Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 березня 2020 р. Справа№200/14009/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича, розглянувши при секретарі судового засідання Купріян В.Ю. адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача 1: Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях
до відповідача 2: Служби безпеки України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Линнік В.В.
представника відповідачів 1, 2 - Зубар М.В.
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях та Служби безпеки України, відповідно до якої просив суд: визнати протиправними дії Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року; зобов'язати Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 рік по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року; зобов'язати Службу безпеки України здійснити фінансування Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 рік по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він проходив військову службу в 2 управлінні (з дислокацією у м. Маріуполь) Служби Безпеки України з 20 липня 2009 року по 27 листопада 2018 року.
Згідно наказу Першого заступника Голови Служби Безпеки України генерал- лейтенанта Демчина П. № 1472-ОС від 16.11.2018 майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «д» пункту 62 та підпунктом «д» пункту 88-1 (через сімейні обставини або інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір'ю, що підтверджується відповідним медичним висновком МСЕК для осіб віком понад 18 років) у запас Служби безпеки України.
В адміністративному позові позивач зазначає, що відповідно до витягу з наказу начальника ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях генерал-майора Карпенко О.І. від 26.11.2018 року № 689-ос, майор ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу з 27.11.2018 року. В наказі також зазначено про необхідність проведення відрахування із грошового забезпечення майора ОСОБА_1 за 5 днів щорічної відпустки за 2018 рік, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення позивача.
Питання проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2014-2018 рр. в наказі не вирішено.
Позивач в період з 2014 року по 2018 рік додаткові відпустки як учасник бойових дій не використав, на теперішній час грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку не отримував.
Позивач вважає ці дії такими, що порушують його конституційні права.
Ухвалою від 09 грудня 2019 року суд відкрив провадження в адміністративній справі, призначивши судове засідання на 26 грудня 2019 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
26 грудня 2020 року оголошено перерву до 20 січня 2020 року.
03 січня 2020 року засобами поштового зв'язку до суду надійшов відзив відповідачів, обґрунтований тим що відповідачі 1 та 2 вважають, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій не відноситься до видів додаткових відпусток та не підлягає грошовій компенсації у разі її невикористання.
Щодо зобов'язання Служби безпеки України здійснити фінансування Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 рік по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року, представник відповідачів 1 та 2 зазначає що така вимога необґрунтована, оскільки до Служби безпеки України запити щодо виділення коштів для здійснення виплат позивачу від відповідача 1 не надходили та відповідач 2 не вчиняв будь-яких дій або бездіяльності, які порушують права позивача.
20 січня 2020 року оголошено перерву до 03 лютого 2020 року.
03 лютого 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшло клопотання відповідачів 1 та 2 про вирішення питання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
03 лютого 2020 року судом винесено ухвалу про перехід з спрощеного позовного провадження в загальне позовне провадження.
03 лютого 2020 року оголошено перерву до 17 лютого 2020 року.
17 лютого 2020 року оголошено перерву до 02 березня 2020 року.
02 березня 2020 року ухвалою суду підготовче засідання закрито, справа призначена до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 17 березня 2020 року.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
Позивач проходив військову службу в 2 управлінні (з дислокацією у м. Маріуполь) Служби Безпеки України з 20 липня 2009 року по 27 листопада 2018 року.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується витягом із протоколу Комісії Центрального управління СБ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у СБ України від 17 серпня 2015 року № 12/VIII/2015/56.
Позивач приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в період з 15.07.2014 по 31.10.2014, з 01.12.2014 по 20.09.2015, з 01.11.2015 по 31.12.2015, з 01.01.2016 по 30.11.2016, з 25.12.2016 по 31.12.2016, з 01.01.2017 по 12.02.2017, з 20.02.2017 по 26.03.2017, з 21.04.2017 по 09.09.2017, з 10.10.2017 по 31.12.2017, з 01.01.2018 по 18.01.2018, з 29.01.2018 по 26.02.2018 та з 08.03.2018 по 30.04.2018 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції м. Покровськ та м. Маріуполь Донецької області, що підтверджується Довідкою від 17.12.2018 року № 1009.
Позивач приймав участь в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення згідно до Довідки від 19.11.2019 № 1111 в період з 01.05.2018 по 10.06.2018, з 05.07.2018 по 04.08.2018, за 15.08.2018, та з 24.09.2018 по 30.09.2018, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів м. Маріуполь Донецької області.
Позивач звільнений наказом Голови Служби безпеки України від 16 листопада 2018 року № 1472-ос, на підставі підпункту "а" пункту 61 та підпункту "д" пункту 62 (через сімейні обставини), підпункту «д» пункту 881 в запас Служби безпеки України.
Щодо проведення нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2014-2018 роки в наказі не зазначено.
Таким чином, ОСОБА_1 в період з 2014 року по 20Ї8 рік додаткові відпустки як учасник бойових дій не використав, на теперішній час грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку не отримував.
Позивач не погоджується з діями Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2014-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.11.2018 року та вважає їх такими, що порушують його права.
В обґрунтування позовних вимог позивачем до матеріалів адміністративного позову додано військовий квиток АА №020422, виданий 17.12.2018 року, посвідчення учасника бойових дій від 20 серпня 2015 року УБД № 002479, довідку ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 14.02.2019 № 1, довідку ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 17.12.2018 № 1009, довідку ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях про участь особи в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення від 19.11.2019 № 1111, витяг з наказу ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 26.11.2018 №689-ос «По особовому складу», витяг з наказу ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 16.11.2018 №1472-ОС «По особовому складу»
Відповідачі 1 та 2 з позовом не погоджуються у повному обсязі, посилаються на абз.3 ч. 14 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, вважають, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не відноситься до щорічних додаткових відпусток та не підлягає компенсації.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини справи щодо періоду проходження військової служби позивачем в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, отримання позивачем статусу учасника бойових, факт не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року, визнаються відповідачами 1 та 2 і підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що спірним є питання щодо на нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Згідно ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року
№ 504/96-ВР встановлені державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно ст. 4 Закону № 504/96-ВР, встановлені такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Згідно ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України № 3551-XII, учасникам бойових дій, визначених в ст. 6 цього Закону, надається пільга у вигляді використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відтак, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України № 2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Згідно ст. 4 Закону України № 2011-XII, забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 8 ст. 101 Закону України № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Згідно абз. 3 ч. 14 ст. 101 Закону України № 2011-XII, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Дослідивши обставини справи, матеріали адміністративного позову, відзиву на позовну заяву, надані сторонами документи, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача та часткове задоволення позову.
Така позиція суду узгоджується з рішенням Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 року в зразковій справі №620/4218/18.
Судом встановлено, що позивач набув статус учасника бойових дій 17.08.2015 року.
Тому суд дійшов висновку, що право на додаткову відпустку як учасник бойових дій позивач набув з 17.08.2015 року.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року та зобов'язання здійснити відповідні дії - підлягають частковому задоволенню, а саме розрахунку періоду ненарахування та невиплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 17.08.2015 року по 2018 рік.
Відповідно до положень ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень повинна містити обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Щодо заявлених позовних вимог в цій частині до Служби Безпеки України, суд зазначає, що адміністративний позов не містить обґрунтування цих вимог.
Відносно зобов'язання Служби безпеки України здійснити фінансування Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій суд зазначає наступне.
Представником відповідачів 1 та 2 при розгляді даної справи надано витяг з наказу Центрального управління Служби безпеки України від 20.01.2018 № 84, яким затверджено Положення про Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі - управління), відповідно до якого управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, Державній казначейській службі, утримується за рахунок Державного бюджету України, є неприбутковою Бюджетною організацією.
Управління має відокремлені структурні підрозділи, зокрема, управління 2, яке також є розпорядником бюджетних коштів.
Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Щодо зобов'язання Служби безпеки України здійснити фінансування Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 рік по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року, представник відповідачів 1 та 2 зазначив, що така вимога необґрунтована, оскільки до Служби безпеки України запити щодо виділення коштів для здійснення виплат позивачу від відповідача 1 не надходили.
Суд погоджується з доводами відповідачів 1 та 2, з огляду на те, що станом на момент винесення цього рішення відсутні підстави вважати, що у відповідача 1 відсутні або будуть відсутні в майбутньому кошти в необхідному обсязі для виконання рішення суду, або у разі відсутності цих коштів відповідачем 2 буде відмовлено у виділенні коштів на бюджетний запит відповідача 1.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про передчасність позовних вимог позивача в цій частині.
Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту та відновлення своїх прав.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи викладене, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (84300, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 56, ЄДРПОУ 20001504) та Служби безпеки України (м. Київ, вул. Володимирська, буд. 33, ЄДРПОУ 00034074) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (84300, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 56, ЄДРПОУ 20001504) щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17.08.2015 року по 2018 рік ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (84300, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 56, ЄДРПОУ 20001504) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17.08.2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2018 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Вступну та резолютивну частини рішення проголошено та підписано 17 березня 2020 року.
Повний текст рішення складено та підписано 27 березня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя О.М. Кониченко