Дата документу 24.03.2020 Справа № 325/1704/19
Є.У.№ 325/1704/19 Головуючий у 1 інстанції: Пантилус О.П.
№ 22-ц/807/1190/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
24 березня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
секретар: Семенчук О.В.
розглянувши апеляційну скаргу АТ «Дельта Банк» на ухвалу Приазовського районного суду Запорізької області від 08 січня 2020 року за клопотанням представника відповідача АТ «Дельта Банк» про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання іпотечного договору недійсним,
Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 08 січня 2020 року в задоволенні клопотання представника відповідача АТ «Дельта Банк» про скасування заходів забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, АТ «Дельта Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, яким скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 18 жовтня 2020 року.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась із позовом, в якому просить визнати недійсним іпотечний договір № 804-04/Z-07 від 03.12.2007 року, укладений між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є АТ «Дельта Банк», і ОСОБА_2 . Позов обґрунтований тим, що у власності позивача за адресою: АДРЕСА_1 є земельна ділянка. В період шлюбу позивач та відповідач ОСОБА_3 на вказаній земельній ділянці побудували житловий будинок, який оформлений за відповідачем і став предметом іпотеки без відома позивача для забезпечення кредитного договору, укладеного між ТОВ «Український промисловий банк» та позичальником ОСОБА_2 про надання останньому кредиту в сумі 16200,00 доларів США на строк до 29.11.2011.
Ухвалою суду від 18.10.2019, яка набрала законної сили, вирішено накласти арешт на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом спірного іпотечного договору.
В клопотанні про скасування вжитих судом заходів щодо забезпечення позову (накладення арешту на будинок) відповідач АТ «Дельта Банк» посилався на частини 1, 2 ст.158 ЦПК України, пункти 4, 5, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», а також ч.6 ст.152 ЦПК України. Відповідач повідомляє, що рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 № 181 розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» з 05.10.2015, яка продовжена до 04.10.2020 на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 04.04.2019 № 772. Відповідно до ст..ст. 3, 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який підлягає застосуванню під час дії процедури ліквідації банку, Фонд здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку. Відповідно до ч.1 ст.48, п.7 ч.2 ст.46 цього Закону Фонд з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, повноваження органів управління банку, приймає в управління майно, у тому числі кошти, банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління - продає майно банку; з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь яким майном (коштами) банку; накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається. Вирішуючи питання про забезпечення позову, відповідач вважає, що суд не врахував вказані обставини справи та вимоги Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним та підлягає до пріоритетного застосування під час дії процедури ліквідації банку.
Відмовляючи у скасуванні заходів забезпечення, суд першої інстанції виходив з наступних положень.
Згідно з ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно.
Пунктом 4 Постанови № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» Пленум Верховного Суду України звертає увагу на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Судова колегія, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, виходить з того, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , який перебуває у шлюбі із позивачем ОСОБА_1 , а також, що земельна ділянка за цією адресою належить ОСОБА_1 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 02.08.2019 року відомості про обтяження іпотекою зареєстровано в реєстрі за № 6149848 від 03.12.2007 року, іпотекодержателем визначено ПАТ «Дельта Банк».
Як свідчив лист ПАТ «Дельта Банк» від 21.06.2019 року, банком були призначені торги з реалізації права вимоги за кредитним договором № 804-04/К-07 від 03.12.2007 року на 17.07.2019 р. З цього листа, також встановлено, що банк знаходиться в стадії ліквідації, та повноваження здійснюються Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до ст..51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
На підставі положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі Закон) Фонд здійснює продаж права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення. Продаж права вимоги не є продажем майна, що є предметом іпотеки, а є уступкою права вимоги за зобов'язаннями, що належать ПАТ «Дельта Банк», новому кредитору в обсязі, що будуть існувати на момент вчинення дій із набуття останнім права вимоги, в результаті продажу права вимоги за кредитами до нового кредитора перейдуть права й обов'язки в тому обсязі, які має ПАТ «Дельта Банк».
Судом першої інстанції забезпечений позов шляхом накладення арешту не на право відчуження права вимоги за кредитом, а на об'єкт нерухомості, що ніяким чином не впливає на функції Фонду як державного органу, щодо здійснення покладених на нього Законом обов'язків.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що банк знаходиться в стадії ліквідації, а тому накладення арешту на предмет іпотеки забороняє Фонду гарантування вкладів здійснювати свої повноваження, не ґрунтується на законі та ще раз підтверджує намір реалізації відповідачем спірного майна.
Як зазначив суд першої інстанції, частиною 1, пунктом 8 ч.2 ст.4 Закону передбачено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, і на виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Повноваження Фонду під час ліквідації банку визначені в статті 48 Закону. До таких, зокрема віднесено: здійснення повноважень органів управління банку; прийняття в управління майна (у тому числі коштів) банку, вжиття заходів щодо забезпечення його збереження, формування ліквідаційної маси, виконання функції з управління та продаж майна банку ; здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом.
Із аналізу цих норм встановлено, що Фонд здійснює управління, в тому числі продаж майна, що належить саме банку, а не боржникам (позичальникам) банку, що ліквідується.
Як встановлено судом першої інстанції, із наданих сторонами документів, Фондом здійснюється відчуження права вимоги за кредитами, а не відчуження самого майна боржників. Тому, вжиті судом заходи забезпечення позову ніяким чином не забороняють дії Фонду.
Однак, новий кредитор, відповідно до розділу 2 спірного іпотечного договору матиме право на звернення стягнення на майно у випадку невиконання основного зобов'язання.
Позивач звернулась із вказаним позовом, захищаючи своє право власності на предмет іпотеки - житловий будинок.
Тож, враховуючи те, що можлива реалізація кредитором права на звернення стягнення на житловий будинок за договором іпотеки, який оскаржується, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист порушеного права позивача, за захистом якого вона звернулася, в разі задоволення позову, заява про забезпечення позову була задоволена судом.
Крім зазначеного судова колегія враховує наступне.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IVсуди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Згідно з Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст.1) високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 цієї Конвенції.
Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Таким чином, цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Враховуючи, що для вжиття заходів забезпечення позову досить обґрунтоване припущення про реальну та дійсну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду, у разі задоволення позову, дотримуючись принципів здійснення цивільного судочинства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у скасуванні заходів забезпечення.
До того ж заходи забезпечення мають тимчасовий характер.
Станом на час розгляду судом заяви про забезпечення позову у суду були відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов'язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.
З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали суду.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу АТ «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Ухвалу Приазовського районного суду Запорізької області від 08 січня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 березня 2020 року.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков