Справа №1.380.2019.006312
23 березня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Сасевича О.М.,
за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,
розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення, податкової вимоги,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області, Державної податкової служби України, із вимогами:
-скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 23.04.2019 року №0053526-5413-1311;
-скасувати рішення Державної податкової служби України від 21.10.2019 року №/П1/99-00-07-05-04-14 про результати розгляду скарги.
В обґрунтування позову зазначено, що висновки контролюючого органу про наявність у позивача обов'язку сплатити податок на нерухоме майно є безпідставними та не ґрунтуються на Законі, визначення грошового зобов'язання в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні відбулось не у відповідності до чинного законодавства, у зв'язку із чим це рішення суб'єкта владних повноважень підлягає скасуванню як протиправне та усі подальші рішення, винесенні відповідачами внаслідок донарахуваннями останніми грошового зобов'язання.
Ухвалою судді від 29.11.2019 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків. На виконання вимог зазначеної ухвали судді позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді від 12.12.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
03.01.2020 року представник відповідача - Головного управління ДФС у Львівській області подав до суду відзив на позовну заяву.
14.01.2020 року від позивача засобами поштового зв'язку надійшла до суду відповідь на відзив на позовну заяву.
Протокольною ухвалою суду від 20.01.2020 року було здійснено заміну відповідача 1 - Головного управління ДФС у Львівській області на належного - Головне управління ДПС у Львівській області.
У підготовчому засіданні, що відбулося 27.02.2020 року представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, яку судом прийнято до розгляду.
Так, згідно заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить суд:
-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 23.04.2019 року №0053526-5413-1311;
-визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України від 21.10.2019 року №1044/П/99-00-08-05-04-14 про результати розгляду скарги;
-визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Львівській області від 08.10.2019 року №121306-57.
Ухвалою суду від 12.03.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Сторони явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили.
23.03.2020 року представник позивача засобами електронного зв'язку надіслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності та у відсутності позивача, в якій додатково вказав, що вимоги заяви про збільшення позовних вимог підтримує та просить такі задоволити у повному обсязі.
Окрім того, 23.03.2020 року представник відповідачів також надіслав до суду засобами електронного зв'язку клопотання про розгляд справи у його відсутності за наявними у матеріалах справи доказами. У клопотанні представник відповідачів вказав, що проти позовних вимог заперечує, з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та просить суд у позові відмовити за безпідставністю.
Дослідивши зібрані у справі докази, об'єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити, виходячи з наступного.
Павлух О.М. зареєстрований як фізична особа-підприємець 30.04.1998 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно договору купівлі-продажу від 18 вересня 2008 року, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів за №733, НАК «Надра України» продала, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Квадрига-4» купило 63/100 частин будівель та споруд, які розташовані за адресою: Львівська область, м.Стрий, вул.Сколівська, 18.
На підставі вказаного договору купівлі-продажу від 18 вересня 2008 року та у відповідності до статей 328, 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, до ТзОВ «Квадрига-4» перейшло право власності на 63/100 частин вказаного нерухомого майна, а також право користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване.
Згідно договору купівлі-продажу від 13 липня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я. та зареєстрованого в реєстрі за №1931, ТзОВ «Квадрига-4» продало Павлух О.М. вищезазначені 63/100 частин будівель та споруд, які розташовані за цією ж адресою: Львівська область, м.Стрий, Сколівська, 18. За цим договором ТзОВ «Квадрига-4» передало Павлух О.М. 63/100 частини будівель та споруд, які складаються з: контори бази з підвалом (літ. «А-1») площею 374,7 кв.м.; прохідної для охорони «ВОХР» (літ. «Б-1») площею 24,2 кв.м.; вагової (літ. «В-1») площею 19,8 кв.м.; складу матеріального з підвалом (літ. «Г-1») площею 636,8 кв.м.; контори під навісом (літ. «Д-1») площею 20,1 кв.м.; будівлі обеззаражування води (літ. «Є-1») площею 8,7 кв.м.; столярної майстерні (літ. «Ї-1») площею 85,4 кв.м.; складу сипких матеріалів (літ. «И-1»); побутових приміщень (літ. «Н-1») площею 158,6 кв.м.; насосної (літ. «О-1») площею 53,4 кв.м.; слюсарної майстерні (літ. «П-1») площею 45,9 кв.м.; компресорної з побутовими приміщеннями (літ. «Р-1») площею 126,5 кв.м.; складу для зберігання матеріалів (літ. «Т-1») площею 218,1 кв.м.; вбиральні (літ. «С»), огорожі (1), огорожі (9), огорожі (12), воріт (10), воріт (11), складу №4 для матеріалів (незавершене будівництво 71% готовності) (літ. И-1), ємкостей сипучих матеріалів (№13-15), ємкостей сипучих матеріалів (№17-19), ємкостей сипучих матеріалів (№25-27), ємкостей сипучих матеріалів (№30-32), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 (вісімнадцять), а саме: «А-1», «Б-1», «Г-1», «Д-1», «Й-1», «Н-1», «О-1», «П-1», «Р-1», «Т-1», які складають 63/100 (шістдесят три сотих) ідеальних часток. Про це стверджує договір купівлі-продажу 63/100 часток будівель та споруд від 13 липня 2011 року, який зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 05 грудня 2011 року.
05 грудня 2011 року, тобто з моменту державної реєстрації зазначеного договору купівлі-продажу від 13 липня 2011 року, до ОСОБА_1 перейшло право власності на 63/100 частин нерухомого майна, тобто право власності на 63/100 часток будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів та є платником податків. Згідно листа ГУ ДПС України у Львівській області (Стрийська ДПІ Стрийського управління) від 19.03.2020 року, ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець у період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року здійснював господарську діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування та сплачував єдиний податок.
Позивачем отримано податкове повідомлення-рішення від 23.04.2019 року №0053526-5413-1311, відповідно до якого ГУ ДПС у Львівській області повідомляє, що згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості (18010300) за податковий період 2018 року у сумі 20783,39 грн.
Не погоджуючись з даним рішенням, позивач оскаржив таке в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України.
Рішенням Державної податкової служби України від 21.10.2019 року №1044/П/99-00-08-05-04-14 від 21.10.2019 року про результати скарги було залишено без змін податкове повідомлення-рішення ГУДФС у Львівській області від 23.04.2019 року №0053526-5413-1311, а скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
У подальшому, позивачу контролюючим органом було виставлено 08.10.2019 року податкову вимогу форми «Ф» №121306-57 щодо сплати суми податкового боргу по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 20783,39 грн. (за основним платежем).
Не погоджуючись із правомірністю податкового повідомлення-рішення, рішення про результати розгляду скарги та податкової вимоги, вважаючи порушеними свої права та охоронювані законом інтереси, позивач звернувся до суду з означеним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних мотивів.
Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спеціальним законом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України.
Пунктом 1.1 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.
Згідно з п.265.1 ст.265 та п.10.1 ст.10 Податкового кодексу України, податок на майно, складовою якого є податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком. Специфіка місцевих податків полягає в тому, що їх встановлюють місцеві ради (сільські, селищні або міські) відповідно до вимог та в межах, визначених Податкового кодексу України.
Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено ст.266 Податкового кодексу України.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, згідно підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України, податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Отже, підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Поряд з цим, конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об'єкта оподаткування предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
В законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття «промислове підприємство».
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість»; D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість в розумінні економічної теорії - це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки (стаття 62 Господарського кодексу України).
При цьому, застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування це наявність спеціального статусу будівлі, а саме - статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги, шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема, виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти), який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
Водночас, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.
Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.
Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17 (№ К/9901/23672/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Згідно зазначеної постанови судова палата в цій справі вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року (справа №806/2676/17) щодо того, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувала новий правовий висновок, відповідно до якого визначила, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
З приводу посилань представника позивача на те, що будівлі і споруди за адресою: АДРЕСА_2 , позивач використовує за їх функціональним призначенням, тобто для лісопильного та стругального виробництва та виробництва інших гумових виробів, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про детальну інформацію про платника податку - ОСОБА_1 та витягом з цього реєстру від 25.02.2020 року, то суд роз'яснює таке.
Як встановив суд, ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем з КВЕД: 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво; 16.24 Виробництво дерев'яної тари; 16.29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; 22.19 Виробництво інших гумових виробів; 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення.
Отже, об'єкти нерухомості - будівлі та споруди, які розташовані за адресою -Львівська обл., м.Стрий, вул.Сколівська, 18 відповідають видам господарської діяльності підприємця.
Разом з тим, підчас розгляду справи представником позивача не підтверджено належними доказами, що позивач використовує вказані об'єкти нерухомого майна у своїй підприємницькій діяльності з виробництва власної продукції.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовував вимоги лише функціональною належністю об'єкту нерухомості.
Проте, на підставі матеріалів справи встановлено, що ні позивачем, ні його уповноваженим представником не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що майнові комплекси (частини будівель та споруд), що знаходяться за адресою: Львівська обл., м.Стрий, вул.Сколівська, 18, використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. У відповідача такі докази також відсутні.
Таким чином, суд уважає, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до об'єктів нерухомості позивача, зокрема, майнових комплексів, які знаходиться за адресою: Львівська обл., м.Стрий, вул.Сколівська, 18 не є можливим.
З врахуванням викладеного, податкове повідомлення-рішення від 23.04.2019 року №0053526-5413-1311 на суму податкового зобов'язання 20783,39 грн. є правомірним та скасуванню не належить.
Більше того, суд звертає увагу на те, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (п.п.266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України).
За приписами абзацу 2 підпункту «ґ» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості, виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку
У відповідності до вимог підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
За правилами пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.
Із матеріалів справи вбачається, що у позивача виник податковий борг по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік.
За наведених обставин вимога про сплату боргу форми «Ф» від 08.10.2019 року №121306-57 на суму 20783,39 грн., винесена контролюючим органом у відповідності до вимог Податкового кодексу України, отже є правомірною та не підлягає скасуванню.
Підсумовуючи вищевикладене в його сукупності, вирішуючи в межах цієї конкретної справи питання правомірності визначення податкового зобов'язання, з огляду на всі фактичні обставини даної справи, враховуючи положення Основного Закону, зокрема статті 13 Конституції України: «Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству»; статті 67 Конституції України: «Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом», а також дотримання відповідачем положень Податкового кодексу України в частині його повноважень та функцій, суд визнає, що спірні податкове повідомлення-рішення і податкова вимога прийняті відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Баланс інтересів у спірних правовідносинах досягнутий, шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкових зобов'язань позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягаря.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової служби України від 21.10.2019 року №1044/П/99-00-08-05-04-14 про результати розгляду скарги суд зазначає наступне.
Відповідно до п.56.10 ст.56 Податкового кодексу України, рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
У свою чергу, приписами п.55.1 ст.55 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Згідно з п.п.56.2-56.3 ст.56 ПК України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.
Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Також, п.56.6 ст.56 ПК України визначено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.
Згідно з п.п.56.8-56.9 ст.56 ПК України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Водночас, відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами п.8 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Згідно з ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Разом з тим, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
З огляду на викладене, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи, шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Суд відзначає, що оскарження рішення контролюючого органу до органу вищого рівня в порядку ст.56 Податкового кодексу України є лише процедурою адміністративного оскарження, можливістю досудового врегулювання спору.
Зі змісту оскаржуваного рішення, як уже зазначалося вище, вбачається, що останнім залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 23.04.2019 року №0053526-5413-1311.
Отже, вказане рішення саме по собі не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача, шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, відтак, рішення Державної фіскальної служби України від 20.02.2018 №6295/6/99-99-11-01-01-25 безпосередньо не порушує права та інтереси позивача, з огляду на що, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зібрані і досліджені матеріали цієї справи не засвідчують обґрунтованість вимог, з якими звернувся до суду позивач.
Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, аргументи й доводи сторін, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов до задоволення не підлягає.
У відповідності до положень ст.139 КАС України, судові витрати, зі сплати судового збору не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 134, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення, податкової вимоги відмовити повністю.
Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя Сасевич О.М.
Повний текст рішення складено та підписано 30 березня 2020 року.