Справа № 683/2958/19
2/683/327/2020
27 лютого 2020 року Старокостянтинівський районний суд
Хмельницької області
в складі:
головуючого судді Завадської О.П.
при секретарі Васічевій О.В.
з участю
представника позивача - адвоката Марисюка С.Д.
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Старокостянтинові справу за цивільним позовом ОСОБА_2 , від імені якого на підставі договору про надання правової допомоги діє адвокат Марисюк Сергій Дмитрович, до військової частини НОМЕР_1 м. Старокостянтинова про поновлення на роботі та стягнення оплати за час вимушеного прогулу,
встановив:
04 листопада 2019 року ОСОБА_2 , від імені якого на підставі договору про надання правової допомоги діє адвокат Марисюк С.Д., звернувся до суду з цивільним позовом до військової частини НОМЕР_1 м. Старокостянтинова про поновлення на роботі та стягнення оплати за час вимушеного прогулу. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 01 квітня 2009 року він працював у відповідача цивільним найманим працівником на посаді стрільця воєнізованої охорони, про що зроблений відповідний запис в його трудовій книжці. З 02 лютого по 01 березня 2017 року він перебував у щорічній відпустці. 25 лютого 2017 він уклав контракт строком на три роки про проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді сержантського складу. За цей час він брав безпосередню участь в антитерористичній діяльності, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів. 25 липня 2019 року з відповіді відповідача на запит адвоката йому стало відомо, що наказом № 55 від 24 лютого 2017 року його було звільнено згідно ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням). Ознайомившись із копією направленої заяви про звільнення він заперечує написання такої заяви та наявний на ній підпис, як здійснений невідомим від його імені. У зв'язку з чим було звернення до військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України про проведення службового розслідування та притягнення винних до відповідальності.
Представник відповідача в судовому засіданні заявив клопотання про закриття провадження у справі, оскільки за характером правовідносин та суб'єктним складом справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Позивач, обіймаючи посаду стрільця команди воєнізованої охорони Вохор військової частини НОМЕР_1 був особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тобто перебував на публічній службі, на нього поширювались вимоги Закону України «Про запобігання корупції», йому видавалась вогнепальна зброя, він забезпечувався спеціальною формою одягу. Підрозділи ВОХОР входять до складу Міністерства оборони України і відповідно йому підпорядковуються та ним фінансуються. Позов пред'явлений до органу державної публічної влади.
Представник позивача заперечив проти задоволення клопотання, стверджуючи, що між сторонами були цивільно-правові трудові правовідносини, тому позов слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, прийшов висновків про наступне.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за № 68 від 01 квітня 2009 року та запису в трудовій книжці серії НОМЕР_2 працівник Збройних Сил України ОСОБА_2 був призначений на посаду осіб стрільця воєнізованої охорони.
ОСОБА_2 присвоєно військове звання прапорщика наказом командира військової частини НОМЕР_3 за № 122 від 30 травня 1997 року (зі змісту посвідчення прапорщика № НОМЕР_4 ).
За даними витягу наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за № 55 від 24 лютого 2017 року працівника Збройних Сил України ОСОБА_2 , стрільця ВОХОР з 24 лютого 2017 року звільнено з роботи за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) на підставі його заяви, про що зроблений відповідний запис в його трудовій книжці.
25 лютого 2017 року ОСОБА_2 , як військовослужбовець, підписав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу на три роки.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 року № 195 «Про впорядкування охорони об'єктів Збройних Сил України» та з метою подальшого вдосконалення охорони об'єктів Збройних Сил України підрозділами воєнізованої охорони, Міністерством оборони України видано наказ від 25 жовтня 2016 року за № 560, яким затверджено Положення про воєнізовану охорону об'єктів Збройних Сил України (ВОХОР), Інструкцію з організації та несення вартової служби воєнізованою охороною на об'єктах Збройних Сил України.
У відповідності до п. п. 3, 4 вищевказаного Положення у своїй діяльності підрозділи ВОХОР керуються Конституцією України та законами України, актами Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України та цим Положенням. Особовий склад підрозділів ВОХОР становлять працівники Збройних Сил України, на яких поширюється законодавство України про працю та державне соціальне страхування. Тривалість робочого часу та часу відпочинку особового складу ВОХОР встановлюється відповідно до законодавства та обумовлюється в колективному договорі.
Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Відповідно до п. 1 і п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб'єктний критерій.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.
Спір виник у сторін з приводу звільнення з військової посади під час служби в команді воєнізованої охорони ВОХОР військової частини НОМЕР_1 позивача, який уклав контракт про проходження військової служби у зоні АТО.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Зазначеними нормами права прямо передбачено, що військова служба є публічною службою.
Водночас слід зазначити, що у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС у редакції Закону №2147-УІІІ, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Даний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 11-892апп18, від 12 грудня 2018 року в справі № 14-481цс18 та від 13 лютого 2019 року у справі №636/93/14-ц, провадження №14-524цс18, яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися нижчестоящими судами при застосуванні норм права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Із урахуванням викладеного вище, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому суд вважає, що заяву відповідача слід задовольнити та провадження у справі закрити, роз'яснивши позивачу його право на звернення до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 19, 255, 260, 353 ЦПК України,
постановив:
Заяву задовольнити.
Закрити провадження по справі за позовом ОСОБА_2 , від імені якого на підставі договору про надання правової допомоги діє адвокат Марисюк Сергій Дмитрович, до військової частини НОМЕР_1 м. Старокостянтинова про поновлення на роботі та стягнення оплати за час вимушеного прогулу,
Роз'яснити стороні позивача, що розгляд даної справи віднесено до адміністративної юрисдикції.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Хмельницького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя: