Справа № 500/585/20
30 березня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач), в якій просить:
визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у переведенні ОСОБА_1 на пенсію відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 року, п.10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015 року, яка оформлена листом від 08.01.2020 року за вих.№7/03-16;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 року, п.10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015 року, та здійснити нарахування (перерахунок) та виплату такої пенсії, починаючи з 02.01.2020 року, з врахуванням довідок про складові заробітної плати, виданих Головним управлінням ДФС у Тернопільській області: вих.№01/10/19-00-05-33 від 02.01.2020 року та вих.№2/10/19-00-05-33 від 02.01.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком з 31.07.2018 року. В подальшому, 02.01.2020 року позивач звернувся із заявою про переведення на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015 року. Однак, відповідачем відмовлено з тих підстав, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєнні персональні чи спеціальні звання - не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 року.
Беручи до уваги періоди проходження служби в податкових органах з 16.04.1997 року по 27.12.2019 року, а відтак маючи необхідний 20 річний стаж, та досягнення віку, передбаченого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", для переведення на пенсію відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 року, позивач вважає таку відмову незаконною, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 02.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
На виконання вимог вказаної ухвали, 17.03.2020 року на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що період роботи з 01.07.2013 року по 31.12.2013 року позивачу зарахований позивачу до стажу роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців й становить 6 місяців. Водночас, інші періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєнні персональні чи спеціальні звання - не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 року. Оскільки станом на 01.05.2016 року ОСОБА_1 не займала посади державної служби, а її стаж на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 року, менший необхідних 20 років, право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 року у позивача відсутнє.
Розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 16.04.1997 року по 27.12.2019 року безперервно працювала на різних посадах в органах державної податкової служби. Присягу державного службовця прийняла 16.04.1997 року. За період роботи в органах податкової служби позивачу присвоєно: 25.12.1997 року - персональне звання інспектора податкової служби ІІІ рангу, 01.12.2000 року - персональне звання інспектора податкової служби ІІ рангу 01.05.2006 року - спеціальне звання інспектора податкової служби І рангу, 01.07.2013 року - 13 ранг державного службовця, 31.12.2013 року - спеціальне звання інспектора податкової та митної справи І рангу, 14.08.2017 року - спеціальне звання інспектора податкової та митної справи ІІІ рангу. Такі відомості встановлені судом із записів трудової книжки позивача (а.с.12-16) та не спростовані відповідачем.
З 31.07.2018 року позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В подальшому, 02.01.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про переведення на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 року.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 08.01.2020 року №7/03-16 позивачу відмовлено у переведенні його на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 року та не зараховано до стажу державної служби, що дає право на отримання пенсії державного службовця період роботи позивача в органах державної податкової служби з 16.04.1997 року по 30.06.2013 року та з 01.01.2014 року по 27.12.2019 року, оскільки періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєнні персональні чи спеціальні звання - не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 року. До зарахування до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців підлягає період з 01.07.2013 року по 31.12.2013 року. Стаж державної служби становить 6 місяців (а.с.19-21).
Не погодившись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні правові норми.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців. Цей закон набув чинності 01.05.2016 року.
Згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII втратив чинність Закон України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 року(далі - Закон №3723-XII), крім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у п.10 і 12 цього розділу. Пунктами 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено право державних службовців на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-XII.
Зокрема, п.12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до ч.1 ст.37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Таким чином, необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до зазначеної статті є досягнення такими особами пенсійного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому зазначений вік визначається ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до ч.1 ст.26 зазначеного Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
До досягнення віку, встановленого абз.1 і 2 цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними зокрема віку 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.
Обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 року (дати набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ та мають передбачені ч.1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Згідно з ч.18 ст.37 Закону України №3723-XII період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та /або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
У ст.25 Закону України №3723-XII установлено категорії посад державних службовців.
Як встановлено судом, посади, на яких працював позивач і час роботи на яких просить зарахувати йому до стажу державної служби, у переліку посад, визначеному ст.25 Закону України №3723-XII відсутні.
Разом з тим, стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначається не лише ст.25 Закону України "Про державну службу", але й актами Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, встановлених на той час законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 року затверджено Порядок обчислення стажу державної служби (діяв до набрання законної сили Законом №889-VIII), яким визначено посади і ранги, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Відповідно до абз.3 п.2 вказаного Порядку до стажу державної служби зараховується, зокрема, робота керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової та контрольно-ревізійної служби.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 року №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон №509-XII), а з 12.08.2012 року - Податковий кодекс України.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №509-XII державна податкова служба, якій за змістом частини другої цієї статті підпорядковані державні податкові інспекції в областях, районах, містах і районах у міста, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.
Посадовою особою органу державної податкової служби може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (ч.1, 4 ст.15 Закону №509-XII).
Цією ж нормою установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондують вимогам ст.5, 12 Закону №3723-ХІІ щодо обмежень пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Статтею 6 Закону №509-XII було встановлено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема, у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Нормами абз.1, 2 п.344.1 ст.344 Податкового кодексу України передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". Період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєнні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 року у справі 21-340а13. Колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу".
Частиною 2 ст.46 Закону № 889-VIII та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року №229, які діють з 01.05.2016 року, закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Факт роботи позивача в період з 16.04.1997 року по 27.12.2019 року в органах податкової служби на посадах державного службовця, в тому числі на яких присвоєнні спеціальні звання, підтверджується записами трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.12-16).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що період роботи позивача з 16.04.1997 року по 30.06.2013 року та з 01.01.2014 року по 27.12.2019 року на посадах в органах державної податкової служби відповідачем неправомірно не враховано у стаж роботи на посадах державної служби. Таким чином, у сукупності стаж державної служби позивача, який досяг віку, передбаченого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить більше 20 років, необхідних для переведення його на пенсію відповідно до ст.37 Закону №3723-XII, а відтак оскаржувана відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оформлена листом від 08.01.2020 року №7/03-16, не відповідає передбаченим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, та, як наслідок, є протиправною і підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, ч.4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку з ч.2 ст.2 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Згідно з ч.3 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним способом, за встановлених обставин, є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 16.04.1997 року по 30.06.2013 року та з 01.01.2014 року по 27.12.2019 року до стажу державної служби та перевести її на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723-XII, з 02.01.2020 року (дати подання заяви при наявності віку і стажу).
Водночас, в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування (перерахунок) та виплату такої пенсії, починаючи з 02.01.2020 року, з врахуванням довідок про складові заробітної плати, виданих Головним управлінням ДФС у Тернопільській області: вих.№01/10/19-00-05-33 від 02.01.2020 року та вих.№2/10/19-00-05-33 від 02.01.2020 року, необхідно вказати, що у оскарженій відмові відповідача відсутні зауваження до вищевказаних довідок, а тому додаткової регламентації порядку виконання задоволених позовних вимог резолютивна частина рішення не потребує.
Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст.139 КАС України).
Отже, відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, суд присуджує на користь позивача здійснені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723- XII від 16.12.1993 року, оформлену листом від 08.01.2020 року №7/03-16.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 16.04.1997 року по 30.06.2013 року та з 01.01.2014 року по 27.12.2019 року до стажу державної служби та перевести її на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" №3723- XII від 16.12.1993 року, з 02.01.2020 року.
Стягнути з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок, сплачений відповідно до квитанції №23908116 від 27.02.2020 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, Тернопільська область, місто Тернопіль, майдан Волі, будинок 3, код ЄДРПОУ 14035769).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 березня 2020 року.
Головуючий суддя Мандзій О.П.
копія вірна
Суддя Мандзій О.П.