20 березня 2020 року 12 год. 15 хв.Справа № 280/6064/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (69068, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Брюллова, буд. 5) про визнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій №Ф-377 від 16.11.2018 області про сплату боргу (недоїмки) у загальній сумі 31 144 грн. 62 коп.
Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач вказує, що він був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 12.08.2008. Проте, у зв'язку із працевлаштуванням до регіональної філії Придніпровської залізниці підприємницьку діяльність фактично не здійснював з 2014 року. Вважає вимогу №Ф-377 від 16.11.2018 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 31 144 грн. 62коп. незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач позов не визнав. У письмовому відзиві від 11.02.2020 (вх. №6473) зазначає, що з 12.08.2008 по 12.09.2019 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку в контролюючому органі. На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, у зв'язку з невиконанням зобов'язання щодо сплати єдиного соціального внеску відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки). Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.
Третя особа письмових пояснень по суті спору не надала.
Ухвалою суду від 20.01.2020 відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено на 17.02.2020 без виклику сторін.
Ухвалою суду від 17.02.2020 відмовлено у задоволенні клопотання ГУ ДПС на заміну відповідача у справі ГУ ДФС у Запорізькій області на належного - ГУ ДПС у Запорізькій області.
Ухвалою суду від 17.02.2020 витребувано від ГУ ДПС у Запорізькій області інтегровану картку платника податків ОСОБА_1 за період з 2014 року по 2017 рік включно.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 12.08.2008 Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради, номер запису 2 103 000 0000 045591.
12.09.2019 внесено запис про припинення підприємницької діяльності.
16.11.2018 ГУ ДФС у Запорізькій області винесена податкова вимога № Ф-377 У про необхідність сплати ОСОБА_1 31144,62 грн. заборгованості з єдиного внеску.
Не погодившись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464- VI).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно ст. 2 Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали
спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які
беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Приписами п.2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2017) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У відзиві на позовну заяву контролюючий орган зазначає, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області, Олександрівському управлінні у м. Запоріжжя, Олександрівська ДПІ (Шевченківський район), як діюча фізична особа-підприємець з 01.01.2012 по 30.06.2016 на спрощеній системі оподаткування, з 01.07.2016 на загальній системі оподаткування.
На підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку із проведенням адміністративної реформи» від 04.07.2013 № 404-VII Пенсійним фондом України до Міністерства доходів і зборів України 01.10.2013 передано картки особових рахунків юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зокрема і ОСОБА_1 .
На момент передачі даних у картці особового рахунку позивача обліковувалась заборгованість з єдиного внеску в сумі 1188,06 грн. (копія витягу з інтегрованої карти долучена до справи).
Також, 21.10.2013 проведено нарахування єдиного внеску в сумі 1194,03 за 3 квартал 2013 року, та 20.01.2014 єдиного внеску в сумі 1218,67 грн. за 4 квартал 2013 року на підставі самостійно наданого платником звіту по єдиному внеску за 2013 рік від 07.02.2014.
Також, згідно самостійно поданого платником податків звіту по єдиному внеску за 2014 рік від 19.01.2015 у інтегрованій картці ОСОБА_1 проведені нарахування єдиного внеску 22.04.2014 - в сумі 1267,95 грн. за 1 квартал 2014, 21.07.2014 - в сумі 1267,95 грн. за 2 квартал 2014 року, 20.10.2014 -в сумі 1267,95 грн. за 3 квартал 2014 року, 20.01.2015 - в сумі 1267,95 грн. за 4 квартал 2014 року.
Станом на 31.12.2014 недоїмка позивача складала 7 404,61 грн.
Крім того, згідно самостійно поданого платником податків звіту по єдиному внеску за 2015 рік від 09.02.2016 у інтегрованій картці ОСОБА_1 проведені нарахування єдиного внеску 20.04.2015 - в сумі 1267,95 грн. за 1 квартал 2015 року, 20.07.2015 - в сумі 1267,95 грн. за 2 квартал 2015 року, 19.10.2015 - в сумі 1323,47 грн. за 3 квартал 2015 року, 19.01.2016 - в сумі 1434,51 грн. за 4 квартал 2015 року.
Також, судом встановлено, що у 2015 році ОСОБА_1 було сплачено 2384,02 грн.
Станом на 19.01.2016 недоїмка складала 11 582,42 грн.
Отже, контролюючим органом в обліковій картці платника податків проведені нарахування за період 3-4 квартали 2013 року та 2014-2015 роки на підставі самостійно поданих ОСОБА_1 звітів.
Відтак, нарахування єдиного внеску не суперечать положенням Закону № 2464-VI, а визначена недоїмка в сумі 11582,42 грн., підтверджується обліковою карткою платника податків.
Також, 30.10.2018 рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 10.09.2018 № 0122034907/830 ОСОБА_1 нарахована штрафна санкція в сумі 238,39 грн., пеня в сумі 1653,63 грн. за період з 23.07.2013 по 08.09.2015.
Доказі оскарження позивачем вказаного рішення чи сплати донарахованих зобов'язань суду не надано, відтак, зарахування вказаних сум до недоїмки суд вважає обґрунтованим.
Отже, визначення в оскаржуваній вимозі недоїмки в розмірі 13 474,44 грн. (11582,42 грн. + 238,39 грн. +1653,63 грн.) суд вважає доведеним.
В той же час, нарахування контролюючим органом єдиного внеску 19.04.2016 в сумі 909,48 грн. за 1 квартал 2016 року та 19.07.2016 в сумі 941,16 грн. за 2 квартал 2016 року є необґрунтованим, оскільки нарахування проведенні автоматично без наявності на те звітів платника податків чи проведеної перевірки.
Тому, нарахування 1850,64 грн. єдиного внеску за 2016 рік здійснено без належних на те підстав.
Надалі ж, Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно п.2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464-VI разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
В частині 7 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п'ятий частини 8 статті 9 №2464-VI).
Так, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що ОСОБА_1 з 12.08.2008 по 12.09.2019 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, у зв'язку з чим їй і було нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Проте, суд зазначає, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Так відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою - підприємцем. Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, а отримання доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.
Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.
Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.
Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).
Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.
Судом встановлено, що у період часу зокрема з 2016 року по жовтень 2019 року включно позивач була працевлаштована в АТ «Українська залізниця» Регіональна філія «Придніпровська залізниця», отримувала заробітну плату та за неї відраховувався єдиний внесок, що підтверджується долученими до справи довідками про доходи.
Відповідачем підтверджено, що за період з 2016 по 2019 роки звіти позивачем до контролюючого органу не подавались.
Аналізуючи положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, суд зазначає, що цією нормою визначено необхідність сплати єдиного внеску саме у випадку безпосереднього ведення особою підприємницької діяльності упродовж звітного періоду, оскільки у ній акцентовано увагу саме на наявності або відсутності у платника єдиного внеску доходу (прибутку).
Водночас Закон №2464-VI не містить норм щодо обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок у разі, коли такою особою фактично не ведеться підприємницька діяльність.
Факт державної реєстрації фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності не зобов'язує таку особу до активного її ведення.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати.
Щодо підстав нарахування єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) суд зазначає.
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Частинами 3 та 4 ст.25 Закону № 2464-VI передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно частини четвертої статті 8 Закону № 2464-VI, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) (далі - Інструкція № 449).
Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Як вбачається з Інтегрованої картки платника податків, заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску виникла на підставі наступного:
за 2017 рік (по строку 09.02.2018) - 8448,00 грн.. що дорівнює мінімальному страховому внеску: мінімальна заробітна плата - 3200 грн. х 22% = 704,00 грн. помноженому на кількість місяців звітного року (12 місяців):
за І-ІV квартали 2018 (відповідно по термінам (кварталам) 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018) - 7 371,54 грн., що дорівнює мінімальному страховому внеску: мінімальна заробітна плата з січня 2018 - 3723 грн. х 22% = 819,06 грн. або 2457,18 грн. за кожний квартал (за 3 місяці відповідно 819,06 гри. х 3 =2457,18 грн.);
В той же час, згідно ч.3 статті 9 Закону № 2464-IV, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, контролюючий орган мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок.
Проте, позивач не подавав звітність за 2016-2018 роки, відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались у позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи.
Відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Посилання відповідача на те, що згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, суд визнає безпідставними, з огляду на таке.
Структура даної норми, з огляду на вживання у ній законодавцем сполучника «та», свідчить про те, що підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) може бути або акт документальної перевірки та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, або звіт платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Тобто, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.
Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Крім того, недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.
Таким чином, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) за звітні 2016 рік -3 квартали 2018 року в сумі 17 670,18 грн. прийнята всупереч встановленому порядку, передбаченому ч. 3 ст. 9 Закону України № 2464-VI та п. 3,4 Розділу VI Інструкції № 449, у зв'язку з чим підлягає скасуванню в цій частині.
У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, остання підлягає задоволенню частково.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У зв'язку із викладеним, судові витрати на оплату судового збору частково підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (69068, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Брюллова, буд. 5) про визнання протиправною та скасування вимоги,- задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізької області №Ф-377 У від 16.11.2018 в частині сплати боргу (недоїмки) в сумі 17 670,18 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 435 (чотириста тридцять п'ять) гривень 91 копійка за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Рішення у повному обсязі складено та підписано 20 березня 2020 року.
Суддя Л.Я. Максименко