27 березня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/69/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) через свого представника звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ), в якому просить:
- визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення відповідача, викладене у листах № 2467/02-04 від 24.09.2019 року та № 3615/03-04 від 11.12.2019 року, про припинення виплати пенсії позивачці, на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон, в тому числі якщо воно було прийнято, але не передано позивачці;
- визнати дії відповідача по припиненню виплати пенсії позивачці на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон - протиправними та дискримінаційними;
- визнати бездіяльність відповідача щодо не продовження виплати пенсії позивачу за період з 31.08.2016 року на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон протиправною та дискримінаційною;
- зобов'язати відповідача виплатити усі не отримані позивачем пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень за період з 31.08.2016 року до фактичного виконання відповідачем рішення по цій справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми позивачу, до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії позивачу довічно;
- стягнути з відповідача коштів в сумі 100,00 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач припинив виплату пенсії позивачці на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон.
Позовні вимоги мотивовані наступними обставинами. Так, ОСОБА_1 є громадянкою України, з 2000 року постійно мешкає в Ізраїлі. 31.08.2016 року представник позивача звернувся до територіально органу ПФУ із заявою про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, надавши при цьому необхідні для призначення документи, проте заяву залишено без задоволення. Не погодившись із висновками пенсійного органу, представник позивача оскаржив зазначену відмову. Постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 06.06.2017 року у справі №653/921/17 зобов'язано Управління ПФУ в Генічеському районі Херсонської області повторно розглянути подану представником позивача заяву щодо призначення пенсії за віком з прийняттям відповідного рішення. На виконання означеної постанови пенсійний орган розглянув заяву представника, проте повторно відмовив позивачу у призначенні пенсії. 24.10.2017 року представник позивача особисто подав до територіального органу ПФУ заяву про призначення позивачу пенсії, втім у подальшому знову отримав лист пенсійного органу із відмовою. Означена відмова була оскаржена в судовому порядку. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2018 року по справі № 821/721/18 визнано неправомірною відмову Управління ПФУ у призначенні позивачу пенсії, зобов'язано прийняти до розгляду заяву представника ОСОБА_1 про призначення пенсії від 24.10.2017 року. На виконання зазначеної постанови відповідач листом повідомив представника ОСОБА_1 про відмову у призначенні їй пенсії. В результаті оскарження чергової відмови територіального органу ПФУ, П'ятим апеляційним адміністративним судом ухвалено постанову від 14.11.2019 року по справі № 540/713/19, якою зокрема, зобов'язано ГУ ПФУ в Херсонській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 31.08.2016 року у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідач призначив позивачу пенсію з 31.08.2016 року. Проте, листами від 24.09.2019 року № 2467/02-04, від 11.12.2019 року № 3615/03-04 відповідач повідомив позивача про своє рішення припинити виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі закінчення строку дії її паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Позивач посилається на те, що жодним нормативним актом відповідач не уповноважений перевіряти термін дії паспортів громадян України, що отримують пенсії, зокрема строки дії паспортів для виїзду за кордон, тим паче, припинити виплату довічно призначеної пенсії на підставі спливу строку дії паспорта громадянина Україні для виїзду за кордон. Позивач вважає, що перевірка терміну строку паспортів проводилась відповідачем незаконно та свідчить про заборонену дискримінацію прав позивача - за ознакою, пов'язаною із його місцем проживання, в результаті якої істотно погіршений його майновий стан в порівнянні з пенсіонерами, що проживають в Україні, яким виплата їх пенсії з цієї ж причини не припиняється.
13.01.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення її недоліків. Позивач усунув недоліки заяви.
Ухвалою від 30.01.2020 провадження у справі відкрито, справа розглядалась в спрощеному провадженні, без виклику сторін.
14.02.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ просить відмовити в задоволенні позову, мотивуючи тим, що відповідачем виконано рішення суду, призначено та нараховано пенсію за віком ОСОБА_1 з 31.08.2016 року. Відділом з питань призначення та перерахунків пенсій № 3 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Херсонській області 24.09.2019 року (за вих. № 2467/02-04), 11.12.2019 року (за вих. № 3615/03-04) та 28.12.2019 року (за вих. № 3655/03-04) представнику позивача надіслано запити про надання подовженого паспорту для виїзду за кордон, у зв'язку із закінченням його дії 23.01.2018 року Так як на даний час, а ні представником позивача, а ні особисто позивачем до Відділу не надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон, підстави для виплати пенсії ОСОБА_1 відсутні. Звертає увагу суду на те, що згідно зі ст. 16 Закону № 1058 застрахована особа зобов'язана повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку, виїзд за межі держави та обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом 10 днів з моменту їх виникнення. Відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року № 1596, зарахування сум пенсій банками на поточні рахунки здійснюється на підставі складених органами Пенсійного фонду України списків. Списки складаються відповідно до наданих пенсіонерами заяв, в яких зазначаються реквізити паспорта або іншого документа, що посвідчує особу. Також, відповідно до п. 2.9. Порядку № 22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). При наданні вищезазначених документів визначених Порядком № 22-1, виплату пенсії позивачу буде поновлено. Відповідач заперечує проти відшкодування моральної шкоди, вказує на те, що позивачем не наведено жодного факту заподіяння моральних страждань, не доведено причинного зв'язку між діями Управління та спричиненням фізичних та моральних страждань, також не наведено жодних доказів, у чому полягає спричинена, на думку позивача, шкода та саме чим керувався позивач, визначаючи розмір моральної шкоди, тому вважає, що немає підстав для задоволення відшкодування моральної шкоди. Зазначає, що відшкодування моральної шкоди можливе за умови, коли право на дане відшкодування передбачено спеціальним законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Нормами пенсійного законодавства такого виду відшкодування не передбачено.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується нотаріально засвідченою копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
В 2000 році позивач виїхала з України до держави Ізраїль на постійне місце проживання, де була прийнята на облік консульським відділом посольства України у державі Ізраїль.
31.08.2016 року представник ОСОБА_1 звернувся в Управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області із нотаріально посвідченою та апостильованою заявою позивача про призначення пенсії за віком разом з необхідними копіями та оригіналами документів.
На час подання заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 досягла 67 року, власну трудову діяльність мала як на території України, так і колишнього СРСР, що підтверджується записами трудової книжки.
Листами управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області від 20.09.2016 року за вих. № 9306/09, від 21.12.2016 року за вих. № 4662/02 повідомлено представника позивача про недотримання ОСОБА_1 вимог щодо особистого звернення із заявою про призначення пенсії та про необхідність надання до пенсійного органу оригіналу паспорта або посвідки з місця проживання, з відмітками реєстрації позивача на території України.
05.01.2017 року представник позивача особисто подав до УПФУ у Генічеському районі Херсонської області заяву про призначення пенсії за віком разом із необхідними для призначення пенсії оригіналами документів. Однак орган пенсійного фонду повторно направив на адресу заявника лист за № 363/02 від 19.01.017 року, яким повідомлено про необхідність звернення заявника або її представника особисто з наданням оригіналів документів.
Не погоджуючись із висновками Управління, позивач оскаржила вказані дії в судовому порядку.
Так, постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 06 червня 2017 року по справі № 653/921/17 зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області повторно розглянути подану представником позивача заяву щодо призначення пенсії за віком з прийняттям відповідного рішення.
Вказане судове рішення органом пенсійного фонду не оскаржено та на його виконання УПФУ в Генічеському районі Херсонської області листом № 2336/03 від 05.10.2017 року повідомило представника позивача про відмову у призначенні пенсії позивачу на аналогічних підставах, посилаючись на рішення (протокол) № 18 від 07.07.2017 року, в якому викладені наступні підстави для відмови: відсутність у ОСОБА_1 громадянства України, ненадання паспорта громадянина України, відсутність реєстрації на території України, неналежне внесення запису про зміну прізвища в трудовій книжці.
24.10.2017 року представник позивача особисто подав до ПФУ в Генічеському районі Херсонської області заяву про призначення пенсії за віком разом з копією паспорта позивача для виїзду за кордон, нотаріально посвідченого та апостильованого, ідентифікаційним номером ОСОБА_1 , зазначивши, що оригінал трудової книжки вже отриманий управлінням 10.01.2017 року.
Листом від 30.10.2017 року за вих. № 2596/02 УПФУ в Генічеському районі Херсонської області надало роз'яснення підстав відмови в призначені пенсії позивачу, вказавши, що такими порушеннями є недотримання вимог Порядку, а саме: ненадання паспорту громадянки України, відсутність реєстрації на території України, внесення записів в трудову книжку про заміну прізвища з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і в організаціях, а також пославшись на своє попереднє рішення, яке викладене в протоколі № 18 від 07.07.2017 року.
З 08.11.2017 року УПФУ в Генічеському районі Херсонської області реорганізоване в ГУ ПФУ у Херсонській області.
Не погоджуючись із вказаними діями Управління, представником позивача повторно оскаржено відмову у призначенні пенсії в судовому порядку.
Так, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2018 року по справі № 821/721/18 визнано неправомірною відмову Управління ПФУ в Генічеському районі Херсонської області, викладену в листі від 30.10.2017 року за вих. № 2596/02, зобов'язано Управління прийняти до розгляду заяву представника ОСОБА_1 про призначення пенсії від 24.10.2017 року.
Зазначене судове рішення в касаційному порядку не оскаржено, є чинним та на його виконання Головне управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області листом від 01.11.2018 року за вих. № 2684/02-04 повідомило представника позивача про прийняття 20.09.2018 року рішення про відмову в призначені позивачу пенсії за віком № 23.
Приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії, Управління зазначило, що 29.08.2016 року гр. ОСОБА_2 , як довірена особа ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Генічеського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області із письмовим зверненням, надісланим поштовим відправленням. До звернення додані наступні документи: заява про призначення пенсії від 28.07.2016 року; копія паспорта для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_1 (серія НОМЕР_2 ) виданий 23.01.1998 року (паспорт дійсний до 23.01.2018); трудова книжка; копія диплому про навчання в Санкт-Пітербургському Військово-морському, училищі ім. М.В. Фрунзе; копія особистої декларації; копія довіреності, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 та ще чотирьох осіб бути її представниками.
Управління вказало, що копії цих документів нотаріально не завірені належним чином (надано копії з нотаріально посвідчених документів, замість безпосередньо нотаріально засвідчених копій).
Оскільки звернення за призначенням пенсії здійснено з порушенням вимог Порядку та вищезазначених нормативно-правових актів України, рішенням Генічеського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 20.09.2018 року № 23 гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону.
Не погодившись із такою відмовою відповідача, позивач звернулась до суду.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 року у справі №540/713/19 визнано протиправною відмову ГУ ПФУ в Херсонській області, викладену у листі від 01.11.2018 року, про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком; зобов'язано ГУ ПФУ в Херсонській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 31.08.2016 року у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно наведеної постанови, відповідач, згідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прийняв рішення від 26.11.2019 року №212850003086, яким позивачу призначено пенсію за віком з 31.08.2016 року без обмеження строку її нарахування та виплати (довічно). Означене рішення доведено до відома позивача листом ГУ ПФУ від 06.12.2019 року за вих. № 16112/0301, направленим її представнику.
Листами від 24.09.2019 року за вих. № 2467/02-04, від 11.12.2019 року за вих. №3615/03-04 відповідач повідомив представника ОСОБА_1 про своє рішення від 20.09.2019 року № 2468/03-04 про припинення виплати пенсії позивачу з 01.10.2019 року на підставі закінчення строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
Листом від 28.12.2019 року за вих. № 3655/03-04 відповідач повідомив представника ОСОБА_1 про своє рішення від 10.12.2019 року № 3601/03-04 про припинення виплати пенсії позивачу з 01.12.2019 року на підставі закінчення строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон, а також відсутності заяви про відкриття поточного рахунку в установі банку.
Позивач вважає, що відповідач своїми незаконними і дискримінаційними рішеннями про припинення виплати їй пенсії на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон, грубо порушив її конституційне право на власність та на соціальний захист, а тому звернулась до суду з даним позовом.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. Передбачене Конституцією право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок та виплата пенсії.
Згідно ч. 2 ст. 45 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ від 09.07.2003 пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону. Аналогічну норму містить і ст. 22 Закон України "Про пенсійне забезпечення".
Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-ІУ умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
З 07.10.2009 порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону № 1058-1У з урахуванням рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від місця проживання особи.
Стаття 49 Закону №1058-1У регулює питання припинення та поновлення виплати пенсії. Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Цей перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Відповідач не заперечує тієї обставини, що виплата пенсії позивачу була припинена спочатку з 01.10.2019 року (рішенням № 2468/03-04), а в подальшому - з 01.12.2019 року (рішенням №3601/03-04) на підставі закінчення строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон та відсутності заяви про відкриття поточного рахунку в установі банку. При цьому, з прийняттям другого рішення, пенсійним органом не вчинено дій, спрямованих на скасування першого, що свідчить про зупинення пенсійних виплат з 01.10.2019 року.
Водночас, Законом № 1058-ІV не передбачено таких підстав припинення або призупинення виплати пенсії, як припинення на підставі закінчення строку дії паспорта громадянина Україні для виїзду за кордон, та/або на підставі відсутності заяви про відкриття поточного рахунку в установі банку. Ні Закон № 1058-IV, ані інші закони у сфері пенсійного забезпечення не пов'язують право на одержання пенсії з наявністю або відсутністю у громадянина закордонного паспорту, або із закінченням строку його дії, як і з наявністю або відсутністю заяви про відкриття поточного рахунку в установі банку. Якщо у відповідача були обґрунтовані сумніви в тому, що позивач втратив громадянство України, то самостійно відповідач не наділений компетенцією констатувати факт належності пенсіонера до громадянства України, або її втрати. Для цього відповідач має звертатись до компетентних органів із відповідним запитом, і тільки після отримання достовірних доказів втрати позивачем громадянства України, приймати рішення про припинення виплати пенсії.
Щодо тверджень відповідача про відсутність у позивача паспорту громадянина України для виїзду за кордон станом на день припинення виплати пенсії, то суд вважає, що даний документ є один з документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Згідно з абз. 1 п. 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Але цей обов'язок покладається на особу при зверненні за призначенням пенсії, в даному випадку позивачу вже була призначена рішенням ГУ ПФУ від 26.11.2019 року № 212850003086.
Відповідач не надав суду на день розгляду справи ніяких доказів втрати позивачем громадянства України, та/або набуття ним громадянства іншої держави.
При цьому, суд безумовно критично сприймає та вважає протиправними дії відповідача, які полягають у зупиненні виплати пенсії позивачу на підставі, зокрема, відсутності заяви про відкриття поточного рахунку в установі банку, про що вказано у рішенні від 10.12.2019 року № 3601/03-04, оскільки про необхідність подання позивачем такої заяви останню повідомлено листом за вих. №3655/03-04, який тільки 28.12.2019 року був направлений на адресу представника позивача, тим самим ГУ ПФУ позбавило пенсіонера можливості подати запитувану заяву до прийняття рішення про зупинення виплати пенсії. До того ж зміст листів від 24.09.2019 року за вих. № 2467/02-04, від 11.12.2019 року за вих. № 3615/03-04, як і рішення від 20.09.2019 року № 2468/03-04, не містить інформації про необхідність подання означеної заяви.
Законом № 1058-ІУ передбачено, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Суд зауважує на тому, що припинення виплати позивачу пенсійного забезпечення оформлено рішеннями від 20.09.2019 року № 2468/03-04, від 10.12.2019 року № 3601/03-04 згідно ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", водночас листи від 24.09.2019 року за вих. № 2467/02-04, від 11.12.2019 року за вих. №3615/03-04, що підписані начальником відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 3 ГУ ПФУ в Херсонській області Андрієвською І. про припинення виплати пенсії (без зазначення дати з якої зупинено виплату пенсії), які позивач помилково вважає рішеннями, у зв'язку із чим, просить скасувати, не є рішеннями суб'єкта владних повноважень в розумінні норм Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийняті не керівником або іншою уповноваженою особою Головного управління ПФУ в Херсонській області, а є повідомленнями представника пенсіонера про припинення виплати пенсії. Відтак, у задоволенні позовної вимоги щодо скасування рішень, оформлених листами слід відмовити.
За наведених обставин, у зв'язку з тим, що виплату пенсії зупинено рішеннями від 20.09.2019 року № 2468/03-04, від 10.12.2019 року № 3601/03-04, суд вважає їх протиправними та зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку є визнання рішень ГУ ПФУ в Херсонській області по припиненню виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон та відсутності заяви про відкриття поточного рахунку в установі банку - протиправними та зобов'язання поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.10.2019 року (з дати первинного зупинення виплати позивачу пенсії рішенням від 20.09.2019 року, яке не було скасоване рішенням від 10.12.2019 року).
Досліджуючи на предмет правомірності позовну вимогу, яка полягає у зобов'язанні відповідача виплатити заборгованість з пенсійного забезпечення за період з 31.08.2016 року до фактичного виконання даного рішення, суд наголошує на наступному.
З матеріалів справи вбачається, що постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 року, ухваленою за результатами розгляду справи № 540/713/19, яка набрала законної сили, Головне управління ПФУ в Херсонській області вже зобов'язано призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 31.08.2016 року у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
У відповідності до приписів ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, поновлення виплати позивачу пенсії з первинної дати її протиправного зупинення (з 01.10.2019 року) безумовно призведе до обов'язку відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсійного забезпечення за весь період невиплати, тобто з 31.08.2016 року, у зв'язку із чим, вимога сплатити заборгованість до прийняття рішення пенсійним органом про поновлення пенсійного забезпечення позивачу, є передчасною. Задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам, а тому означена позовна вимога задоволенню не підлягає. При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що відповідачем у відзиві не заперечується наявність означеної заборгованості та необхідність її погашення.
Позовна вимога про визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не продовження виплати пенсії ОСОБА_1 з 31.08.2016 року не є належним засобом захисту порушеного права, тому що суд встановив наявність не бездіяльності, а прийняття протиправних рішень про зупинення виплати пенсії позивачу.
Щодо позовних вимог про індексацію втрати частини доходів та компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне. Згідно статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії. Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III). За змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що, наразі, виплату пенсії позивачу ще не поновлено, тому відсутні підстави вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, вимоги про індексацію втрати частини доходів та компенсацію втрати частини доходів є передчасними.
Також суд вважає, що не підлягає задоволенню вимога позивача щодо зобов'язання виплачувати пенсію ОСОБА_1 довічно. Виходячи із самого визначення поняття "пенсія", щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таким виплатам.
Щодо стягнення моральної шкоди в сумі 100,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, або незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо: шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Отже, законодавець пов'язує підстави відповідальності за завдану моральну шкоду з наявністю чи відсутністю, у передбачених випадках, вини. Однак, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності відшкодування моральної шкоди можливе лише у випадку доведення наявності такої шкоди.
Згідно п. п. 1-3 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Разом з тим, відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судова практика виходить із положення, що "відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору".
За таких обставин основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 року у справі №813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі №800/500/16, від 01.03.2018 року у справі № 9901/377/18.
На обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач зазначає, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, перенесених нею внаслідок відкритого, зухвалого та грубого порушення відповідачем Конституції України та Законів України і, як наслідок, її прав на належне пенсійне забезпечення. Стверджує про те, що протиправні дії та бездіяльність відповідача завдали та продовжують завдавати їй значних моральних страждань та приниження її гідності, а для відновлення прав їй довелось звернутись до суду. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану здоров'я, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, а також наявності інших захворювань позивач оцінює завдану їй моральну шкоду у розмірі 100,00 грн. Вказані доводи суд оцінює критично, оскільки позивачем не надано суду будь-яких відомостей на підтвердження того, що відповідачем допущено нешанобливе ставлення або вчинено інші дії, які б завдали їй моральної шкоди. Зі змісту аргументів представника позивача про стягнення моральної шкоди вбачається, що моральна шкода завдана не тільки діями по припиненню виплати пенсії, а й іншими діями відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність відмови позивачу у поновленні пенсійної виплати.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог.
Порядок розподілу судових витрат визначений ст. 139 КАС України.
Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 03.01.2020 року № 15344.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про судовий збір", сплата судового збору за допомогою платіжного пристрою оформляється за допомогою касового документа (квитанції, чека тощо), який містить усі обов'язкові реквізити касового документа.
Проте згідно інформації, наданої канцелярією суду, було встановлено, що судовий збір сплачений при зверненні за реквізитами, які не відповідали тим, що вказані на офіційному веб-сайті Херсонського окружного адміністративного суду, у зв'язку із чим, збір не міг бути врахований при зверненні до суду із даним позовом.
З огляду на вказану обставину, судом винесено ухвалу від 13.01.2020 року про залишення позовної заяви без руху, якою встановлено позивачу строк на усунення недоліків позову.
На виконання вимог вказаної ухвали позивачем подано до суду квитанцію від 27.01.2020 року № 57496, якою підтверджується сплата судового збору в сумі 840,80 грн за вірними реквізитами.
Згідно положень ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, враховуючи надміру сплачений судовий збір та часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що надміру сплачена сума (840,80 грн.) підлягає поверненню позивачу, а врахована судом сума збору (840,80 грн.) має бути стягнута на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 420,40 грн., тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 20.09.2019 року № 2468/03-04, від 10.12.2019 року № 3601/03-04 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон та відсутності заяви про відкриття поточного рахунку в установі банку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.10.2019 року.
Повернути ОСОБА_1 надміру сплачений судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. згідно квитанції від 03.01.2020 року № 15344.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, шляхом безспірного списання.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В. Гомельчук
кат. 112010200