Справа № 953/2443/20
н/п 2-а/953/166/20
26 березня 2020 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Лях М.Ю.,
за участю секретаря судових засідань - Хомінської Т.В.,
розглянувши в порядку скороченого позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до інспектора патрульної поліції 4 роти 2 батальйону УПП у Львівській області капітана поліції Федевича Івана Миколайовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову серії ЕАК № 2061727 від 03.02.2020 року про накладення на позивача адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 статті 122 КУпАП, провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити. В обґрунтування позову Позивач зазначає, що 03 лютого 2020 року рухався по автодорозі Київ-Чоп M-06 не порушуючи вимог Правил дорожнього руху України, був зупинений працівниками поліції, виконав їх вимоги, зупинився та ввімкнув аварійну світову сигналізацію. Після чого інспектором відносно нього, без складання протоколу, було винесено постанову про адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 122 КУпАП і накладено штраф у розмірі 425 грн. Правопорушення, на думку Позивача, полягало у невиконанні вимог дорожньої розмітки 1.1 та порушенні п. 9.9.б ПДР. Позивач наголошує на тому, що за ч. 2 ст. 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміни його напрямку, а не за порушення користування зовнішніми освітлювальними приладами при зупинці водія працівниками патрульної поліції. Тобто взагалі відсутня норма, якою передбачена адміністративна відповідальність за порушення зазначеного пункту ПДР України. Позивач звертає увагу на те, що їм під час зупинки транспортного засобу інспектором поліції були надані обґрунтовані пояснення з приводу його зупинки, проте - проігноровані Відповідачем. Позивач зазначає, що в оскаржуваній постанові не наведено жодного доказу вини у скоєнні даного правопорушення, в тому числі не зазначено даних про технічний засіб, яким здійснено відеозапис чи фото-фіксацію правопорушення, не вказано жодних відомостей про фіксування події на нагрудну камеру поліцейського, та не визначено, яким чином поліцейський дійшов висновку, що позивач, керуючи транспортним засобом не виконав вимогу дорожньої розмітки 1.1 (вузька суцільна) та перетнув її, та після зупинки на вимогу працівником поліції не ввімкнув аварійну сигналізацію, що, у свою чергу, є грубим порушенням приписів КУпАП та КАСУ щодо винесення оскаржуваної постанови, оформлення матеріалів адміністративного правопорушення. Вважає рішення Відповідача прийнятим поза межами повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн., понесені в результаті укладання договору про надання правової допомоги з адвокатом Носовим К.В.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 14.02.2020 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач у судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином про дату, час та місце судового розгляду, заяви про відкладення судового засідання не надав.
Відповідач у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень ч. 4 ст. 229 КАС України, судом не здійснювалося.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли маються підстави для звільнення від доказування.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Згідно п. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративне правопорушення обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Як встановлено дослідженими у справі доказами, ОСОБА_1 03.02.2020 року о 12:12 год., керуючи транспортним засобом KIA Optima д.н.з НОМЕР_1 по автодорозі Київ-Чоп M-06 в с. Великосілки, не виконав вимогу дорожньої розмітки 1.1 ( вузька суцільна) та перетнув її та після зупинки на вимогу працівника поліції не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив п.9.9.б ПДР України.
У зв'язку з чим, інспектором патрульної поліції 4 роти 2 батальйону УПП у Львівській області капітаном поліції Федевичем І.М., винесено постанову серії ЕАК № 2061727, якою встановлено, що ОСОБА_1 08.01.2020 року вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 122 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.
Згідно зі ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про адміністративні правопорушення про порушення Правил дорожнього руху. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року, № 1408/27853 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно п. 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Правила дорожнього руху визначає дорожню розмітку 1.1 (вузька суцільна лінія) як та, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено; позначає межі місць стоянки транспортних засобів, майданчиків для паркування і край проїзної частини доріг, не віднесених за умовами руху до автомагістралей.
Порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг відповідно до ч.1 ст. 122 КУпАП заборонено.
Відповідно до п. г п.9.1 ПДР України, увімкнення аварійної сигналізації, відноситься до попереджувальних сигналів.
При чому п.9.2 цих Правил, встановлено, що водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: а) перед початком руху і зупинкою; б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Згідно з п.п. б п. 9.9 ПДР України аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар.
Відповідно до ч.2. ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Аналіз наведених норм встановлює, в одному випадку увімкнення аварійної сигналізації виникає за передбачених та визначених умов, а у іншому випадку встановлений обов'язок подання попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, при чому за не виконання останніх вимог, прямо передбачена відповідальність, встановлених ч. ст.122 КУпАП.
Диспозицією ч.2 ст.122 КУпАП передбачена відповідальність не за будь-яке порушення правил користування попереджувальними сигналами, а саме за порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку і лише тоді таке порушення набуває ознак протиправності і суспільної шкідливості. Даною нормою права непередбачена відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при зупинці транспортного засобу. При цьому зупинка на вимогу поліцейського не стосується початку руху чи зміни його напрямку.
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні порушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам передбаченим статтями 283 та 284 КпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався порушник чи встановлених останнім доводів.
Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 14.02.2020 року про відкриття провадження по справі у відповідача витребувано усі наявні у нього докази, що стосуються обставин, викладених в позовній заяві. Станом на 26.03.2020 року відповідачем не надано до суду будь-яких доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. У зв'язку з неподанням відповідачем доказів та не повідомлення суду причин ненадання таких доказів суд вирішує справу на підставі наявних доказів..
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інші обставини,що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Винність особи у вчиненні правопорушення має бути доведена доказами, передбаченими статтею 251 КУпАП, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
Юридична природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
З урахуванням цього, при вирішенні даної справи суд виходить з принципу презумпції невинуватості особи, яка притягається до відповідальності.
Відповідно до ч. 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Аналізуючи усі обставини по справі та досліджені судом матеріали справи, а також зважаючи на відсутність чітких конкретних доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд приходить до висновку, що постанова серії ЕАК №2061727 від 03.02.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
11.02.2020 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Носовим К ОСОБА_2 було укладено Договір №1-11/02 про надання правової допомоги. Зі змісту якого, вбачається що, гонорар є формою винагороди Адвоката за здійснення захисту прав та інтересів Клієнта, його представництво та надання інших видів правової допомоги Клієнту у відповідності до даного Договору. Гонорар адвоката за цим Договором визначається з урахуванням наступного: зустріч з Клієнтом, надання первинної консультації, вивчення документів (постанови від 03.02.2020) - 500 грн.; вартість складання позовної заяви - 1500 грн.; вартість складання заяв по суті справи - 1000 грн.; вартість участі Адвоката у судовому засіданні - 1000 грн.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Частинами 1, 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Визначаючи суму відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
З огляду на вищенаведене, приймаючи до уваги порядок розгляду вказаної позовної заяви, якій відбувався у спрощеному порядку за відсутністю сторін, з урахуванням, що вказана категорія справ віднесена законодавцем до категорії малозначних, представник позивача фактично не приймав участі в судових засіданнях, а перелік наведених у Договорі послуг включає багато складових, які одночасно застосовуються для вирахуванням загальної вартості послуг, із застосуванням коефіцієнтів, інших критеріїв та числових показників, що у сукупності дорівнює значний розмір, який вважається завищеним та не може вважатися співмірним тим об'єктивним зусиллям, діям, які вчинив позивача, а також не відповідають складності цієї категорії справ, враховуючи їх малозначних характер. У зв'язку з чим суд відмовляє у їх задоволенні за необґрунтованістю.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст.2, 6-10, 77, 122, 134, 139, 143, 241-246, 255, 257, 263, 295, КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до інспектора патрульної поліції 4 роти 2 батальйону УПП у Львівській області капітана поліції Федевича Івана Миколайовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити частково.
Постанову інспектора патрульної поліції 4 роти 2 батальйону УПП у Львівській області капітана поліції Федевича Івана Миколайовича серії ЕАК №2061727 від 03.02.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП і накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - скасувати, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП - закрити.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на судове рішення у справі може бути подана до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі його апеляційного оскарження - моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Суддя -