Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 березня 2020 р. Справа№200/13773/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., при секретарі судового засідання Воліковій О.О.,
за участю:
представника позивача - Шик В.В.,
представника відповідача - Тернинко С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконфіренції адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «ЕКОПРОД» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Приватне акціонерне товариство «ЕКОПРОД» (далі - позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 листопада 2019 року № 000171516. Також позивач просив суд стягнути суму сплаченого судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що контролюючим органом було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПрАТ «ЕКОПРОД» з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в декларація з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником «Індустрпостач» за січень-лютий 2019 року, за результатами якої складено відповідний акт. Згідно висновків ату перевірки, ПрАТ «ЕКОПРОД» завищено суму податкового кредиту в податковій декларації № 9024346758 та в уточнюючій податковій декларації № 9229887362, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті. На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 328 201 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 164 101 грн.
Позивач не погоджується з висновками, що викладені в акті перевірки та вважає податкове повідомленні-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те що, по-перше, реальність укладання та виконання договору поставки № 40, отримання транспортування та сплата придбаних за цим договором матеріалів підтверджується первинними документами. По-друге, позивачем було дотримано вимоги податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. По-третє, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом. Крім того, позивач вважає безпідставними посилання контролюючого органу на досудове розслідування у кримінальному провадженні, відкритого у відношенні посадових осіб ТОВ «Індустріалпостач», оскільки воно не містять в собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання ТОВ «Індустріалпостач» своїх договірних зобов'язань по господарських відносинах з ПрАТ «ЕКОПРОД» або про фіктивність господарських операцій.
Ухвалою суду від 02 грудня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) учасників справи.
16 грудня 2019 року на електрону адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача повністю заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що в ході проведення перевірки проведено аналіз взаємовідносин між позивачем та його контрагентом та на підставі первинних бухгалтерських документів встановлено відсутність справжнього джерела походження сировини, що підтверджує відсутність можливості набуття її у власність; встановлено, що майже всі контрагенти, окрім ПрАТ «Сумський завод продовольчих товарів», ПП «Люкс-Ойл», ТОВ «Торгова компанія «Золотий дракон» та ТОВ «Агрозбудінвест», які були задіяні у ланцюгу постачання шроту соняшникового до ПрАТ «ЕКОПРОД» не являлись виробниками шроту соняшникового, а сам ланцюг постачання обривається, відсутнє реальне джерело походження ідентифікованих товарів, а виробники даного виду товару крім ФОП ОСОБА_1 не могли відпускати шрот соняшниковий з адреси: с. Марївка, Запорізької області, що спростовує факт реального продажу товару ТОВ «Індустрпостач» позивачу. Також за результатами аналізу даних інформаційних баз даних «Податковий блок», встановлено, що ТОВ «Індустрпостач» не могло бути виробником соняшнику, оскільки на підприємстві працює лише одна особа та із основних засобів на балансі має лише засоби четвертої групи, а саме електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації. Крім того, перевіркою встановлено, що надані посвідчення про якість, не відповідають вимогам чинного законодавства та не можуть являтись первинними документами, які засвідчують відповідність товару стандартам встановленим чинним законодавством. Також у відношенні службових осіб ТОВ «Індустрпостач» наявне кримінальне провадження. Таким чином, наведені факти спростовують реальність продажу-придбання шроту соняшнику ТОВ «ЕКОПРОД» ТОВ «Індустрпостач» та не підтверджують реальність здійснення господарських операцій.
Ухвалою суду від 17 грудня 2019 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
20 грудня 2019 року на електрону адресу суду надійшла відповідь на відзив. Представник позивача зазначив по-перше, що згідно проведених оплат та передплат ТОВ «Індустрпостач» зареєструвало у ЄРПН податкові накладні, у строки встановлені законодавством. По-друге, навіть якщо ТОВ «Індкстрпостач» не є виробником товару, це не свідчить про те, що ПрАТ «ЕКОПРОД» не мало права придбати товар у зазначеного контрагента, окрім того право власності на товар може належати не тільки виробнику товару, а і іншій особі. Твердження податкового органу про відсутність у контрагента достатньої кількості трудових ресурсів та сертифікатів якості не свідчить про нереальність господарської операції за умови підтвердження її належними первинними документами. Також представник позивача вважає необґрунтованими посилання податкового органу на досудове розслідування у відношенні посадових осіб ТОВ «Індустрпостач», оскільки факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом нереальності господарської операції.
09 січня 2020 року підготовче засідання було відкладено.
Ухвалою суду від 22 січня 2020 року підготовче засідання відкладено, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.
Ухвалою суду від 06 лютого 2020 року підготовче засідання було відкладено.
Ухвалою суду від 27 лютого 2020 року підготовче засідання було відкладено.
Ухвалою суду від 02 березня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримала, наполягала на його задоволенні.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, надала пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - приватне акціонерне товариство «ЕКОПРОД», є юридичною особою, код ЄДРПОУ 23981928, місцезнаходження: Донецька обл., м. Волноваха, вул. Центральна, 6в.
У відповідності до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності позивача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11).
Відповідач - Головне управління ДПС Донецької області, є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження, згідно статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
Судом встановлено, що контролюючим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «ЕКОПРОД» з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом постачальником «Індкстрпостач» за січень-лютий 2019 року.
За результатом проведення перевірки складено акт від 18 жовтня 2019 року № 100/05-99-05-16/23981928 відповідно до висновків якого встановлено порушення п.44.1 ст. 44, пп. «а» п. 198.1, абзаців першого-третього пп. 198.2 та абзаців першого і другого пп. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту в декларації № 9024346758, поданої до Волноваської ДПІ 18 лютого 2019 року в сумі 71 700 грн., в уточненій податковій декларації № 9229887362, податної до волноваської ДПІ 07 жовтня 2019 року в сумі 256 501 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті в бюджет в сумі 328 201 грн., у тому числі за січень 2019 року в сумі 71 700 грн., за лютий 2019 року в сумі 256 501 грн.
Відповідно до листа від 13 листопада 2019 року № 23341/10/05-99-05-16, за результатами розгляду заперечень на вказаний акт перевірки, висновки, викладені у акті перевірки від 18 жовтня 2019 року залишено без змін.
15 листопада 2019 року на підставі акту перевірки № 100/05-99-05-16/23981928 податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 000171516 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 492 302 грн.
Позивач вважає висновки акту перевірки необ'єктивними, а податкове повідомлення-рішення таким, що прийнято всупереч чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181п.14.1ст.14 Податкового кодексу України ).
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
У відповідності до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Із наведеного вбачається, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.
Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (далі по тексту - Наказ № 88).
Відповідно до пункту 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п. 2.1 Наказу № 88).
Згідно з пунктом 2.4 Наказу № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Сама по собі наявність первинних документів (актів надання послуг та податкових накладних) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.
Надаючи оцінку правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, судом підлягає дослідженню факт реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом-постачальником та правомірності відображення операції у бухгалтерському обліку на підставі первинних документів, оформлених відповідно до вимог законодавства України.
Судом встановлено, що між ПрАТ «ЕКОПРОД» та ТОВ «Індустрпостач» був укладений договір поставки № 40 від 26 жовтня 2018 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у строки встановлені договором покупцеві у власність товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його. Продавець поставляє покупцю товар окремим партіями. На кожну партію товару оформляється окрема накладна, яка є невід'ємною частиною договору. Усі терміни договору, умови поставки, ризики, визначаються відповідно до міжнародних правил Інкотермс в редакції 2010 року.
На підтвердження виконання умов договору позивачем до матеріалів справи надано:
- платіжні доручення № 30651 від 08.01.2019 р., № 30671 від 11.01.2019 р., № 30709 від 15.01.2019 р.,№ 30717 від 17.01.2019 р., № 30763 від 22.02.2019 р.,№ 30776 від 24.01.2019 р., № 30947 від 31.01.2019 р., № 30978 від 04.02.2019 р, № 31041 від 07.02.2019 р., № 31124 від 12.02.2019 р., № 31215 від 14.02.2019 р., № 31268 від 19.02.2019 р., № 31355 від 22.02.2019 р., № 31421 від 26.02.2019 р., № 31422 від 26.0.2019 р., № 31450 від 28.02.2019 р.;
- видаткові накладні № 9 від 09.01.2019 р., № 11 від 11.01.2019 р., № 16 від 15.01.2019 р., № 21 від 17.01.2019 р., № 26 від 22.01.2019 р., № 30 від 24.01.2019 р., № 44 від 31.01.2019 р., № 50 від 04.02.2019 р., № 54 від 07.02.2019 р., № 55 від 07.02.2019 р., № 64 від 12.02.2019 р., № 67 від 15.02.2019 р., № 68 від 15.02.2019 р., № 74 від 19.02.2019 р., № 81 від 22.02.2019 р., № 82 від 26.02.2019 р., № 83 від 26.02.2019 р., № 87 від 28.02.2019 р.;
- товарно-транспорті накладні за період січень-лютий 2019 року № 0901-1, №1101-1, № 1501-1, № 1701-1, № 2201-1, № 2401-1, № 3101-1, № 6, № 7 № 18, № 29, № 31, № 33, № 34, № 42, № 44 , № 49, № 63, № 66 № 67, № 71, № 75, № 76, № 84, №90, № 94, № 104, № 107, № 109, № 114, № 118, № 125, № 135, №136, № 146, № 145, № 149, № 150 № 155, № 168, № 170, № 175, № 0702-1, № 0702-2, № 1202-1, № 1502-1, № 1502-2, № 00190219, № 00230219, № 01260219, № 02260219, № 0019022, № 182, № 191, № 197, № 200, № 206, № 208, № 219, № 226 № 223,№236, № 244, №249, № 254, № 256, № 262, № 260, №264,№ 271, № 283, № 284, № 299, № 300, № 316, № 317, № 318, № 320, № 322, № 331, № 333, № 338, № 344;
- подорожні та дорожні листи за період січень-лютий 2019 року №№ 29, 47, 50, 57, 53, 91, 96, 136, 44, 6, 37, 263, 8, 68, 51, 2, 54, 27, 63, 275, 49, 73,281, 76, 64, 85, 89, 74, 106, 172, 184, 173, 185, 186, 204, 220, 230, 51, 115, 257, 97, 62, 64, 126, 104, 311, 71, 134,114, 317, 139, 75, 77, 326, 124, 81,128, 84,85, 347, 149, 87, 133, 91,167;
- накладні на переміщення за період січень-лютий 2019 року № 93, № 96, № 100, № 103, № 104, № 105, № 108, № 109, № 138,№ 142, № 144, № 162, № 163, № 164, № 166, № 194, № 201, № 202, № 254, № 258, № 269, № 288, № 291, № 305, № 307, № 335, № 339, № 382, № 383, № 393, № 542, № 545, № 549, № 552, № 553, № 555, № 557, № 562, № 563, № 594, № 595, № 597, № 599, № 601,№ 604, № 672, № 674, № 675, № 678, № 755,№ 756, № 757, № 761, № 762, № 763, № 812, № 814, № 815, № 818, № 840, № 841, № 842, № 892, № 893, № 895, № 899, № 973, № 976, № 977, № 978;
- акти списання товарів № 2 від 31.01.2019 р., № 10 від 31.01.2019 р., № 8 від 31.01.2019 р., № 12 від 31.01.2019 р., № 14 від 31.01.2019 р., № 25 від 31.01.2019 р, № 37 від 28.02.2019 р., № 39 від 28.02.2019 р., № 40 від 28.02.2019 р., № 43 від 28.02.2019 р., № 46 від 28.02.2019 р., № 27 від 28.02.2019 р., № 28 від 28.02.2019 р., № 29 від 28.02.2019 р., № 50 від 28.02.2019 р.;
Наведені документи, складені за результатами здійснення вище наведених господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, визначені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону і такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.
Таким чином, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом у період січень-лютий 2019 року.
Суд зазначає, що відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).
Таких висновків дійшов Верховний Суд і в постанові від 30.01.2018 року у справі № 2а/1770/3360/12, від 19 червня 2018 року у справі №826/7704/16 (адміністративне провадження №К/9901/38191/18).
Також, суд звертає увагу, що відсутність у контрагента позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року № К/9901/873/18.
Суд вважає безпідставними посилання податкового органу, як на підставу нереальності господарських операцій не підтвердження ланцюгу постачання, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні лише відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Інформація з баз даних АІС «Податковий блок» та податкова інформація щодо контрагенту позивача, на яку посилався відповідач, є неприйнятною, оскільки не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку.
Аналогічна правова позиція міститься у численних рішеннях Верховного Суду, в тому числі рішеннях від 06.02.2018 року по справі №816/166/15-а (№К/9901/8403/18), від 27.03.2018 року в справі №816/809/17.
Суд також звертає увагу, що відсутність документів або наявність певних дефектів в документах, що підтверджують якість придбаного товару, жодним чином не доводить факту відсутності господарських операцій в момент їх вчинення, оскільки ці документи жодним чином не впливають на право платника податків включати понесені у зв'язку із цим витрати до складу валових витрат. Більше того, вказані документи не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції з поставки, оскільки вони не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку та в обов'язковому порядку законодавством не передбачені.
Крім того, суд зазначає, що частиною 1 статті 268 Господарського кодексу України встановлено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.
Згідно з частиною 4 статті 268 Господарського кодексу України постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За змістом аналізу вказаних норм слідує, що якість товару, який поставляється повинен засвідчити саме постачальник, а не покупець.
В контексті викладеного, суд не приймає до уваги твердження відповідача про нереальність господарських операцій внаслідок відсутності належних доказів якості поставленого товару, з огляду на те, що сертифікати якості не являються первинними документами, на підставі яких платник формує витрати та податковий кредит.
Щодо наявності кримінальних проваджень відносно посадових осіб ТОВ «Індустрпостач» суд зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб вказаного товариства відсутня. Сам факт наявності кримінального провадження, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 04 квітня 2018 року у справі №808/2519/15.
Отже, підсумовуючи наведене, первинні документи (договір, видаткові накладні, товарно-транспортні та податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні), надані позивачем для визначення суми податкового кредиту звітних (податкових) періодів, відповідають вимогам Закону № 996-ХІV та Податкового кодексу України, а від так, є належними та допустимими доказами.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника - достовірні.
Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.
Доводи ж контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на податковий кредит.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єктом владних повноважень доказів правомірності висновків про порушення позивачем норм законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість не надано.
Вказане свідчить про необґрунтованість його висновків.
Отже, контролюючий орган прийшов до помилкового висновку про те, що господарські операції по взаємовідносинам між позивачем та його контрагентом, не мали реального характеру.
Вказане призвело до помилкового винесення податкового повідомлення-рішення від 15 листопада 2019 року № 000171516 яким збільшено суму грошового зобов'язання на 492 302 грн.
З огляду на наведене прийняте контролюючим органом податкове повідомлення-рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягає скасуванню.
Щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу розмірі 7000 грн., суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Так, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, зокрема, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 810/795/18.
Суд зазначає, що позивачем до матеріалів справи на підтвердження здійснених судових витрат долучено договір про надання правової допомоги № 2 від 25 червня 2019 року із додатковою угодою № 3 від 18 жовтня 2019 року, акт приймання-передачі виконаних робіт, наданих послу за вказаним договором та додатковою угодою, платіжне доручення про сплату позивачем адвокату гонорару у розмірі 7000 грн., яке відповідаює вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-14 та підтверджує факт понесення витрат саме у цій справі.
Таким чином, вказані витрати позивача на правничу допомогу є документально підтвердженими, а відтак суд приходить до висновку про задоволення заяви позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи, у пропорційному співвідношенні до задоволених вимог та стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 7384,53 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4826 від 18 листопада 2019 року, відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області на користь ПрАТ «ЕКОПРОД» підлягають судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7384, 53 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов приватного акціонерного товариства «ЕКОПРОД» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 000171516 від 15 листопада 2019 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 492 302 грн., з яких 328 201 грн. - за податковим зобов'язанням, 164 101 грн. - за штрафними санкціями.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (місцезнаходження: м. Маріуполь, вул. Італійська, 59, код ЄДРПОУ 43142826) на користь приватного акціонерного товариства «ЕКОПРОД» (місцезнаходження: м. Волноваха, вул. Центральна, 6в, код ЄДРПОУ 23981928) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (місцезнаходження: м. Маріуполь, вул. Італійська, 59, код ЄДРПОУ 43142826) на користь приватного акціонерного товариства «ЕКОПРОД» (місцезнаходження: м. Волноваха, вул. Центральна, 6в, код ЄДРПОУ 23981928 ) судовий збір у розмірі 7384 (сім тисяч триста вісімдесят чотири) гривні 53 копійки.
Вступну та резолютивну частини рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті 11 березня 2020 року.
Повний текст рішення складено 20 березня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Є.І. Грищенко