Справа №500/494/20
27 березня 2020 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, -
17 лютого 2020 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-54277-17 від 07 лютого 2020 року Головного управління ДПС у Тернопільській області, якою визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 14134,81 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-54277-17 від 08 листопада 2018 року Головного управління ДПС у Тернопільській області, якою визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 14134,85 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13.02.2020 позивачем отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-54277-17 від 07.02.2020, щодо стягнення боргу в розмірі - 14134,81 грн., видану Головним управління ДПС у Тернопільській області.
Вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-54277-17 від 07.02.2020 є незаконною та підлягає до скасування.
Так, 27.11.2019 відкрито виконавче провадження №60717078 щодо стягнення з позивача боргу в розмірі 14134,85 грн. на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-54277-17 від 08.11.2018.
Листом від 13.02.2020 відповідач надав позивачу розшифровку щодо нарахування та сплати єдиного соціального внеску за період з 01.10.2013 по 01.01.2020, де зазначається, що: - 01.10.2013 року заборгованість по єдиного внеску в сумі - 53,90 грн., - 01.01.2014 року заборгованість по єдиного внеску в сумі - 1247,93 грн., - 01.01.2015 року заборгованість по єдиного внеску в сумі - 2412,70 грн., - 01.10.2016 року заборгованість по єдиного внеску в сумі - 1990,05 грн., - 01.01.2018 року заборгованість по єдиного внеску в сумі -1990,05 грн., - 08.10.2018 року заборгованість по єдиного внеску в сумі -14838,85 грн., -01.01.2019 року заборгованість по єдиного внеску в сумі -14838,85 грн.
Позивач зазначає, що згідно наданої інформації заборгованість виникла у момент коли він перебував у статусі фізичної особи - підприємця, а будь якої вимоги щодо сплати недоїмки за період 2013-2017 роки не отримував, оскільки відповідач не надсилав.
Таким чином, на думку позивача, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-54277-17 від 07.02.2020 і вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-54277-17 від 08.11.2018 є незаконними та підлягають до скасування, оскільки, істотно порушують його права, які підлягають відновленню судом.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
23.03.2020 у встановлений судом строк від відповідача Головного управління ДПС у Тернопільській області через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду поступив відзив на позовну заяву.
27.03.2020 через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду позивачем подано відповідь на відзив.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
На підставі рішення Ради адвокатів Тернопільської області від 06.02.1998 позивач має право на заняття адвокатською діяльністю, про що свідчить свідоцтво Ради адвокатів Тернопільської області №000195 від 06.02.1998.
Відповідно до інформаційних баз даних ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в Тернопільській ДПІ ГУ ДПС у Тернопільській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, за реєстраційним номером 26460000000015626 назва категорії страхувальника - особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії В03 №826725 позивач ОСОБА_1 10.12.2009 зареєстрований виконавчим комітетом Тернопільської міської ради як фізична особа - підприємець, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 26460000000015626.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо позивача ОСОБА_1 дата запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем 30.12.2016, номер запису: 26460060004015626; стан суб'єкта: припинено.
Головним управлінням ДФС у Тернопільській області позивачу виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-54277-17 від 08.11.2018 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування в сумі 14134,85 грн.
07.02.2020 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області позивачу виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-54277-17 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування в сумі 14134,85 грн.
Вважаючи зазначені вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі Закон - №2464).
Статтею 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормовано, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно пунктів 63.1, 63.2 статті 63 Податкового кодексу України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.
Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
Пунктом 63.5 статті 63 Податкового кодексу України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
Відповідно до пункту 65.2 статті 65 Податкового кодексу України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Згідно підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 Податкового кодексу України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Відповідно до положень частини пункту 6.7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року № 1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
У такому разі фізична особа зобов'язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою № 5-ОПП з позначкою "Зміни" та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.
Відповідно до положень пункту 178.1, пункту 178.2 статті 178 Податкового кодексу України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4, пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з частиною п'ятою статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, тобто для осіб, що провадять незалежну професійну діяльність встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до пункту 19 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, отримують дохід від цієї діяльності та одночасно є фізичними особами-підприємцями, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти відповідно до виду діяльності та обраної системи оподаткування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є самозайнятою особою та зареєстрований і як фізична особа-підприємець так і самозайнята особа.
Податковий кодекс України передбачає обов'язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. При цьому, такий обов'язок передбачено у разі, коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність.
Однак, необхідно зазначити, що контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі, коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Такий обов'язок контролюючого органу передбачено підпунктом 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 Податкового кодексу України.
Тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Таким чином, суд дійшов висновку, що з системного аналізу положень Податкового кодексу України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткуванню згідно статті 178 Податкового кодексу України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
До того ж, слід зауважити, що Законом №2464 не передбачений порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
Разом з тим, питання сплати ЄСВ регулюється не тільки даним Законом, але і нормами Податкового кодексу України, які є взаємопов'язані та повинні досліджуватися в сукупності.
Суд, також, звертає увагу не те, що за положеннями чинного Податкового кодексу України, необхідність подачі окремих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування виникає лише у разі, якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, здійснює відмінні види діяльності.
Оскільки позивач займається одним і тим же видом діяльності, то у нього не виникає обов'язку подання подвійної звітності, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно, і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.
Зміст правового регулювання вказаних норм відповідає позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема у постанові від 12.03.2019 справа №815/4875/14 (адміністративне провадження №К/9901/9358/18) та позиції Верховного Суду України у постановах від 05.04.2016 №21-4055а15 та від 13.12.2016 у справі №21-2308а16.
Крім того за приписами частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (надалі, Закон №1058-IV), пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Розглядаючи у системному взаємозв'язку вказані норми Закону №1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати. Однак визначення статусу "пенсіонера за віком" передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов'язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.
Таким чином, частина четверта статті 4 Закону №2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону №1058, виключно на добровільних засадах.
Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" перше речення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI було викладено у новій редакції: "Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу." Отже, частина четверта статті 4 Закону №2464-VI встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.
Конституційний Суд України у рішенні від 04.06.2019 у справа №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) зазначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
Системний аналіз норм чинного законодавства України дає підстави вважати, що фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається. На думку суду, такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їхньої добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування шляхом укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд зазначає, що суб'єктом владних повноважень не доведена наявність договору про добровільну участь позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд звертає увагу, що згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 виданого Пенсійним фондом України 20.07.2016 позивач ОСОБА_1 є пенсіонером.
У контексті наведеного, суд вважає, що у спірному випадку, у позивача існували передбачені законом пільги щодо сплати за себе єдиного внеску.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Розглядаючи вказаний спір суд вважає за необхідне зазначити й те, що практика Європейського суду з прав людини, яка сформувалася з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків свідчить, що існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків, слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України", "Щокін проти України"), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
З огляду на зазначене, вимоги Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-54277-17 від 08.11.2018 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування в сумі 14134,85 грн. та Головного управління ДПС у Тернопільській області від 07.02.2020 №Ф-54277-17 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування в сумі 14134,85 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
Тому слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 840,80 грн. згідно квитанції №17 від 17.02.2020.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вимог задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-54277-17 від 08 листопада 2018 року Головного управління ДФС у Тернопільській області.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-54277-17 від 07 лютого 2020 року Головного управління ДПС у Тернопільській області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області в користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. сплачений згідно квитанції №17 від 17.02.2020.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач - Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ: 43142763)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 березня 2020 року.
Головуючий суддя Мартиць О.І.
копія вірна:
Суддя Мартиць О.І.