Справа № 308/10781/17
10 березня 2020 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді Бисага Т.Ю.
суддів: Фазикош Г.В., Куштана Б.П.,
за участі секретаря: Юрочко А.П.
за участі сторін та представників - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16 вересня 2019 року, головуюча суддя Бенца К.К., у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 про поділ спільного рухомого майна,
ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 про поділ спільного рухомого майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Мотивує його тим, що 18.07.2009 р. між ним та відповідачем було укладено шлюб, під час якого 25.06.2011 р. між ним та третьою особою ОСОБА_4 в інтересах сім'ї позивача було укладено договір позики на суму 238 000 грн. для купівлі легкового автомобіля марки Mitsubishi ASX 1.8 Intence AT в цілях сімейного використання. Кошти в обумовленому розмірі були надані третьою особою та використані позивачем та відповідачем на придбання автомобіля 2011 року випуску в автосалоні «Автоцентр-Ужгород». Придбаний автомобіль (д.н.з. НОМЕР_1 ) було зареєстровано на відповідача, з правом керування позивачем. Позивач зазначає, що оскільки автомобіль було придбано під час шлюбу, за спільні кошти сім'ї, даний автомобіль є об'єктом права спільної сумісної власності позивача і відповідача.
12.07.2013 р. шлюб між ним та ОСОБА_1 було розірвано у судовому порядку, питання про поділ спільного майна одночасно з розірванням шлюбу сторонами не ставилося.
Позивач в позові вказує на те, що оскільки позика, отримана для придбання сім'єю автомобіля, не була повернута третій особі ОСОБА_4 , останній звернувся з позовом до позивача і відповідача про її стягнення. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19.01.2016 р. залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 01.12.2016 р. позов було задоволено частково, стягнуто з позивача і відповідача по 163978,74 грн. з кожного та судові витрати.
Оскільки, автомобіль є неподільною річчю, а згоди між позивачем та відповідачем щодо передачі його у власність комусь одному з колишнього подружжя (з грошовою компенсацією іншому члену подружжя) немає, єдиним можливим варіантом є перехід з відносин спільної сумісної власності на вказаний автомобіль до відносин спільної часткової власності та визначення частки власності позивача у такому майні, що дозволить позивачу юридично здійснити відчуження своєї частки на користь третьої особи задля виконання рішення суду про стягнення суми позики.
В ході розгляду справи позивач подав до суду 08.10.2018 року заяву про зміну підстав позову. Згідно якої позивач зазначив, що під час перебування сторін у шлюбі ними було придбано автомобіль, який є об'єктом права спільної сумісної власності позивача і відповідача і кожен із співвласників вправі ставити питання про поділ спільної сумісної власності у будь-який час. Враховуючи наявність у нього боргів за рішенням суду, та враховуючи те, що автомобіль є неподільною річчю, згоди щодо передачі його у власність комусь одному із подружжя не має, просить позовні вимоги задовольнити.
Просив ухвалити рішення, яким: поділити між ним та ОСОБА_1 майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме автомобіль, визнавши за ним, ОСОБА_5 право власності на Ѕ частку автомобіля марки Mitsubishi ASX 1.8 Intence AT, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 у зв'язку з поділом спільної сумісної власності позивача та відповідача.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 16 вересня 2019 року в задоволені позову відмовлено з мотивів пропуску позивачем строку позовної давності. В обґрунтуванні свого рішення суд першої інстанції вказує на те, що саме з часу розірвання шлюбу, позивач повинен був знати про стан своїх майнових прав, зокрема на майно набуте в період шлюбу, та яке зареєстроване за другим з подружжя.
Не погоджуючись з рішенням суду третя особа ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення першої інстанції скасувати та прийняте нове рішення, яким позов ОСОБА_5 задовольнити. Визнати за позивачем право власності на Ѕ частку автомобіля марки Mitsubishi ASX 1.8 Intence AT, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 у зв'язку з поділом спільної сумісної власності позивача та відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
В своїх поясненнях відповідач та представник зазначають, що позивачем у справі обрано невірний спосіб захисту і він вправі був звернутися до суду з позовом про виділ частки із спільного майна в натурі, в порядку ст. 366 ЦКУ.
Відповідач просила застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вищевказаних вимог про фактичний поділ майна подружжя.
Також зазначає, що відповідач вже не несе відповідальності за зобов'язанням із договору позики разом з позивачем, в силу постанови Верховного Суду від 18 липня 2018 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.
Яквстановлено по справі та вбачається з матеріалів справи, - позивач в жовтні 2017 року звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на Ѕ частку автомобіля марки Mitsubishi ASX 1.8 Intence AT, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , мотивуючи його наявністю боргу перед третьою особою (встановленого рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19.01.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 01.12.2016 року) і бажанням передати їй право власності на свою частину спірного автомобіля. Однак, для реалізаціі такого варіанту виконання рішення суду необхідним є поділ спільної сумісної власності позивача і відповідача.
Постановою Верховного Суду від 18 липня 2018 року скасовано рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19.01.2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 01.12.2016 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики, інфляційних втрат та 3% річних, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. (а.с.77-87)
Враховуючи вищенаведене рішення Верховного Суду і, відповідно, неможливість стягнення коштів з відповідачки, позивач в жовтні 2018 року подав до суду заяву про зміну підстав позову, відкоригувавши фактичні підстави позову до питання про поділ спільного сумісного майна подружжя без його реального поділу із залишенням майна у їх спільній частковій власності. (а.с.104)
Колегія відмічає, що при зміні підстав позову не змінився суб'єктний склад сторін, хоча правовідносини перейшли в регулювання нормами СК України.
Наявність третьої особи (апелянта) не передбачена в даній площині правовідносин, як і можливість змінити суб'єктний склад сторін апеляційним судом.
Апелянтом являється третя особа у справі, процесуальний статус якої визначено у первісному позові до зміни його підстав.
Натомість, позивач у справі скористався своїм правом на неподання апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі третя особа ( позикодавець-позивач у справі № 308/10837/15-ц ) цілком вірно зазначає, що початок перебігу строку позовної давності не пов'язується з датою розірвання шлюбу.
В підтвердження норми ст. 72 СК України існує численна судова практика та правова позиція касаційної інстанції ( КЦС ВС у постановах від 26.04.2018 р. у справі №466/9338/16-ц, від 30.05.2018 р. у справі №441/1224/15-ц, від 10.07.2019 р. у справі № 728/699/17 та інших )
Так, Верховний Суд в постанові від 23.09.2015 р. у справі № 6-258цс15 вказує, що : «Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.»
Натомість, не ідучи всупереч позиції ВС, ми маємо ситуацію в якій існують докази, які прямо підтверджують заперечення права одного з подружжя (чоловіком) на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям (за жінкою).
Так, матеріалами справи підтверджується той факт, що майновий спір щодо автомобілю (іншого майна у подружжя нема) виник під час перебування у шлюбі - до його розірвання.
Доказами такого спору або ж конфлікту слугує звернення відповідачки до правоохоронних органів від 24.11.2012 року та 10.02.2016 року. (а.с. 88-89, 101-102)
З письмових матеріалів та пояснень всіх сторін - ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 вбачається, що ще в серпні 2012 року внаслідок неприязних відносин відповідачка передала ключі та автомобіль ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
А тому, слід зазначити, що фізично спірний автомобіль у володінні відповідачки де-факто не перебуває з 2012 року (сторонами даний факт не заперечується).
Наведене слугує доказом того, всі ці дії з-боку позивача (конфлікт, відібрання ключів, передання автомобіля позивачу чи третій особі) свідчать про той факт, що позивач вважав свої права порушеними ще до офіційного розірвання шлюбу і відповідно міг ставити питання про визначення частки в майні до спливу трирічного строку.
Відповідач у всій цій ситуації не перешкоджала жодним чином позивачу у здійсненні його прав, займала позицію захисту, оскільки автомобіль вибув де-факто з її володіння і вона не розуміла і не розуміє намагання позивача створювати конфліктні ситуації.
Твердження позивача про те, що він дізнався про заперечення відповідачки щодо його права на поділ автомобіля з усної відмови лише в 2017 році, тобто саме тоді мало місце перешкоджання здійсненню правомочностей співвласника, є голослівним і не підтверджене ніякими доказами.
Відповідно до ст. 72 СК - позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.
Посилання апелянта про те, що ст. 72 СК України «… формально не виключена…» не може бути прийнята судом, оскільки дана норма є частиною національного законодавства, є діючою і підлягає застосуванню.
Сам по собі факт розірвання шлюбу жодним чином не може порушити права жодного з подружжя. Скоріше, в більшості випадків розірвання шлюбу можна стверджувати про виникнення незручностей у подальшому сумісному здійсненні колишнім подружжям правомочностей власників, що пояснюється погіршенням стосунків, переїздом до іншого місця проживання та іншими причинами.
З викладеного випливає, що якщо другий з подружжя жодним чином не обмежує позивача у володінні, користуванні або розпорядженні спільним майном, але разом з тим не бажає укладати договір про поділ спільного сумісного майна, позивачеві фактично неможливо обґрунтувати наявність порушення своїх прав.
Апелянт зазначає, що порушенням його прав вважається момент виникнення спору між сторонами щодо їх спільного майна. Але помилково вважає таким моментом 2017 рік.
Натомість, колегія приходить до висновку, що позивач достеменно знав чи вважав, що його права порушуються ще в 2012 році, до розірвання шлюбу.
Оскільки строк позовної давності не рахується під час перебування у шлюбі, то найбільш правильним моментом, на переконання колегії, слід було б визначити таким момент розірвання шлюбу, як відправну точку.
Позиція колегії не йде врозріз з позицією ВС а лиш вказує на те, що в даному випадку перебіг строку позовної давності співпадає з моментом розірвання шлюбу, оскільки конфліктна ситуація з поділом автомобіля виникла в 2012 році, в період перебування в шлюбі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування строку позовної давності, однак невірно пов'язував момент виникнення такого з реєстрацією автомобіля.
Керуючись ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. ст. 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16 вересня 2019 року змінити в частині правового обґрунтування.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 березня 2020 року.
Головуючий
Судді