Справа № 302/1523/18
Іменем України
16 березня 2020 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів МАЦУНИЧА М.В., СОБОСЛОЯ Г.Г.
при секретарі МИКУЛЯК Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 302/1523/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Міжгірського районного суду від 21 серпня 2019 року, повний текст якого складено 22 серпня 2019 року, головуючий суддя Цімбота В.І., -
встановив:
24.12.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи наступним. 04.12.2018 позивачу стало відомо, що відповідач, який є батьком дружини позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поширює щодо нього недостовірну інформацію, а саме, звернувся зі скаргою від 04.12.2018 до Мукачівської православної єпархії та звинувачує позивача в крадіжках речей.
Відповідач неодноразово погрожував, втручається в особисте життя, постійно нецензурно лається на адресу позивача, протягом останніх чотирьох років публічно, у присутності сусідів та інших незнайомих людей вигукує на його адресу образи, що завдає шкоду честі, гідності, ділової репутації позивача.
Компенсацію завданої моральної шкоди позивач оцінює в розмірі 30000,00 грн. Заявлений до стягнення розмір моральної шкоди обґрунтовується тим, що будучи священнослужителем позивач повинен був пояснювати великій кількості людей про те, що не має жодного стосунку до вчинення правопорушень, у яких його звинуватив відповідач. Після направлення відповідачем згаданої скарги до позивача почали звертатися його друзі та парафіяни з питаннями, чи справді він займався правопорушеннями, а шкода, яка цим завдана, не може бути навіть оцінена в грошах.
Ці обставини в сукупності спричинили значні негативні емоції у позивача, який змушений зараз відновлювати свою репутацію. Визначена позивачем сума компенсації є значно меншою аніж шкода, що завдана реально.
Посилаючись на ці обставини, на положення Конституції України та ЦК України щодо захисту честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, позивач ОСОБА_1 просив:
зобов'язати відповідача ОСОБА_2 :
публічно вибачитися перед ним за нанесені образи та спотворену інформацію, що паплюжать його честь та гідність;
припинити неправомірні дії щодо приниження честі та гідності відносно позивача та спростувати направлену скаргу до Мукачівської єпархії, поширену недостовірну інформацію, яка ганьбить його честь та гідність;
стягнути з відповідача на його користь заподіяну моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн.
Судові витрати позивач просив покласти на відповідача.
Заочним рішенням Міжгірського районного суду від 21.08.2019 позов задоволено частково:
Визнано недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, яку ОСОБА_2 виклав у скарзі до Митрополита Мукачівського і Ужгородського на дії протоієрея ОСОБА_1 від 04.12.2018;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000,00 грн морального відшкодування та 1762,00 грн понесених судових витрат.
У решті вимог відмовлено.
Ухвалою Міжгірського районного суду від 18.11.2019 заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що у скарзі від 04.12.2018 до Митрополита Феодора на протоієрея ОСОБА_1 ОСОБА_2 робить висловлювання, які принижують честь та гідність позивача, його ділову репутацію як служителя церкви (приходу), а спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Відповідач не довів правдивість своїх тверджень щодо ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 оскаржив рішення суду як незаконне та необґрунтоване, наводить у скарзі такі доводи.
Висновок суду про те, що відповідач не використав можливостей доведення правдивості своїх тверджень щодо позивача помилковий. Так, відповідач ставив позивачу питання про те, чи готовий він дати відповідь з використанням поліграфа на питання щодо привласнення речей відповідача, але відповіді не отримав. Після цього відповідач зустрічався з позивачем біля єпархії і той погодився пройти інтерв'ю з використанням поліграфа, але коли таке інтерв'ю слід було пройти - відмовився. Таким чином, висновок суду про недостовірність викладеної в скарзі відповідача інформації неправильний.
Суд задовольнив частково позов не ґрунтуючись на доказах і такі позивач не надав. Зокрема, в частині відшкодування моральної шкоди відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт заподіяння шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та шкодою, характер і тривалість моральних страждань, розмір шкоди та підстави його визначення тощо.
Сторона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в позові повністю.
Позивач ОСОБА_1 рішення суду не оскаржує, у відзиві на апеляцію вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, зокрема, що відповідач зловживав своїми процесуальними правами під час розгляду справи (не брав участі в судових засіданнях будучи належно повідомленим про них, звернувся із заявою про перегляд заочного рішення суду, подав необґрунтовану апеляційну скаргу). Апеляційна скарга не спростовує підстав і доводів позову.
Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Оленича Р.А., які апеляцію підтримали, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності позивача ОСОБА_1 , обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Суд першої інстанції розглядає справу в межах заявлених позивачем з відповідних підстав вимог; апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог, підстав позову, доводів і вимог апеляційної скарги (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6 ЦПК України).
Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України, іншого законодавства щодо поширення інформації, захисту честі, гідності, ділової репутації особи, відшкодування шкоди в редакції, чинній на час їх виникнення.
Відповідно до ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-81 ЦПК України:
цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, в тому числі, із заподіяння шкоди, а також із інших дій осіб, юридичних фактів, що породжують цивільні права та обов'язки;
особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов'язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;
при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається;
кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів;
цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист, в тому числі, шляхом визначення підстав і предмета позову, формулювання позовних вимог, зміни підстав, предмета позову тощо;
кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій;
кожна сторона зобов'язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов'язок доказування позову лежить на позивачеві;
доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом позову є матеріально-правовий зміст позовних вимог, задоволення пред'явлених вимог є метою позивача, результатом реалізації права на отримання шляхом ухвалення судом рішення конкретно визначеного цими вимогами блага. Підставами позову є факти і обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача. Підстави та предмет позову взаємопов'язані, предмет позову обумовлюється підставами позову, випливає з них, ці елементи позову не можуть розглядатися окремо один від одного. Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони ґрунтуються на підставах позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб. Право позивача вимагати з передбачених законом підстав задоволення позову і, відповідно, право відповідача на захист від позову можуть бути належно реалізовані сторонами за умови пред'явлення конкретних, чітко сформульованих вимог, що, зокрема, не допускають множинного тлумачення, припущень, і за межі яких не вправі виходити суд ані першої, ані апеляційної інстанцій.
Таким чином, особа може звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних, оспорених прав не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі позивача відповідає обов'язок відповідача усунути порушення права.
Пред'являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що 04.12.2018 йому стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 поширює щодо нього недостовірну інформацію, а саме, звернувся зі скаргою від 04.12.2018 до Мукачівської православної єпархії та звинувачує позивача в крадіжках речей. Крім того, відповідач, який є батьком дружини позивача ОСОБА_3 , неодноразово погрожував, втручається в особисте життя, постійно нецензурно лається на адресу позивача, протягом останніх чотирьох років публічно, у присутності сусідів та інших незнайомих людей вигукує на його адресу образи, що завдає шкоду честі, гідності, ділової репутації позивача. Заявлений до стягнення розмір моральної шкоди (30000,00 грн) обґрунтовується тим, що будучи священнослужителем позивач повинен був пояснювати великій кількості людей про те, що не має жодного стосунку до вчинення правопорушень, у яких його звинуватив відповідач. Після направлення відповідачем згаданої скарги до позивача почали звертатися його друзі та парафіяни з питаннями, чи справді він займався правопорушеннями. Ці обставини в сукупності спричинили значні негативні емоції у позивача, який змушений зараз відновлювати свою репутацію (а.с. 1-6).
На підтвердження своїх доводів позивач додав до заяви ксерокопію скарги, яку ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 адресували Митрополиту Мукачівському і Ужгородському ОСОБА_2 , такого змісту:
«Скарга на дії протоієрея ОСОБА_1 (настоятеля Свято-Вознесенського храму с. Чопівці Мукачівського району).
Я, ОСОБА_2 , звертаюся до Вас з тих причин, що маю певні претензії до громадянина, який служить у Вашій Єпархії під безпосередньо Вашим керівництвом. А саме, щоб Ви прийняли міри до протоієрея ОСОБА_1 , який 3 (три) роки тому виніс з моєї хати безліч цінних речей (майна). ОСОБА_1 являється моїм зятем (одружений на моїй доньці ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Так, три роки назад ОСОБА_1 . Маючи доступ до хати, яку я отримав у спадок від батьків (я тоді перебував на роботі за кордоном тривалий час) почав виносити та виніс те майно, яке вважав для себе цінним. Його неодноразово в той час бачили сусіди мого будинку (зі слів сусідів ОСОБА_1 постійно виносив та грузив речі в своє авто). Коли я повернувся додому, виявив недоїмку майна.
Поспілкувавшись із сусідами та зрозумівши в чому річ, вирішив не звертатися в правоохоронні органи з тої причини, що це вчинив не якийсь крадій - а безпосередньо мій зять ОСОБА_1 .
Колись він служив в с. Подобовець, Міжгірського району - де вчинив в церкві (зі слів прихожан) аналогічне правопорушення, і його звідти вигнали.
Отже, я вважаю, що ОСОБА_1 повинен понести справедливе покарання з боку своїх церковних наставників, які завжди впевнено спираються на справедливе відношення до людей та проповідують негативне відношення до крадіжок (з боку заповідей Бога - крадіжка є гріхом! Чи не так?).
Прошу Вас:
1) Провести розмову з протоієреєм ОСОБА_1 , щодо даного інциденту;
2) Втрутитися в питання компенсації (в даному випадку поверненні) мого майна, яке поцупив ОСОБА_1 ;
3) Прикласти зусилля щодо вибачення з боку ОСОБА_1 з приводу даної ситуації.
4) Надати мені письмову відповідь, згідно із Законом України «Про звернення громадян» в терміни, визначені цим законом.
Будь-яку бездіяльність, я буду вважати халатністю по відношенню до поставлених на Вас обов'язків з боку Церкви, та буду змушений звернутися до центрального органу Вашої Єпархії, а далі до Суду.
У випадку Вашої бездіяльності я також буду змушений залучити засоби масової інформації (один з національних телеканалів) для освітлення беззаконня у Вашій Єпархії.
Письмову відповідь прошу надіслати листом на адресу мого представника.
Додаток: - детальний опис речей, які було винесено з моєї хати протоієреєм ОСОБА_1 (опис від моєї руки); - копії нагород (медалей), які було викрадено; - копія довіреності на мого представника.
04.12.2018 р. підпис ОСОБА_2
Представник згідно довіреності підпис ОСОБА_4 » (а.с. 10-11).
До скарги додано:
рукописний текст такого змісту:
«З машини запорожця.
Набор ключів, дві нових запаски, три акомулятори, два ручних насоси, два денкрати
З хати пропало.
Біблія з 1830 року.
Бензопила дружба, гармошка
Стародавня кудиля що прясти вовну,
Три ломики, газові чотири ключі
Матиринська золота медаль
Батькові Фонтові медалі
Шість двох-сімейних пчілинків для пчіл.
Чотири паяльні лампи,
Топорів п'ять штук, посуду.
Стародавній проігровач на пластинках.
Дрильку електричу, болгарку.
Плуг-борона шпільвага, два важки
ланци для коня. Стародавні три бочки 50-літрові. Посуду каструлі.
ОСОБА_2 » (а.с. 12);
та ксерокопії посвідчень про нагородження ОСОБА_5 медалями: «Медаль Жукова», «Медаль «Тридцать лет Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.»», «Медаль «60 лет Вооруженных Сил СССР»» (а.с. 13, 14).
Інших доказів на підтвердження обставин, наведених у позовній заяві, позивач не надав, оригінали вказаних документів у справі відсутні. Позивач ОСОБА_1 користувався правовою допомогою адвоката Бедринець М.Ю. (а.с. 38-40), у суді першої інстанції позивач та його представник брали особисту участь у судових засіданнях. В суді апеляційної інстанції позивач та його представник будучи належно повідомленими про час і місце розгляду справи не взяли особистої участі в її розгляді, позивач просив розглянути справу в його відсутність.
Скарга від 04.12.2018 не містить відмітки (реєстрації) про надходження її вказаному в скарзі адресату - Митрополиту Мукачівському і Ужгородському ОСОБА_2 або до Мукачівської православної єпархії, як про це зазначає позивач у своїй заяві. Так само, у справі немає доказів статусу позивача ОСОБА_1 як православного священника та належності його до конкретної Церкви (релігійної організації), яких серед православних станом на 04.12.2018 було три: Українська Православна Церква (Київський Патріархат), Українська Автокефальна Православна Церква і Українська Православна Церква (Московський Патріархат), як немає й доказів його підпорядкованості Митрополиту Мукачівському і Ужгородському ОСОБА_2 чи іншому церковному ієрарху, статусу як настоятеля Свято-Вознесенського храму с. Чопівці Мукачівського району Закарпатської області.
Позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 у своїх заявах та відповідно до своїх правових позицій визнавали те, що ОСОБА_1 є православним священником, підпорядкованим Митрополиту Мукачівському і Ужгородському ОСОБА_2, є настоятелем Свято-Вознесенського храму с. Чопівці Мукачівського району Закарпатської області, а скарга від 04.12.2018 надійшла до Мукачівської православної єпархії (а.с. 1-6, 66-69 та ін.). Однак, оскільки відповідно до наведених позивачем у заяві обставин та виходячи з підстав і предмета позову його вимоги пов'язуються саме зі статусом позивача як православного священника в складі Мукачівської православної єпархії і з відповідним обґрунтуванням ставиться питання про захист його честі, гідності та ділової репутації саме як священника цієї єпархії, скарга на якого надійшла до його єпархії, відповідний правовий статус позивача і такі обставини справи повинні бути підтверджені належним чином, тобто, документально.
Пояснення сторін і визнання ними вказаних вище обставин не є в розумінні ст. 76 ч. 2 ЦПК України доказами, а належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами щодо таких обставин є письмові докази (документи), які достовірно фіксують і підтверджують ці факти і обставини (ст.ст. 76-80, ст. 95 ЦПК України) та унеможливлюють недопустимі в доказуванні припущення (ст. 81 ч. 6 ЦПК України) щодо них, в тому числі, щодо факту поширення інформації. Правила частини 1 статті 82 ЦПК України щодо звільнення від доказування не можуть бути застосовані, якщо стосовно істотних обставин мають місце припущення (сторона обґрунтовує свою правову позицію по суті припущеннями, як це випливає з матеріалів справи) і суд з огляду на наявні матеріали та докази має обґрунтовані сумніви щодо достовірності відповідних обставин.
Таким чином, на час розгляду справи судом першої інстанції у ній не було доказів щодо відповідного статусу позивача та щодо поширення ОСОБА_2 вказаної вище інформації щодо ОСОБА_1 у контексті поставленого позивачем питання: факт надходження скарги до адресата не зафіксований і встановленим порядком не доведений, відсутні будь-які дані щодо подальшого поширення такої інформації, доведення до відома інших осіб, зокрема, прихожан церкви, в якій служить позивач, якщо така служба має місце, тощо. Позивач не виконав свого обов'язку доказування цих ключових у справі фактів і обставин шляхом подання на цій стадії процесу належних доказів, рівно як і не обґрунтував об'єктивну неможливість своєчасного подання (отримання) відповідних доказів, оригіналів документів, як це вимагається цивільним процесуальним законом (ст. 12 ч. 3, ст. 13 ч. 1, ст. 43 ч. 2 п. 4, ст. 81 ч.ч. 1, 5, ст. 83 ч.ч. 1, 2, 4, 5, ст. 95 ч.ч. 1, 5, 6, ст. 175 ч. 3 п.п. 5, 8, ст. 177 ч.ч. 1, 5 ЦПК України). Відсутні відповідні докази і на стадії апеляційного провадження в справі.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 поклав доводи про недостовірність, неправдивість поширеної щодо нього відповідачем ОСОБА_2 інформації, яка його ганьбить, принижує честь, гідність і ділову репутацію.
За сукупністю норм ст. 13 ч.ч. 2-4, ст. 269 ч. 1, ст. 270 ч. 1, ст. 273 ч. 3, ст. 275, ст. 277 ч.ч. 1, 2, 4, ст. 302 ч. 2 ЦК України, ст. 28 ч. 1 Закону України «Про інформацію» (Закон № 2657-XII), ст. 37 ч. 2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», із урахуванням положень ст. 8 ч. 1 ЦК України, достовірність негативної інформації, поширеної про особу, належить доводити її поширювачу.
Згідно зі ст. 275 ЦК України, захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений Главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення. При цьому, скористатися своїм правом на захист від позову, зокрема, виконати процесуальний обов'язок стосовно доведення достовірності інформації, спростування доводів позивача відповідач може лише за умови належного обґрунтування позову щодо інформації, про яку йдеться, та пред'явлення до нього конкретних вимог.
В разі встановлення факту поширення відповідачем інформації про позивача суду при вирішенні спору необхідно встановити та належним чином оцінити відповідність змісту поширеного відповідачем тексту, в якому, як вважав позивач, відносно нього поширені недостовірні дані, саме інформації в розумінні закону (будь-яких відомостей та/або даних, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді - ст. 1 Закону № 2657-ХІІ) та ст.ст. 200, 277 ЦК України, визначити характер такої інформації та враховувати різницю між фактичними твердженнями та оціночними судженнями. Ці обставини з'ясовуються виходячи з формулювання підстав і предмета позову та з наявних доказів. Стосовно конкретно визначеного позивачем предмета позову та його взаємозв'язку з підставами позову апеляційний суд зауважує наступне.
За змістом позиції позивача, він виходив апріорі з недостовірності всієї поширеної, як він вважав, відповідачем інформації (всіх відомостей) без розрізнення фактів і оціночних суджень, позаяк не сформулював відповідного прохання з наведенням відповідного обґрунтування, які саме слова, вирази, частини тексту є недостовірними, такими, що принижують честь, гідність, ділову репутацію, яку конкретно інформацію слід спростувати. Позивач взагалі не ставив вимогу про визнання конкретної інформації недостовірною.
Натомість позивач пред'явив вимоги про зобов'язання відповідача публічно вибачитися за нанесені образи та спотворену інформацію, що паплюжать його честь і гідність, припинити неправомірні дії щодо приниження честі та гідності та спростувати скаргу, поширену недостовірну інформацію, яка ганьбить його честь та гідність. Тим часом, таке визначення предмета позову в загальній формі є неналежним і неконкретним.
Поза тим, з огляду на сформульовані позивачем підстави позову, які охоплюють одночасно і погрози, лайку відповідача, публічні образи з його боку, його втручання у спільне життя позивача з дружиною протягом останніх чотирьох років до дня пред'явлення позову (без наведення конкретних фактів), і - обставини, пов'язані з вищезгаданою скаргою, що все, за позицією позивача, мало місце і в сукупності завдало шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача, не є зрозумілим із формулювання позовних вимог: шкоди завдано діями, скаргою чи обома способами, якщо так, то якими конкретно діями, яку шкоду, які саме конкретні дії є неправомірними, які слід припинити, як ці дії розмежовуються тощо. Таке змішування різнорідних обставин, підстав позову, що пов'язуються одночасно з родинним життям та служінням священником, та неконкретне формулювання позовних вимог без належного зв'язку з відповідними фактами і підставами позову не відповідає принципу правової визначеності. Позивач по суті не визначився з конкретними підставами та предметом позову.
Насамкінець, якщо зважати на правову позицію позивача, то інформація, наприклад, про те, що він є протоієреєм, настоятелем Свято-Вознесенського храму с. Чопівці Мукачівського району, що він є зятем відповідача і т.п. не може розглядатися як недостовірна, така, що ганьбить його честь, гідність, ділову репутацію.
За таких умов, суд не вправі на свій розсуд визначати, вибирати слова, вирази, частини тексту, що їх слід вважати (визнавати) недостовірними, такими, що завдають шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача. Отже, конкретна інформація, яку позивач вважає недостовірною, неправдивою, такою не визнавалася, дії відповідача неправомірними теж не визнавалися і позивач про це не просив, тоді як встановлення таких фактів, визнання обґрунтованими відповідних вимог має значення для вирішення питання про відшкодування позивачу шкоди, завданої відповідними діями.
Особа вправі вимагати повного відшкодування завданої їй винними неправомірними діями іншої особи (зокрема, порушенням особистого немайнового права) моральної шкоди (ст.ст. 23, 280, 1167 ЦК України), відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди, проте, розмір шкоди доводиться потерпілим.
Відповідач заперечував проти позову. Позивач не спростував цих заперечень, не надав доказів, які б із належною і достатньою обґрунтованістю та переконливістю вказували на заподіяння відповідачем моральної шкоди. У справі не доведені обставини, що давали б підстави для покладення відповідальності на відповідача за дії, які стосуються поширення інформації та заподіяння позивачу шкоди, з огляду, крім іншого, на його статус православного священника (відповідно до його правової позиції). Обґрунтування позову в частині відшкодування моральної шкоди з точки зору визначення та встановлення конкретних підстав для такого відшкодування має ті ж вади, що і в частині захисту честі, гідності та ділової репутації позивача. Звертає на себе увагу також та обставина, що позов був пред'явлений через двадцять днів після дати, яку позивач зазначає як день надходження скарги на нього, тобто, через незначний час, що повинно враховуватися в контексті тривалості та характеру моральних страждань в разі наявності підстав для відшкодування шкоди. Доказів, які б підтверджували доводи позову про те, що інформація про скаргу від 04.12.2018 стала відомою його парафіянам у с. Чопівці Мукачівського району і друзі позивача та парафіяни стали звертатися до нього з питаннями щодо вчинення правопорушення, що завдало відповідної шкоди, позивач не надав.
Відтак, підстави, що випливають із вищенаведених норм закону та положень ст.ст. 27, 28, 31 Закону № 2657-ХІІ, для відповідальності ОСОБА_2 за вимогами, пред'явленими ОСОБА_1 , відсутні, а відповідні доводи позивача ґрунтуються на припущеннях. Понад те, пред'явивши вимоги в обраний ним спосіб, підтримуючи таку правову і процесуальну позицію, відповідним чином її умотивувавши, позивач визначив фактичні та правові підстави позову, визначив підстави і межі судового розгляду у суді як першої, так і апеляційної інстанції, які не вправі за ці межі виходити.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд констатує, що позивач не обґрунтував, не сформулював і не довів у належний процесуальний спосіб пред'явлених ним вимог, підстави позову не знайшли свого підтвердження під час апеляційної перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Зокрема, у справі не встановлені та не доведені позивачем істотні обставини щодо його статусу, підстав позову та підстав для відповідальності відповідача за шкоду, завдану честі, гідності та діловій репутації позивача, не визначено і не встановлено конкретної інформації, яка є недостовірною, негативною, завдає шкоди позивачу і підлягає спростуванню. Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог, що пов'язуються власне із захистом честі, гідності та ділової репутації позивача внаслідок поширення щодо нього недостовірної і негативної інформації, відмова в основних вимогах позову тягне відмову в задоволенні похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди безвідносно до самої по собі необґрунтованості та недоведеності цієї вимоги. Доводи позивача, докази, на які він посилався у ствердження свої вимог, цих висновків не спростовують.
Суд першої інстанції правильно відмовив у вимозі про вибачення відповідача перед позивачем, оскільки це є неналежним способом захисту права. Водночас суд необґрунтовано задовольнив частково інші вимоги, вийшовши при цьому всупереч положенням ст. 13 ч. 1 ЦПК України за межі пред'явлених вимог та визнавши недостовірною і такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача інформацію, яку ОСОБА_2 виклав у скарзі від 04.12.2018 до Митрополита Мукачівського і Ужгородського на дії протоієрея ОСОБА_1, тоді як така вимога не пред'являлася. Суд ані не встановив відповідні факти щодо особи позивача, ані не навів у своєму рішенні тексту скарги та конкретної інформації, яка є недостовірною і такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача. Тобто, суд визнав недостовірною інформацію, не вказавши таку, внаслідок чого рішення суду позбавлене правового змісту і, крім іншого, не може бути реально виконане, що також вказує на його незаконність у цій частині.
Необґрунтовано задовольнивши частково основні вимоги позову суд, відповідно, не мав законних підстав і для часткового задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди. Суд залишив поза увагою суперечливість обґрунтування позивачем підстав позову та неналежність формулювання його предмета.
За таких обставин, на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України апеляцію, доводи якої щодо необґрунтованості та бездоказовості позову заслуговують на увагу, слід задовольнити частково, рішення суду щодо часткового задоволення позову про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди скасувати та відмовити в позові повністю.
Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, заочне рішення Міжгірського районного суду від 21 серпня 2019 року в частині задоволення позову скасувати, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2643,00 грн у рахунок відшкодування витрат зі сплаченого з апеляційної скарги судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 24 березня 2020 року.
Судді