27 березня 2020 рокум. Ужгород№ 260/1754/19
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинець Д.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), якою просить суд: 1) визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 24 квітня 2015 року по 04 серпня 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби протиправною; 2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 24 квітня 2015 року по 04 серпня 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04 серпня 2017 року.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.08.2017 року № 171 позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. 24 квітня 2015 року позивач отримав статус учасника бойових дій, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. При цьому, зазначає, що додаткова відпустка за 2015-2017 роки як учаснику бойових дій не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпуски не виплачувалась. Вважає бездіяльність відповідача в частині ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій протиправною.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що посвідчення учасника бойових дій було отримане позивачем в 2015 році, тобто право на пільги та компенсації він мав з 2015 року, а до складу військової частини НОМЕР_2 (польова пошта НОМЕР_4 ) його було зараховано лише 05.02.2016 року. Таким чином, зазначає, що на даний час не можна стверджувати достовірно, що позивач не отримав відпустку або компенсацію за попереднім місцем служби у зазначені роки. Вважає, що військова частина НОМЕР_2 не має підстав для нарахування та виплати компенсації позивачу за період 2015-2017 років, оскільки позивач весь цей період службу у військовій частині НОМЕР_2 не проходив.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 24 квітня 2015 року позивач отримав статус і посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_5 .
Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 05.02.2016 року № 23, ОСОБА_1 з 05 лютого 2016 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 (польова пошта НОМЕР_4 ), на всі види забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.08.2017 року № 171 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.
Відповідно до зазначеного вище наказу, додаткова відпустка як учаснику бойових дій позивачу не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпуски не виплачувалась.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. № 3543-ХІІ та "Про оборону України" від 06.12.1991 р. № 1932-ХІІ (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням ст. 1 Закону № 3543-ХІІ особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-ХІІ визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст. 1 Закону № 3543-ХІІ надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-ХІІ, пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 р. у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Разом з тим, позивач просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 24 квітня 2015 року по 04 серпня 2017 року та зобов'язати таку нарахувати за вказаний період.
Однак, до складу військової частини НОМЕР_2 (польова пошта НОМЕР_4 ) позивача було зараховано з 05 лютого 2016 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 від 05.02.2016 року № 23.
Таким чином, суд звертає увагу, що у військової частини НОМЕР_2 відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації позивачу за невикористані дні додаткової відпустки за періоди не перебування на службі у військовій частині НОМЕР_2 .
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку у період з 05 лютого 2016 р. по 04 серпня 2017 р., як учасник бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Суд також зауважує, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ з 05 лютого 2016 року по 04 серпня 2017 рік.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 р. у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 05 лютого 2016 року по 04 серпня 2017 рік.
При цьому, обрахунок кількості днів додаткової відпустки позивача як учаснику бойових дій за період з 05 лютого 2016 року по 04 серпня 2017 рік є компетенцією відповідача, а тому належним і допустимим способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 05 лютого 2016 року по 04 серпня 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 05 лютого 2016 року по 04 серпня 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби, а саме 04 серпня 2017 року.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 241 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 05 лютого 2016 року по 04 серпня 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 05 лютого 2016 року по 04 серпня 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04 серпня 2017 року.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).
СуддяД.В. Іванчулинець