наведене свідчить також про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону України «Про очищення влади») не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі) та ст. 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні, визначений принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.
За приписами ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожен громадянин повинен допускатися на загальних умовах рівності до державної служби.
Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.
У п. «а» ч. 1 статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25 червня 1958 року № 111 передбачено, що термін «дискримінація» охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі Конвенція), що була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97р., та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, вказує в статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
"Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості". (рішення ЄСПЛ у справі «Матиєк проти Польщі»).
У рішенні по справі «Турек (Turek) проти Словаччини» (люстрація) від 14 лютого 2006 року № 57986/00, Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв'язку із застосуванням засобів люстрації. Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів ( п. 115 вказаного рішення).
Суд звертає увагу, що ні Міністерством внутрішніх справ України, ні Управлінням внутрішніх справ України в Чернівецькій області, суду не надано належних, достатніх та допустимих доказів щодо вчинення позивачем будь-якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
Натомість, спірний наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 "По особовому складу" про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області, базується виключно на довідці про результати вивчення особової справи позивача, а тому такий наказ не може бути визнаний правомірним та таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, отже, є таким, що порушуює закріплені Конституцією гарантовані права позивача та належать до скасування.
При цьому, суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України», в якому Суд зазначає: "заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Януковича, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв'язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію".
Крім того, ЄСПЛ зазначив: "Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана Януковича, рішення Конституційного Суду 2010р., яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв'язку між ними та тими негативними подіями".
Також, ЄСПЛ у постанові по справі «Полях та інші проти України» зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент Янукович.
Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і ЄСПЛ у § 324 даної постанови визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.
Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів Януковича, суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а оскільки рішення ЄСПЛ від 19 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України» є судовою практикою та прийняте саме щодо держави України, наявні правові підстави для його врахування судом у спірних правовідносинах.
Відтак, доводи відповідачів про законність звільнення позивача на підставі Закону України «Про очищення влади» без врахування мети та принципів люстрації, визначених в ст. 2 наведеного Закону суд вважає необґрунтованими та безпідставними, такими, що порушують конституційний принцип верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності, внаслідок чого не можуть бути враховані судом.
Отже, з наведених підстав суд приходить до висновку про протиправність наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 "По особовому складу" про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області та наявність підстав для його скасування та поновлення позивача на роботі.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з ст. 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
При цьому, згідно з п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
В матеріалах справи міститься довідка № 1066 від 26.02.2020 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області. (том 2 а.с. 91).
Із змісту вказаної довідки видно, що позивачу нараховано заробітну плату за серпень 2014 в сумі 7473,78 грн та за вересень в сумі 7274,59 грн, разом 14748,37? грн за 35 відпрацьованих днів.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 421,38 грн (14748,37 грн / 35 робочих днів).
Судом встановлено, що кількість робочих днів у серпні 2014 р. становила 20 днів, а у вересні 22 дні. Таким чином, середньомісячне число робочих днів складає 21 день (42 днів за серпень та вересень/2).
З матеріалів справи встановлено, що період вимушеного прогулу позивача з 28.10.2014 року (день наступний за днем звільнення) по 30.03.2020 року (дата прийняття рішення про поновлення позивача на посаді) складає 65 місяців.
Таким чином середньомісячне число робочих днів за час вимушеного прогулу складає 1365 днів (65*21).
З вказаного слідує, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу (грошове забезпечення) за період з 28.10.2014 р. по 30.03.2020 р. в сумі ?575183,70 грн (421,38 грн * 1365 середньомісячне число робочих днів). При цьому, до негайного виконання підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць, що становить ?8848,98? грн (421,38*21).
Одночасно суд наголошує, що відповідно до п. 3 Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Крім того, суд звертає увагу, що належним органом відповідальним за виплату заробітної плати позивача є Управління МВС України в Чернівецькій області, з якого його було звільнено, а тому позовна вимога щодо стягнення з Міністерства внутрішніх справ України середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставною та не підлягає задоволенню.
При цьому, належним способом захисту порушеного права позивача є задоволення позовної вимоги в частині стягнення з Управління МВС України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29.10.2014 р. і по 30.03.2020 року.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст. 7 Закону № 1682 відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Судом встановлено, що у зв'язку із прийняттям протиправного наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» Міністерством юстиції України внесено відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст.1 Закону України «Про очищення влади».
У зв'язку із задоволенням позовних вимог щодо скасування наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 та поновлення позивача на роботі, суд вважає за необхідне зобов'язати Міністерство юстиції України видалити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст.1 Закону України «Про очищення влади».
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачами не доведено правомірність звільнення позивача з посади заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області на підставі Закону України «Про очищення влади». Однак, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Управління МВС України в Чернівецькій області, при цьому відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо судових витрат.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 "По особовому складу" про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області з 29.10.2014 р.
4. Стягнути з Управління МВС України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 575183,70 гривень.
5. Зобов'язати Міністерство юстиції України видалити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст.1 Закону України «Про очищення влади».
6. В решті позову відмовити.
7. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 8848,98 грн підлягає до негайного виконання.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.
Найменування сторін:
позивач:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідачі:
Міністерство внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684);
Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області (58000, м. Чернівці, вул. Головна, 24, код ЄДРПОУ 08592371);
Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622).
Головуючий суддя Т.М. Брезіна
Судді В.О. Григораш
В.К. Левицький