справа №380/750/20
27 березня 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Качур Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) (87521, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, 150а) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), в якому просить:
- розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення своєчасного розрахунку при звільненні позивача, а саме невиплату на день виключення із списків особового складу 01.08.2019 компенсації за неотримане речове майно та компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2019 рік терміном 14 днів;
- стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 02.08.2019 по 14.01.2020 терміном 166 днів із розрахунку 734,02 грн. в день у сумі 121846,86 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що станом на момент звільнення відповідач не провів із позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні соціальної відпустки, передбаченої Законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та не виплатив грошову компенсацію за речове майно. Оскільки така бездіяльність відповідача є протиправною і порушує його законні права та інтереси, він звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою від 29.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 28.02.2020 строк розгляду справи продовжено до шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 27.03.2020 причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду із позовною заявою в частині вимог щодо компенсації за неотримане речове майно - визнано неповажними. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) в частині вимог щодо компенсації за неотримане речове майно - залишено без розгляду.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, який надійшов на електронну адресу суду 02.03.2020 за вх. № 854ел та на поштову адресу суду 27.03.2020 за вх. № 17082 і в якому він позовні вимоги не визнав, вважає, що вони не ґрунтуються на законі, є безпідставними, просить суд відмовити в задоволенні позову. Щодо середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби зазначає, що військовослужбовці правового статусу «працівник» не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми ст. 117 КЗпП України не можуть поширюватися на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби. Також зазначає, що позивач отримує заробітну плату, а не грошове забезпечення. Щодо розрахунку позивачем середнього заробітку заперечує правомірність включення позивачем у свій розрахунок грошової винагороди за участь в АТО/ОС, додаткового преміювання у наднормованому режимі, винагороди за бойове чергування (бойову службу), грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та індексації грошового забезпечення, оскільки такі виплати відносяться до інших соціальних гарантій, що надаються військовослужбовцеві.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військовій частині НОМЕР_1 ).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 виданого 20.03.2019 Донецько-Луганським регіональним управлінням Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 набув статус учасника бойових дій з правом на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 10).
На підставі наказу начальника 1 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01.08.2019 № 372-ОС старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2019 (а.с. 11).
Виплату грошової компенсації за неотримане речове забезпечення відповідач здійснив відповідно до наказу начальника 1 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 23.10.2019 № 526-ОС «Про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно звільненим у запас» 29.10.2019 у розмірі 47441,08 грн.
15.01.2020 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача заборгованість із компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 5524,81 грн.
Вважаючи, що відповідачем допущено несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся з позовом до суду. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з п.12 ст.12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно із п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно з ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст.1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Так мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.
Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням. З огляду на зазначене, при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану у 2019 році додаткову відпустку як учасник бойових дій. Проте заборгованість із компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача лише 15.01.2020, а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо невчасного нарахування та виплати такої.
За приписами ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин, викладена в постановах Верховного Суду по справі № 806/2473/18 від 30 жовтня 2019 року, по справі № П/811/570/16 від 22 серпня 2019 року, по справі № 524/8023/16-а від 11 червня 2019 року.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку, що за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, а тому суд критично оцінює заперечення відповідача щодо неможливості застосування трудового законодавства до даних правовідносин.
Так, суд вважає за необхідне зазначити, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Посилання відповідача на неможливість застосування норм трудового законодавства є безпідставними, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
За обставинами справи, виплату заборгованості із компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідачем здійснено 15.01.2020.
Враховуючи, що на день звільнення (01.08.2019) позивачу не була виплачена відповідачем належна йому компенсація за невикористану додаткову відпустку, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки позивача звільнено з військової служби 01.08.2019, а виплата компенсації за невикористану додаткову відпустку здійснена лише 15.01.2020, строк затримки розрахунку складає, як вірно зазначає позивач 166 днів.
Разом з тим, при вирішенні даної справи, суд вважає за можливе врахувати висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, застосувавши принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Відповідно до особистої картки грошового забезпечення за 2019 рік ОСОБА_1 (а.с. 16) за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 21577,85 грн за червень та 23197,2 грн. за липень2019 року, що за два місяці становить 44775,05 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 734,02 грн. (за останні 2 місяці - 44775,05 грн. /61 календарний день за останні два повні місяці червень на липень 2019 року.
Враховуючи, що невиплачена станом на день звільнення компенсація за невикористану відпустку становить 5524,81 грн., яка виникла за 166 календарних днів (113 робочих днів) і є значно меншою ніж середньомісячна заробітна плата позивача, суд вважає на можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 5524,81 грн./123341,32 грн. (сума виплаченої компенсації за невикористану відпустку /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,04479. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 734,02 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,04479 х 113 (робочих днів затримки розрахунку) = 3715,07 гривень.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суддів дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 3715,07 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.
Одночасно суд погоджується з доводами відповідача про помилкове покликання позивача на необхідність застосування Порядку № 44 до виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Дана виплата не пов'язана з виконанням позивачем обов'язків служби, а відтак і не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають до частково задоволення.
Щодо судового збору, то оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.15 Закону України «Про судовий збір», такий відповідно до ст.139 КАС України не підлягає розподілу.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ 14321726) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо нездійснення своєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме невиплату на день виключення зі списків особового складу 01.08.2019 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2019 рік терміном 14 днів.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки своєчасного розрахунку, а саме невиплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2019 рік, при звільненні по день фактичного розрахунку у розмірі 3715 (три тисячі сімсот п'ятнадцять) гривень 07 копійок.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцятиднів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.П. Качур