27 березня 2020 року ЛуцькСправа № 140/98/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги №Ю-6668-55 від 15.11.2019 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.12.2019 року позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-6668-55 від 15.11.2019 року в розмірі 26 539,26 грн., відповідно до якої йому нараховано єдиний соціальний внесок за 2017-2019 роки. Позивач вважає таку вимогу протиправною, оскільки з 2005 року не здійснює підприємницьку діяльність та фактично не є фізичною особою-підприємцем.
Також вказує, що відповідачем було порушено норми Закону №2464-VI та Інструкції №449, а саме: формування та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску до позивача-фізичної особі не у встановленій формі для вимоги до фізичної особи, а у формі вимоги до юридичної особи та визначено зобов'язання зі сплати єдиного внеску за відсутності для цього правових підстав, оскільки щодо позивача винесено вимогу про сплату недоїмки як до юридичної особи, проте позивач є фізичною особою за законодавством України.
У зв'язку із чим, просить визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-6668-55 від 15.11.2019 року.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідач 12.02.2020 року за вх. №3616/20 подав відзив у якому вказав, що контролюючим органом правомірно сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу, а відтак просив суд в позові відмовити повністю.
Позивачем 17.02.2020 року за вх. №3978/20 подано відповідь на відзив в якому просив позов задоволити з підстав наведених в позовній заяві.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає, враховуючи наступне.
Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.04.2000 року до 02.01.2020 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку як платник податків, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичний осіб-підприємців та громадських формувань.
15.11.2019 року ГУ ДПС у Волинській області винесено та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-6668-55 зі сплати єдиного внеску в розмірі 26 539,26 грн., відповідно до якої нараховано єдиний соціальний внесок за 2017-2019 роки.
Позивач, вважаючи зазначену вимогу протиправною, звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон №2464-VI).
Так, пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначає, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені з урахуванням норм законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством чи за цивільно-правовими договорами.
Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI).
Також, платниками єдиного внеску, як зазначено у пункті 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
З 01.01.2017 набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774-VІІІ, яким внесені зміни до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Так, пункт 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI із внесеними змінами передбачає, що єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Як визначено пунктом 2 частини першої цієї частини, базою нарахування єдиного внеску, зокрема, для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, з наведеного слідує, що фізичні особи-підприємці, у тому числі і ті, які є одночасно найманими працівниками, незалежно від отриманого доходу, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе, як фізичної особи-підприємця. Сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, який працює найманим працівником у юридичній особі, сплата єдиного соціального внеску здійснюється роботодавцем (утримань єдиного внеску із заробітної плати немає), а фізична особа-підприємець платить за себе єдиний внесок лише згідно бази нарахування внеску для фізичної особи-підприємця.
Водночас, відповідно до частини дев'ятої статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичний осіб-підприємців та громадських формувань, позивачем припинено підприємницьку діяльність лише 02.01.2020 року, отже і статусу платника єдиного внеску позивач позбавлений з 02.01.2020 року, а відтак позивач до 02.01.2020 року зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Згідно із пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Мінімальний внесок у 2017 році становив 704 грн. на місяць (3200 грн. х 22%, де 3200 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017, встановлений Законом України Про державний бюджет України на 2017 рік від 21.12.2016 №1801-VIII).
Мінімальний внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3723 грн. х 22%, де 3723 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018, встановлений Законом України Про державний бюджет України на 2018 рік від 07.12.2017 №2246-VIII).
Мінімальний внесок у 2019 році становить 918,06 грн. на місяць (4173 грн. х 22%, де 4173 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019, встановлений Законом України Про державний бюджет України на 2019 рік від 23.11.2018 № 2629-VIII).
Відповідно до абзаців 3, 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Судом з інтегрованої картки платника податків встановлено, що позивачу у автоматичному режимі здійснено нарахування єдиного внеску за наступні періоди: 09.02.2018 у сумі 8448 грн. (за 2017 рік); 19.04.2018 у сумі 2457,18 грн. (за І квартал 2018 року); 19.07.2018 у сумі 2457,18 грн. (за II квартал 2018 року); 19.10.2018 у сумі 2457,18 грн. (за III квартал 2018 року); 21.01.2019 у сумі 2457,18 грн. (за IV квартал 2018 року); 19.04.2019 у сумі 2754,18 грн. (за І квартал 2019); 19.07.2019 у сумі 2754,18 (за ІІ квартал 2019 року); 21.10.2019 у сумі 2457, 18 грн. (за III квартал 2019 року).
Відповідно до пункту 6 статті 1 Закону №2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із пунктами 3, 4 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень, за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
У зв'язку із несплатою ОСОБА_1 єдиного внеску за 2017-2019 роки у загальній сумі 26 539,26 грн., ГУ ДПС у Волинській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 року №Ф-6668-55.
Суд критично оцінює посилання позивача у обґрунтування протиправності оскаржуваної вимоги на те, що відповідачем було порушено норми Закону №2464-VI та Інструкції №449, а саме: формування та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску до позивача-фізичної особі не у встановленій формі для вимоги до фізичної особи, а у формі вимоги до юридичної особи. Відповідно, визначено позивачу зобов'язання зі сплати єдиного внеску за відсутності для цього правових підстав, оскільки щодо позивача винесено вимогу про сплату недоїмки як до юридичної особи, проте позивач є фізичною особою за законодавством України.
У разі прийняття контролюючими органами вимоги (рішення) про сплату боргу (недоїмки), якщо таке рішення за своєю формою не відповідає податковій вимозі, слід враховувати, що окремі дефекти форми вимоги контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірної вимоги і, як наслідок, про її скасування. Якщо спірна вимога прийнята контролюючим органом у межах своєї компетенції та з її змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), така вимога може бути визнана правомірною навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірної вимоги. У такому разі вимога контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки), прийнята не за формою, передбаченою для фізичних осіб-підприємців, варто розцінювати як вимога контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки) з окремими дефектами, які не змінюють суть спірного рішення.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 року №Ф-6668-55 на суму 26 539,26 грн. сформована на підставі та в межах наданих ГУ ДПС у Волинській області повноважень, а тому позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Відтак, з вищевказаних підстав у задоволенні позову слід відмовити.
Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Судом також приймається до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом не підтвердилися обставини щодо порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивача, а позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження позовних вимог.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги відмовити.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич