21 листопада 2019 року Справа № 160/10126/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тулянцевої І.В.
розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
17 жовтня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати призначеної за віком пенсії у період з 14.06.2015 року по 31.12.2018 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість з виплати пенсії за період з 14.06.2015 року по 31.12.2018 року у розмірі 59 127 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. У період з 14.06.2015 року по 31.12.2018 року позивачу не нараховується та не виплачується пенсія. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки порушені її права на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 22.10.2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
08 листопада 2019 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що згідно з протоколом № 19 від 05 липня 2018 року комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Соборної районної у місті Дніпрі ради прийнято рішення про поновлення виплати пенсії позивача. Протоколом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.10.2018 року позивачу нараховано пенсію з 14.06.2015 року. Посилаючись на приписи статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідач зазначив, що суми пенсії нараховані з 01.06.2016 року по 31.05.2018 року у сумі 36 199,96 грн. При цьому, з 01.03.2019 року по січень 2021 року відповідачем щомісячно проводиться додаткова виплата до поточної пенсії позивачу за минулий час. Таким чином, борг по виплаті пенсії за період з 14.06.2015 року по 31.05.2016 року та з 01.06.2018 року по 28.02.2019 року складає суму у розмірі 30 043,53 грн., яка буде виплачена після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України,).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив (частини 2, 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України).
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою від 14.06.2018 року №0000558836 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
15 червня 2018 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про оформлення запиту пенсійної справи із Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька та заявою про виплату пенсії.
Протоколом комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Соборної районної у місті Дніпрі ради №19 від 05.07.2018 року прийнято рішення про призначення (відновлення) виплати пенсії ОСОБА_1 .
Протокол Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.10.2018 року, на який відповідач посилається у відзиві, в матеріалах справи відсутній.
Між тим, як вбачається із наданої відповідачем копії пенсійної справи ОСОБА_1 , на підставі розпоряджень №3050 від 16.02.2019 року, від 20.02.2019 року позивачу призначено згідно з Законом України щомісячно виплати пенсії разом із доплатами з 14.06.2015 року.
Як вбачається з протоколу від 20.02.2019 року, всього за період з червня 2015 року по лютий 2019 року позивачу нараховано пенсію у розмірі 65 825,64 грн.; до виплати: 65 825,64 грн.; сума виплачена - 0,00 грн.
У період з 01.03.2019 року по 31.07.2019 року позивачу нарахована пенсія у розмірі 17 631,06 грн.; сума виплачена у розмірі 17 213,21 грн.; до виплати 417,85 грн., що підтверджується протоколом (індивідуальний перерахунок) за період з 01.03.2019 року по 31.07.2019 року.
На звернення позивача від 15.03.2019 року Відділ з питань призначення та перерахунків пенсій № 2 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 25.03.2019 року №2240/р-09 повідомив, що, оскільки ОСОБА_1 звернулась із завою про переведення пенсійної виплати 15.06.2018 року, нарахований борг за період 14.06.2015 року по 31.12.2018 року, який становить суму 59 127,00 грн. Органи Пенсійного фонду України в своїй діяльності керуються нормам чинного законодавства.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), закріплено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
В силу приписів частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Таким чином, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (ч.2 ст. 49 Закону № 1058-IV).
Щодо заборгованості по пенсії за період з 14.06.2015 року по 31.12.2018 року, то право позивача на пенсію за вказаний період не є спірним, відповідачем пенсія за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена з посиланням на внесення постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 змін до постанови № 365.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 дійсно внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 доповнено абзацом 20 згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 788 від 21 серпня 2019 року, за змістом якого суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Внаслідок прийняття вказаної норми Кабінетом Міністрів України не тільки фактично зупинено виплату громадянам України пенсійних виплат на невизначений період часу, а й змінено строк виплати пенсій, регламентований частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Судом встановлено, що жодних змін до Закону № 1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймалось.
Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
На підставі викладеного суд вважає, що невиплата пенсії позивачу у даному випадку є безпідставною з огляду на пріоритетність застосування до спірних правовідносин приписів статті 47 Закону № 1058-IV, який має вищу юридичну силу.
З урахуванням викладеного, бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії у період з 14.06.2015 року по 31.12.2018 року ОСОБА_1 , є протиправною.
Що стосується суми заборгованості з виплати пенсії за період з 14.06.2015 року по 31.12.2018 року суд зазначає, що позивач вказує суму у розмірі 59 127 грн.
Між тим, відповідач у відзиві зазначає, що з 01.03.2019 року ОСОБА_1 щомісячно до основного розміру проводиться виплата місячної пенсії за минулий час, а саме: у березні 2019 року - 1652,16 грн.; у квітні 2019 року - 1652,16 грн.; у травні 2019 року - 1652,16 грн.; у червні 2019 року - 1652,16 грн.; у липні 2019 року - 1652,16 грн.; у серпні 2019 року - 1652,16 грн.; у вересні 2019 року - 1652,16 грн.; у жовтні 2019 року - 1652,16 грн.; у листопаді 2019 року - 1652,16 грн.
Також, відповідач вказує, що відкладений борг за період з 14.06.2015 року по 31.05.2016 року та з 01.06.2018 року по 28.02.2019 року складає 30043,53 грн., який буде виплачено після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, суд позбавлений чітко визначити суму заборгованості по пенсії тих періодів про які зазначає позивач.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За таких обставин, суд зазначає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити виплату ОСОБА_1 суми неотриманої пенсії за період з 14.06.2015 року по 31.12.2018 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат слід здійснити у відповідності до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 14.06.2015 року по 31.12.2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми неотриманої пенсії за період з 14.06.2015 року по 31.12.2018 року з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева