Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 березня 2020 р. Справа№200/970/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мозгової Н.А.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
22 січня 2020 року позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 41247274, місцезнаходження: Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв Праці, 6) про визнання протиправними дії Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо застосування до пенсії позивача законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до заяви на загальних підставах.
В обґрунтування позову зазначив, що він отримує пенсію по інвалідності. На прийомі у Селидовському об'єднаноному управліннв Пенсійного фонду України в Донецькій області йому було повідомлено про те, що оскільки він не має довідки внутрішньо переміщеної особи, тому виплата пенсії йому здійснена не буде. 20.10.2019 року він звернувся із заявою до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якій просив виплатити пенсію на загальних підставах. Відповідачем була надана відповідь від 21.10.2019 року, у якій зазначено про те, що виплата пенсії поновлюється у разі надання заяви про поновлення виплати пенсії та діючої довідки внутрішньо переміщеної особи. Вважає, що таким чином порушено право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 27.01.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
19.02.2020 року відповідачем був наданий відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що отримавши пенсійну справу, ОСОБА_1 було взято на облік відповідно до розпорядження №2778 від 11.12.2019 року та відновлено пенсійні виплати з 01.09.2014 року. Розпорядженням від 11.12.2019 року позивачу було відмовлено у поновленні виплати пенсії згідно зави від 29.11.2019 року №3760 на підставі відсутності довідки ВПО. Зазначає, що позивач є внутрішньо-переміщеною особою в розумінні Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Посилається на необхідність застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам. Просив відмовити у задоволені позовних вимог (а.с.24-27).
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , який видано Ворошиловським ВУМВС України в м. Донецьку 30.03.2001 року (а.с.8).
Позивач перебував на обліку у Ворошиловському ПФУ у м. Донецьку та отримував пенсію по інвалідності відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с.9).
Судом встановлено, що 03.10.2019 року позивач змінив місце постійної реєстрації ( АДРЕСА_2 ), зареєструвавшись за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 (а.с.8).
Не бажаючи отримувати пенсію як внутрішньо переміщена особа, позивач, 08.10.2019 року звернувся до відповідача із заявою, в якій просив прийняти його документи для взяття на облік в управлінні за місцем реєстрації в паспорті (а.с.10).
20.10.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою у якій просив здійснити на загальних підставах нарахування та виплату пенсії по інвалідності без застосування законів, що регулюють питання соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб (а.с.11-12).
Розглянувши звернення позивача, пенсійний орган листом від 21.10.2019 року №198/К-01-01-07 повідомив, що для взяття на облік в управлінні та визначення статусу громадянам, які раніше проживали на території непідконтрольній українській владі, але на даний час зареєструвались для постійного місця проживання на території, яка підпорядковується Селидівській міській раді, необхідно надати довідку ВПО або відмову у реєстрації ВПО (а.с.13-14).
03.11.2019 року відповідачем до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області був зроблений запит на надіслання електронної пенсійної справи ОСОБА_1 (а.с.35 з.б.).
29.11.2019 року позивач надав до відповідача заяву про призначення пенсії (а.с.34-35).
Розпорядженням від 11.12.2019 року позивачу було відмовлено у поновленні пенсії згідно заяви від 29.11.2019 року №3760, оскільки відсутня довідка ВПО (а.с.37 з.б.).
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1058-ІV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 4 Закону № 1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ч.3 ст.4 Закону №1058).
Виключно цим Законом визначаються, зокрема: порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (ч.2 ст.5 Закону №1058-ІV).
Відповідно до ч.1 ст.49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом
Згідно ч.2 ст.49 Закону № 1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (надалі - Порядок №22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Пунктом 2.9 Порядку №22-1 передбачено, що подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Судом встановлено, що позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії у зв'язку з відсутністю у матеріалах пенсійної справи довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Водночас, суд звертає увагу на те, що рішення про відмову у поновленні виплати позивачу пенсії із зазначенням обґрунтованих причин з посиланням на нормативні акти, відповідачем не приймалося.
Відповідно до положення абзацу 2 пункту 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 (далі по тексту - Правила № 207) відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1709 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Відповідач як підставу у поновленні виплати пенсії зазначає що в матеріалах пенсійної справи відсутня довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Однак, суд звертає увагу на те, що 03.10.2019 року позивач змінив місце постійної реєстрації ( АДРЕСА_2 ), зареєструвавшись за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .
Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1058-р, відповідно до якого м. Гірник Донецької області не віднесено до населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Позивач змінив місце свого постійного проживання та зареєстрував місце проживання на підконтрольній Українській владі території, отже змінивши місце проживання позивач не бажає отримувати статус внутрішньо переміщеної особи, тому його право на отримання пенсії не може ставитись у залежність від наявності у нього довідки внутрішньо переміщеної особи та виконання вимог нормативно-правових актів, які встановлюють порядок для осіб із таким статусом.
Суд зазначає, що перереєструвавши своє місце проживання на території, де українська влада здійснює свої повноваження позивач не отримував статусу внутрішньо переміщеної особи.
Крім того, суд вважає неприйнятним посилання відповідача на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та постанов Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року, № 637 від 05.11.2014 року, оскільки позивач не є внутрішньо переміщеною особою.
Вказані постанови приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.
За положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Крім того, право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, зміна місця проживання позивача не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Отже, Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області безпідставно застосовує при поновленні та виплаті пенсії ОСОБА_1 положень, що регулюють порядок призначення, поновлення та припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам.
Таким чином, дії Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, які полягали у застосуванні при виплаті пенсії ОСОБА_1 законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам є протиправними та з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірність і обґрунтованість позовної вимоги позивача зобов'язального характеру, та, як наслідок, про необхідність зобов'язання Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до заяви від 29.11.2019 року №3760 на загальних підставах, без застосування положень, що регулюють питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною 2 статті 9 КАС України суду надане право вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою поновлення порушеного права позивача на отримання пенсії, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог, а саме: визнати протиправним та скасувати розпорядження Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 11.12.2019 року про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 .
Щодо клопотання позивача про негайне виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки позивачем вимоги про стягнення суми пенсії не заявлялися, тому правові підстави для застосування вказаних норм - відсутні.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 позивач є інвалідом ІІ групи безстроково (а.с.9).
При зверненні до суду з даним адміністративним позовом позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 17.01.2020 року (а.с.1,2).
Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», але фактично сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн., суд приходить до висновку, що сплата судового збору у розмірі 840,80 грн. здійснена позивачем помилково.
Разом з цим, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» позивач може звернутися до суду з клопотанням про повернення суми надмірно сплаченого судового збору.
Керуючись ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 173-183, 192-198, 210, 223-225, 227-229, 241-246, 250-251, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 41247274, місцезнаходження: Донецька область, м. Селидове, вул.Героїв Праці, 6) про визнання протиправними дії Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо застосування до пенсії позивача законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до заяви на загальних підставах без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам - задовольнити.
Визнати протиправними дії Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо застосування при виплаті пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 11.12.2019 року про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 41247274, місцезнаходження: Донецька область, м. Селидове, вул.Героїв Праці, 6) здійснити виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) відповідно до заяви від 29.11.2019 року №3760 на загальних підставах, без застосування положень, що регулюють питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Повний текст судового рішення складено 27 березня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Н.А. Мозговая