30 березня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/90/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки, -
У поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 16.04.2019р. №Ф-23693-56.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки), прийнятою органом ДПС, станом на 03.01.2020р. позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску на суму 23785,08грн. З прийнятою щодо нього вимогою позивач не погоджується, вважає її, протиправною, оскільки, на його думку, питання відповідальності за несвоєчасну сплату зобов'язання має вирішуватись шляхом винесення відповідних рішень, з визначенням періоду та сум недоїмки (штрафів).
Вказує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449 (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Однак, позивач зазначає, що перевірок щодо нього не проводилось, в оскаржуваній вимозі не зазначено обставин щодо наявності акту перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, не подання ним звітів про сплату такого податку, не відображено обставин з приводу проведення такої перевірки. Таким чином, на думку позивача, оскаржувана вимога не містить жодних посилань на підстави її винесення.
З наведених підстав, позивач вважає, що наявні підстави для скасування вимоги від 16.04.2019р. №Ф-23693-56.
Відповідач подав до суду відзив, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними. Вказує на те, що позивач, станом на дату прийняття оскаржуваної вимоги, перебував на податковому обліку як фізична особа-підприємець. Станом на дату формування вказаної вимоги згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів загальна сума заборгованості ФОП ОСОБА_1 з єдиного внеску станом на 31.01.2019р. становила 18276,72грн. Саме на підставі цих даних було сформовано оскаржувану вимогу. При цьому, відповідач звертає увагу на те, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності позивача здійснена вже після прийняття вимоги, 15.07.2019р.
З приводу доводів позивача про не здійснення щодо нього перевірок, результати яких могли стати підставою для винесення вимоги, відповідач вказує, що згідно Податкового кодексу України така перевірка обов'язково здійснюється в тому разі, коли розпочато процедуру припинення підприємницької діяльності юридичної чи фізичної особи, порушено провадження про банкрутство платника податків або подано заяву про зняття з обліку.
Таким чином, відповідач вважає, що при винесенні оскаржуваної податкової вимоги орган ДПС діяв обґрунтовано в межах наданих чинним законодавством повноважень, а відтак підстави для її скасування відсутні.
Ухвалою суду від 28.01.2020р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні).
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 26.04.2007 р . зареєстрований фізичною особою-підприємцем та взято на податковий облік (а.с.25).
Згідно з даними інтегрованої картки платника податку за позивачем станом на 19.07.2019р. обліковувалась заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску в розмірі 23785,08грн. (а.с.26-27).
Вказана заборгованість утворилась на підставі того, що в ІКП по ФОП були автоматично розраховані щоквартальні нарахування, а саме:
- 09.02.2018р. - за 2017 рік в розмірі 8448,00грн.; (704,00грн. мінімальний внесок щомісячно);
- 19.04.2018р. - за перший квартал 2018 року в розмірі 2457,18грн.;
- 19.07.2018р. - за другий квартал 2018 року в розмірі 2457,18грн.;
- 19.10.2018р. - за третій квартал 2018 року в розмірі 2457,18грн.;
- 21.01.2019р. - за четвертий квартал 2018 року в розмірі 2457,18грн.;
- 19.04.2019р. - за перший квартал 2019 року в розмірі 2754,18грн.;
- 19.07.2019р. - за другий квартал 2019 року в розмірі 2754,18грн. (а.с.26-27).
На підставі даних ІКП податковим органом було сформовано податкову вимогу про сплату (недоїмки) від 16.04.2019р. №Ф-23693-56, відповідно до якої позивачу визначено до сплати 18276,72грн. єдиного соціального внеску станом на 31.01.2019р. (а.с.8 на звороті).
Не погоджуючись із прийнятою вимогою про сплату боргу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати і повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010р. №2464-VI (далі Закон №2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI (тут і надалі положення Закону наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Законом України від 06.12.2016р. №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017р., зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного соціального внеску в разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI).
В силу п.5 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016р. №1801-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року - 3200грн., з 1 січня 2018 року - 3723 грн.
Згідно з ч.5 ст.8 Закону №2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску у період, за який позивачу нараховано ЄСВ за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, згідно з ч.4 ст.4 Закону №2464 (в редакції від 11.10.2017р.) особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч.4 ст.4 Закону №2464 (в редакції від 01.01.2018р., що діє і зараз) особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено. При цьому, фактичне не здійснення підприємницької діяльності та відповідно відсутність доходів згідно вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017р. не звільняє платника від сплати єдиного внеску.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов'язані сплатити до 09.02.2018р. за звітний 2017 рік, щонайменше 8448грн. (3200.00*12*22%).
Крім того, з прийняттям Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2018р., зокрема щодо строків сплати зобов'язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, з 01.01.2018р. всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI).
Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017р. №2246-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 року - 3723,00грн. Таким чином, щоквартальний платіж складає 2457,18грн. (3723,00*3*22%).
Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018р. №2629-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2019 року - 4173,00грн. Таким чином, щоквартальний платіж складає 2754,18грн. (4173,00*3*22%).
Статтею 6 Закону №2464-VI, визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
В силу ст.13 Закону №2464-VI та розділу VI Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449 органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
В ч.3 ст.25 Закону №2464-VI визначено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (ч.4 ст.25 Закону №2464-VI).
Згідно з ч.16 ст.25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Зважаючи на викладені обставини, суд доходить висновку про те, що відповідачем у відповідності з указаними положеннями чинного законодавства нараховано позивачу єдиний внесок у розмірі 18276,72грн. за 2017-2019 роки та правомірно виставлено вимогу про сплату такого боргу в цій сумі.
Відповідно до ч.8 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003р. №755-IV фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Водночас, згідно ідентифікаційних даних, що містяться в матеріалах справи, позивачем підприємницька діяльність припинена вже після винесення оскаржуваної вимоги. Докази, які б підтверджували інше у матеріалах справи відсутні.
Не погоджуючись з вимогою податкового органу позивач зазначає, що підставою для скасування оскаржуваної вимоги є також порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). З цього приводу, позивач зазначає, що стосовно нього не проводилось жодних перевірок, а в оскаржуваній вимозі не зазначено обставин, щодо наявності акту перевірки правильності нарахування та сплати ним ЄСВ, не подання ним звітів про сплату ЄСВ. На думку позивача, питання його відповідальності за несвоєчасну сплату зобов'язання має вирішуватись шляхом винесення відповідних рішень, з визначенням періоду та сум недоїмки.
Відповідно до ст.9 ч.3 Закону № 2464-VІ, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Згідно з п.4 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015р. №449 (далі - Інструкція №449), вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Таким чином, Інструкція №449 передбачає право контролюючого органу нарахувати єдиний внесок не тільки на підставі акту перевірки платника податків, як помилково вважає позивач, а й на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, що і було зроблено відповідачем.
Єдиний внесок позивачу нарахований за 2017-2018 роки та І-ІІ квартали 2019 року, а тому строк давності в 1095 днів, встановлений ст.102 Податкового кодексу України, відповідачем дотримано.
Підсумовуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З наведених вище обставин, проаналізувавши зазначені положення нормативно-правових актів, суд доходить висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність свого рішення. Натомість, позивачем не надано суду доказів, які підтверджували б відсутність обов'язку сплачувати недоїмку, що виникла на підставі оскаржуваної ним вимоги.
За таких обставин, суд доходить висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Суд не вирішує питання щодо судових витрат, зважаючи на те, що позивачу відмовлено у задоволенні адміністративного позову, при цьому, докази понесення судових витрат відповідачем у матеріалах справи відсутні, що не суперечить статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вул.Героїв Майдану, 200-А, м.Чернівці, 58013; код ЄДРПОУ 43143196)
Суддя В.О. Кушнір