11 березня 2020 року № 320/5386/19
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І.,
при секретарі судового засідання Повх І.С.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Мельниченко Л.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті про визнання протиправною бездіяльності,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 03.09.2019 № 1577-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » в частині пункту 1 - поновити ОСОБА_1 на посаду державної служби заступника директора Департаменту надання адміністративних послуг - начальника управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення з 27.11.2018;
- визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з безпеки на транспорті щодо невиконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 у справі № 320/1943/19 щодо поновлення ОСОБА_1 .
- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді з 20.08.2019 до оголошення рішення суду;
- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 200000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю наказу відповідача від 03.09.2019 №1577-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 поновлено на посаді державної служби заступника директора Департаменту надання адміністративних послуг - начальника управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення. Позивач пояснив, що передумовою для прийняття оскаржуваного наказу стало рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 у справі №320/1943/19, проте хибне розуміння вимог вказаного рішення суду відповідачем, спричинило протиправне поновлення позивача на посаді, оскільки така вже відсутня у штатному розписі Державної служби України з безпеки на транспорті. Разом з цим, звернуто увагу, що відповідачем, у тому числі, не виконано вимог судового рішення щодо пропонування ОСОБА_1 рівнозначної посади та подальшого працевлаштування на ній.
Відповідач з адміністративним позовом не погодився, надав до суду письмовий відзив, в якому зазначив, що Державна служба України з безпеки на транспорті у повній мірі здійснила заходи щодо виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 у справі № 320/1943/19, зокрема: поновила ОСОБА_1 на посаду державної служби, запропонувала рівнозначну посаду для переведення та перерахувала заробітну плату у межах стягнення за один місяць у розмірі 26795,83 грн. На переконання відповідача, наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 03.09.2019 № 1577-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » є законним, обґрунтованим та виданим на виконання приписів рішення суду, тому відсутні правові підстави для його скасування, та відповідно для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Ухвалою суду від 08.10.2019 відкрито загальне позовне провадження в даній адміністративній справі.
Протокольною ухвалою суду від 18.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
У судове засідання, призначене на 11.03.2020, прибули позивач та представник відповідача. Позивач свої вимоги, заявлені у позовній заяві, підтримав та просив суд їх задовольнити, представник відповідача проти позову заперечував, наполягав на відмові у його задоволенні.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів справи, Наказом Укртрансбезпеки від 26.11.2018 №2634-К ОСОБА_1 звільнено з посади державної служби заступника директора департаменту - начальника управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг.
Національним агентством України з питань державної служби, за результатами позапланової безвиїзної перевірки стосовно дотримання вимог Закону України "Про державну службу" та інших нормативно-правових актів з питань державної служби під час накладення дисциплінарного стягнення на державного службовця ОСОБА_1 , надіслано до відповідача вимогу від 20.03.2019 №67 про скасування до 01.04.2019 наказу від 26.11.2018 №2634-К.
На підставі вимоги Національного агентства України з питань державної служби від 20.03.2019 №67, Укртрансбезпека наказом від 01.04.2019 №452-К скасувала наказ від 26.11.2018 №2634-К (т. 1, а.с. 28).
Судом встановлено, що у зв'язку з тим, що після скасування наказу про звільнення позивача посади державної служби позивача не було поновлено на посаді та не було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, він звернувся до Київського окружного адміністративного суду із відповідним позовом.
Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 у справі №320/1943/19, вирішено:
"Адміністративний позов задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 на посаді державної служби в Державній службі України з безпеки на транспорті, - з 27 листопада 2018 року.
Зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті (03135, м. Київ, Шевченківський район, проспект Перемоги, буд. 14, код 39816845) запропонувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) посаду рівнозначну тій, яку він займав до звільнення з посади державної служби згідно наказу від 26.11.2018 №2634-К, та працевлаштувати його на такій посаді.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, м. Київ, Шевченківський район, проспект Перемоги, буд. 14, код 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 234 463 (двісті тридцять чотири тисячі чотириста шістдесят три) грн. 47 коп. з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, м. Київ, Шевченківський район, проспект Перемоги, буд. 14, код 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) моральну шкоду у сумі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити."
Надалі, 03.09.2019 Державною службою України з безпеки на транспорті видано наказ №1577-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », яким наказано поновити позивача на посаді державної служби заступника директора Департаменту надання адміністративних послуг - начальника управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення з 27.11.2018.
Згідно відмітки позивача про ознайомлення із вказаним наказом від 17.09.2019, останній залишив запис: "З наказом не згодний, так як це є не виконання рішення суду."
На думку позивача, такі дії відповідача не можуть вважатись належним виконанням вимог рішення суду, тому спірний наказ не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, у зв'язку із чим, він звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Згідно вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Пунктом третім частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Згідно статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.
Оскільки зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, відсутність у судовому рішенні вказівки про це не позбавляє рішення обов'язковості його виконання з моменту проголошення.
У постанові Верховного Суду від 16.02.2018 у справі №803/2713/13-а викладено правовий висновок, згідно з яким негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів держави.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
Як убачається із оскаржуваного наказу відповідача від 03.09.2019 № 1577-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », позивача поновлено на посаді державної служби заступника директора Департаменту надання Адміністративних послуг - начальника управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення, тобто на посаді із якої його було незаконно звільнено.
Підставою для видання такого наказу відповідачем зазначено рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 у справі № 320/1943/19.
У той же час, даної посади для поновлення позивача на посаді державної служби у рішенні суду не вказано, більше того, ОСОБА_1 поновлено на посаді, яка відсутня у штатному розписі відповідача на 2019 рік.
Суд звертає увагу, що відповідно до рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 у справі №320/1943/19, Державну службу з безпеки на транспорті, серед іншого, зобов'язано запропонувати ОСОБА_1 посаду рівнозначну тій, яку він займав до звільнення з посади державної служби згідно наказу від 26.11.2018 №2634-к.
При цьому, саме з урахуванням того, що посади із якої позивача було незаконно звільнено (заступника директора Департаменту надання адміністративних послуг - начальника управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення) у штатному розписі на 2019 рік немає, у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019, суд дійшов наступних висновків: «За таких обставин, з метою відновлення порушених прав та недопущення порушення прав позивача у подальшому, суд дійшов висновку, що у даному випадку, його порушене право повинно бути відновлене шляхом зобов'язання Укртрансбезпеки запропонувати ОСОБА_1 посаду рівнозначну тій, яку він займав до звільнення з посади державної служби згідно наказу від 26.11.2018 № 2634-к з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності. У разі погодження позивача з наданими пропозиціями - призначити його на відповідну посаду."
Суд зазначив, що у даному випадку таке рішення не буде втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача, а буде обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов'язання запропонувати рівнозначну посаду та працевлаштувати позивача на такій посаді і це зобов'язання повністю узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, який у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21- 1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень».
Разом із тим, судом враховано висновок щодо способу захисту порушеного права працівника, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.05.2019 року у справі № 813/2091/16.
Отже, з урахуванням висновків та резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 з'ясовується, що відповідач повинен був запропонувати ОСОБА_1 посаду рівнозначну тій, яку я займав до звільнення з посади державної служби згідно наказу від 26.11.2018 № 2634 -К з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності та у разі його погодження наданими пропозиціями, - призначити позивача на відповідну посаду.
Натомість, відповідач пропозиції щодо посади не надав, а видав наказ від 03.09.2019 року №1577-К «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » відповідно до якого, позивача поновлено на посаді державної служби заступника директора Департаменту надання адміністративних послуг-начальника управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення, яка відсутня у структурі Департаменту.
Спростовуючи вищезазначене, у ході розгляду справи представником відповідача стверджувалось, що наявне у матеріалах справи Попередження є пропозицією рівнозначної, вакантної посади, яку надано ним для виконання рішення суду. Проте, такі доводи відповідача не відповідають дійсності, з огляду на наступне.
За змістом абзацу 1 Попередження, Укртрансбезпекою повідомлено про виключення із штатного розпису на 2018 рік та на 2019 рік посади заступника директора Департаменту надання адміністративних послуг - начальника управління падання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення, яку позивач займав до звільнення і на яку його незаконно поновлено згідно оскаржуваного наказу Укртрансбезпеки від 03.09.2019 № 1577к.
За змістом абзаців 2 - 4 Попередження, ОСОБА_1 попереджено про майбутнє вивільнення у зв'язку із скороченням посади за п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та запропоновано переведення із посади заступника директора Департаменту надання адміністративних послуг - начальника управління надання адміністративних послуг па міжнародні автомобільні перевезення на посаду заступника начальника Управління організації роботи Голови - начальника відділу забезпечення роботи Голови (строковий трудовий договір).
Отже, суд зазначає, що це попередження, як убачається із його змісту, є попередженням про наступне вивільнення позивача, у зв'язку із виключенням із штатного розпису посади, на яку його незаконно поновлено, із одночасною пропозицією щодо переведення на іншу посаду. У даному випадку, попередження із пропозицією щодо переведення на іншу посаду надано відповідачем на виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України, відповідно до якої встановлено обов'язок роботодавця щодо попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та надання одночасно із попередженням пропозиції іншої роботи.
Водночас, як зазначено відповідачем у попередженні, прийняття на посаду заступника начальника Управління організації роботи Голови - начальника відділу забезпечення роботи Голови, можливо за строковим трудовим договором. Тобто, на цій посаді перебуває особа, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, і посаду не можна вважати вакантною для надання пропозиції щодо рівнозначної посади.
За таких умов, попередження відповідача не є пропозицією посади для поновлення позивача на державній службі, адже його надання суперечить рішенню Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019.
Крім того, попередження не відповідає вимогам службового документу, оскільки не містить найменування установи, що його створила, дату та реєстраційний індекс.
Судом також встановлено, що у подальшому відповідачем, на виконання рішення суду, видано ще один наказ «З особового складу» № 60 -К від 15.01.2020.
Відповідно до зазначеного наказу, позивача призначено на посаду державної служби, заступника начальника Відділу діловодства та ведення архіву з 17.01.2020.
Призначення на цю посаду здійснено у порядку переведення, оскільки на момент видання наказу від 15.01.2020 № 60-К, позивач фактично перебував на посаді державної служби заступника директора департаменту - начальника управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту надання адміністративних послуг відповідно до оскаржуваного мною наказу Укртрансбезпеки «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » віл 03.09.2019 № 1577-К.
Суд зауважує, що таке призначення на посаду державної служби, заступника начальника Відділу діловодства та ведення архіву відповідно до наказу Укртрансбезпеки «З особового складу» № 60-К від 15.01.2020, здійснено всупереч статі 43 Конституції України без погодження працівника та відповідної заяви. Пропозиції щодо цієї посади перед виданням наказу Укртрансбезпеки «З особового складу» № 60-К від 15.01.2020, відповідач не надав.
Також, відповідачем не враховано кваліфікаційні вимоги до посади заступника начальника Відділу діловодства та ведення архіву, які визначено Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 № 336 із змінами та доповненнями (далі - Довідник), оскільки у ОСОБА_1 немає відповідної посади та стажу роботи, встановлених кваліфікаційними вимогами до такої посади.
Крім того, після прийняття рішення суду у штатному розписі Укртрансбезпеки була вакантна посада державної служби заступника начальника Фінансово-економічного управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - заступника головного бухгалтера Фінансово-економічного управління.
Судом встановлено, що з метою виконання рішення суду, 30.09.2019 позивач звернувся до Укртрансбезпеки із заявою (вхідний від 30.09.2019 № 21491/0/7-19), в якій із врахуванням наявності відповідного фаху з фінансів, кваліфікації і досвіду ведення фінансово-господарської діяльності, повідомив, що готовий розглянути пропозицію Укртрансбезпеки щодо поновлення його на вакантній посаді державної служби заступника начальника Фінансово-економічного управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - заступника головного бухгалтера Фінансово-економічного управлінню Державної служби України з безпеки на транспорті.
Попри це, Укртрансбезпекою відповідь на вищезазначену заяву не надано і після отримання звернення позивача від 30.09.2019, на цю вакантну посаду переведено заступника начальника управління організації роботи ОСОБА_4 відповідно до наказу Укртрансбезпеки від 02.10.2019 №1746-к, що підтверджується листом відповідача від 09.12.2019 № 8303/09/15-19.
Наведене вище у своїй сукупності свідчить, що Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті протиправно поновила позивача на посаді, яка не міститься у штатному розписі, після чого самовільно призначила його на посаду державної служби, заступника начальника Відділу діловодства та ведення архіву, що не ґрунтується на вимогах та правових висновках рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 у справі № 320/1943/19.
Важливим для встановлення обставин справи, є також те, що на примусовому виконанні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України, перебувало виконавче провадження №59956374 з виконання виконавчого листа № 320/1943/19.
Судом встановлено, що у рамках даного виконавчого провадження, з підстав невиконання рішення суду було прийнято постанови про накладення штрафу від 01.10.2019 та від 28.11.2019.
28 листопада 2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із невиконанням без поважних причин рішення суду та надіслано повідомлення до органів досудового розслідування про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Таким чином, наявна доказова база та встановлені судом обставини та події, вказують на протиправне невиконання Державною інспекцією України з безпеки на наземному транспорті вимог рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 у справі №320/1943/19.
Частиною 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», відповідно до змісту норм статті 236 КЗпП, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не вчинення передбачених рішенням дій, без поважних причин, негайно після проголошення судового рішення.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Нормами КЗпП України чітко розмежовано підстави стягнення «середнього заробітку за час вимушеного прогулу», який згідно з норм частини 2 статті 235 КЗпП України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, та підстави стягнення «середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі», який за нормами статті 236 КЗпП України стягується за період затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 821/1678/16.
Матеріалами справи та судовим розглядом підтверджено, що на момент звернення позивача до суду із даним позовом рішення суду, щодо поновлення його на роботі відповідачем виконано не було.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України, з визначеним позивачем терміном затримки його виконання, а саме з 20 серпня 2019 року (наступний день після ухвалення рішення у справі №320/1943/19) по 11 березня 2020 року (день прийняття рішення суду у даній справі).
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок №100).
Згідно з пунктом 1 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 був встановлений Київським окружним адміністративним судом у справі №320/1943/19 та складає згідно із рішенням суду від 19.08.2019 - 1339,79 грн.
Рішення набрало законної сили 30.10.2019.
Відповідно до частини четвертої статті. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тому, при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі слід виходити із середньоденної заробітної плати у розмірі 1339,79 грн.
Судом встановлено, що посадовий оклад за посадою заступника директора Департаменту надання адміністративних послуг - начальника управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення на момент звільнення позивача становив 10900,00 грн відповідно до штатного розпису на 2018 рік Державної служби України з безпеки на транспорті, затвердженого наказом ДСБТ від 19.02.2018 №162.
Відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики України (лист від 19.10.2017 № 2599/0/101-17 «Про використання розширених назв посад»), якщо працівник займає посаду, що має подвійну назву, посадовий оклад визначається за першою назвою.
З 24.05.2019 введено новий штатний розпис Укртрансбезпеки на 2019 рік, відповідно до якого, посадовий оклад за посадою заступника директора департаменту підвищено і становить 11 700,00 грн.
Для визначення коефіцієнту підвищення після підвищення посадових окладів у 2019 році необхідно посадовий оклад після підвищення розділити на розмір посадового окладу у 2018 році на момент незаконного звільнення, тобто 11 700 : 10 900 = 1,0733 - коефіцієнт підвищення у 2019 році.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (із змінами) з 1 січня 2020 року збільшено розмір посадового окладу заступника директора департаменту - начальника відділу, і він становить 12 800,00 грн, що додатково підтверджено листами Укртрансбезпеки від 14.12.2020 № 1374/04/15-20 та від 06.03.2020 року №2219/04/15-20.
Коефіцієнт підвищення після підвищення посадових окладів у 2020 році становить 1,1743 (12800,00 грн - посадовий оклад у 2020 році : 10900,00 грн - посадовий оклад у 2018 році).
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» від 08.08.2018 № 78/0/206 18 кількість робочих днів з 20 серпня 2019 року по 31 грудня 2019 року становить - 93 робочі дні.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» від 29.07.2019 № 1133/0/206-19, кількість робочих днів з січня 2020 року по 11 березня 2020 року становить - 48 робочих дні.
Отже, середній заробіток з 20 серпня 2019 року по 31 грудня 2019 року з врахуванням коефіцієнту підвищення становить 133733,68 грн (1339,79 грн. - середньоденна заробітна плата відповідно до рішення суду у справі № 320/1943/19 * 93 робочих дні-кількість робочих днів з 20 серпня 2019 року по 31 грудня 2019 року * 1,0733 - коефіцієнт підвищення у 2019 році).
Середній заробіток з 01 січня 2020року по 11 березня 2020 року з врахуванням коефіцієнту підвищення становить 75 519,14 грн ( 1339, 79 грн - середньоденна заробітна плата відповідно до рішення суду у справі № 320/1943/19 * 48 робочих дні - кількість робочих днів з 01 січня 2020 року по 11 березня 2020 року * 1,1743 - коефіцієнт підвищення у 2020 році).
Загальна сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 20.08.2019 до дня ухвалення рішення суду включно - 11.03.2020, яка підлягає стягненню, становить 209 252, 82 грн (133 733,68 грн + 75 519,14 грн).
Щодо позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 суми відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У той же час, згідно з частини п'ятої 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
За змістом статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Приписами постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У свою чергу, як зазначено у вказаній постанові, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18.
Крім того, суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Таким чином, аналізуючи зміст позовної заяви та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди, позивачем не надано жодних доказів та розрахунків сум, що б свідчили про заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірі 200000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
Таким чином, підсумовуючи встановлені судом обставини, надавши оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи та всім аргументам сторін, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 03.09.2019 № 1577-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » в частині пункту 1 - поновити ОСОБА_1 на посаду державної служби заступника директора Департаменту надання адміністративних послуг - начальника управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення з 27.11.2018.
Визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з безпеки на транспорті щодо невиконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 у справі № 320/1943/19 щодо поновлення ОСОБА_1 .
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді з 20.08.2019 до оголошення рішення суду у сумі 209252 (двісті дев'ять тисяч двісті п'ятдесят дві) грн 82 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 30 березня 2020 р.