Провадження№2/522/1903/20
Справа № 522/5362/16-ц
30 березня 2020 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Домусчі Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Вадуцкої В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач 29 березня 2016 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 16031.60 грн. за кредитним договором No б/н від 28.02.2007 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 28.02.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір No б/н від 28.02.2007 року, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2200.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідачка підтвердила свою згоду на дані умови, що підтверджується тим, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку, складає між нею та Банком Договір, підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов'язання виконав та надав відповідачці кредитні кошти. Відповідачка порушила зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим у неї станом на 29.02.2016 року, виникла прострочена заборгованість по поверненню кредиту, загальна сума якої становить 16031,60 грн. На даний час відповідач ухиляється від виконання зобов'язань за кредитним договором.
Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 03 червня 2016 року позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено (т.1, а.с.29-30).
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 23.11.2017 року встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон громадянці України ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа - до виконання зобов'язань за виконавчим документом №522/5362/16-ц, виданого 28.11.2016 року Приморським районним судом м.Одеси (т.1, а.с.71-74).
ОСОБА_1 12.11.2018 року звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення, винесеного судом 03.06.2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 01.02.2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду - задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м.Одеси від 03.06.2016 року. Заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 03.06.2016 року, ухваленого по справі №522/5362/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - скасовано і справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін з призначенням судового засідання в залі засідань №105, в приміщенні Приморського районного суду м.Одеси за адресою: 65029, м.Одеса, вул.Балківська, 33, на 25 березня 2019 року об 09 год. 30 хв. (т.1, а.с.130-131).
У судове засідання призначене на 25.03.2019 року з'явилася представник АТ КБ «ПриватБанк» - Акрабова О.М., відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, надала суду клопотання, в якому просила розгляд справи відкласти.
Розгляд справи було відкладено на 13.05.2019 року.
У судове засідання призначене на 13.05.2019 року відповідачка ОСОБА_1 не з'явилася, надала суду клопотання про витребування доказів.
У судове засідання представник АТ КБ «ПриватБанк» - Акрабова О.М. не з'явилася, надала суду заяву, в якій просила розглянути клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів за її відсутністю. Відповідачка питання про витребування доказів просила розглянути за її відсутності.
Ухвалою суду від 13.05.2019 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено частково. Також ухвалою суду від 13.05.2019 року заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України громадянину України - задоволено.
Розгляд справи було відкладено на 01.07.2019 року.
У зв'язку з неявкою сторін 01.07.2019р. розгляд справи було відкладено на 12.09.2019 р..
На виконання вимог ухвали суду витребування доказів від 13.05.2019 року до суду 04 липня 2019 року надійшла відповідь АТ КБ «ПриватБанк», до якої приєднано копію Наказу № СП-2014-6915682 від 18.08.2014р., копію Наказу № СП-2015-6552838 від 18.02.2015р., довідку про видачу кредитних карток; виписку по рахунку, копію анкети заяви від 28.02.2007 року; копію витяг з Умов та правил надання банківських послуг; витяг з програмного комплексу про направлення SMS-повідомлення (т.2, а.с.19-40).
12.09.2019 року до суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Ратушної Р.П. про застосування строків позовної давності (т.2, а.с.50)
У судовому засіданні 12.09.2019 року протокольною ухвалою суду було задоволено клопотання представника відповідача та згідно ч.4, 6 ст. 277 ЦПК України вирішено розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження в підготовчому засіданні.
Розгляд справи був відкладений на 28.10.2019 року для надання представнику Позивача часу для ознайомлення з клопотанням про застосування строків позовної давності.
15.10.2019 року до суду надійшов відзив на позов від адвоката ОСОБА_1 - Ратушної Р . П. (т.2, а.с.97-116), згідно якого посилалась на те, що надані банком документи не підтверджують факт отримання відповідачкою кредиту. У підписаній відповідачкою заяві міститься інформація про отримання нею картки із кредитним лімітом 250,00 грн.. При цьому, не зрозуміло яким чином у подальшому було встановлено кредитний ліміт 2200 грн.. Вказувала на те, що розрахунок заборгованості не є первинним документом та не свідчить про наявність заборгованості; виписка по рахунку, що надавалась банком за різні періоди, також вважає неналежним доказом, оскільки останній не відповідає вимогам нормативно-правових актів (а саме п.61 Положення). Надані банком умови та правила надання банківських послуг також не відповідають вимогам щодо належності, достовірності та допустимості доказів, оскільки вони є роздруківкою із сайту позивача; вони не містять підпису ОСОБА_1 про ознайомлення саме з долученими банком Умовами та Правилами; незрозуміло, коли вони були прийняті (в наданій редакції) та протягом якого часу діяли. Отже, вважає, що їх неможливо вважати складовою кредитного договору, укладеного 28.02.2007 року з ОСОБА_1 .. Додатково посилалась на те, що довідка про надання ОСОБА_1 ще двох інших кредитних карток, окрім отриманої відповідно до Заяви від 28.02.2007 року, не підтверджує факт їх отримання та є недопустимим доказом. Довідку про зміну умов кредитування представник відповідача також вважає недопустимим доказом, оскільки зміна умов кредитування не узгоджена між ОСОБА_1 та банком та така можливість не передбачена у підписаній між сторонами заяві від 28.02.2007 року. Посилалась на те, що одночасне стягнення пені та штрафу, яке заявлене банком у позові, є подвійним притягненням боржника до цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення, що суперечить положенням ст. 61 Конституції України. Також нарахування та стягнення пені та комісії жодним чином банком не обґрунтоване. Заявлена до стягнення сума неустойки складає разом 4010,79 грн., що 2,4 рази перевищує заявлену до стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1 651,37 грн.. Також посилалась на пропуск позивачем строків давності.
До суду 25.10.2019 року надійшли письмові пояснення від представника АТ КБ «ПриватБанк» - Акрабової О.М. (т.2, а.с.68-93), згідно яких посилалась на те, що за згодою відповідачки як позичальника банком було видано їй кредитну картку № НОМЕР_1 та початковий ліміт встановлено 01.03.2007 року у розмірі 250 грн.. У подальшому, 16.09.2010 року кредитний ліміт було збільшено до 2200 грн. за заявою позичальника. У своїй заяві від 28.02.2007 року погодилась із умовами кредитування (відсоткова ставка складає 36% річних із розрахунку 360 днів у році; строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки; погашення здійснюється щомісячними платежами у розмірі 7% від суми заборгованості). Згідно даної заяви від 28.02.2007 року відповідачка також ознайомилась та погодилась із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, Тарифами банку. Дані Умови та Правила були затверджені наказом від 23.06.2006 року. Термін дії картки було визначено до останнього дня вересня 2012 року. 03.11.2011 року Відповідачкою було підписано Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. 14.11.2011 року Відповідачка була ознайомлена з умовами кредитування та підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду, що була додана до матеріалів справи. На підставі вказаного договору відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальну» № НОМЕР_2 , строк дії картки - до останнього дня серпня 2015 року. Отже, вважає, що правовідносини між банком та відповідачкою тривають та не припинені. Посилалась на те, що відповідно до виписки по рахунку вбачається активне використання відповідачем кредитного рахунку, починаючи із 28.02.2007 року.
28.10.2019 року розгляд справи було відкладено на 18.11.2019 року з наданням представнику Відповідача часу для ознайомлення з письмовими поясненнями представника банку.
18.11.2019 року до суду надійшли письмові пояснення від адвоката ОСОБА_1 - Ратушної Р.П. (т.2, а.с.117-124), згідно яких додатково заперечувала проти Умов та Правил надання банківських послуг, наданих представником позивача, як частини кредитного договору та вважає, що визначені банком умови кредитування не знайшли свого належного підтвердження у матеріалах справи; посилалася на те, що надані банком документи не підтверджують факт отримання ОСОБА_1 у 2011 році картки НОМЕР_2 та окрім того видача нової картки мала супроводжуватись укладенням окремого кредитного договору. При цьому, дія попередньої картки, отриманої відповідачкою у 2007 році, спливав в останній день вересня 2012 року, то у ОСОБА_1 не було необхідності в листопаді 2011 року оформлювати ще одну картку (майже за рік до припинення дії наявної картки). Посилалась на те, що фотографування із картками не може бути саме по собі підтвердження факту їх отримання. На жодній із фотокарток, наданих позивачем, взагалі не видно номеру кредитної картки, при цьому посилалась на позицію Верховного суду в постанові від 23.01.2009 року у справі №759/6799/15-ц.
Ухвалою суду від 18.11.2019 року підготовче засідання по справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті на 04.02.2020 року.
У судове засідання 04.02.2020 року сторони з'явились, представник Позивача Акрабова О.М. позов підтримала у повному обсязі та просила суд його задовольнити, представник Відповідача Ратушна Р.П. заперечувала проти задоволення позову посилаюсь на недоведеність позову та пропуск Позивачем строків позовної давності щодо звернення до суду.
04.02.2020 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 26.03.2020 року.
У судове засідання 26.03.2020 року представник позивача АТ КБ «Приватбанк» не з'явився, проте від нього надійшло до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Ратушна Р.П. в судове засідання не з'явилися, представник відповідачки надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
У відповідності до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з цим, датою складення цього судового рішення є 30.03.2020 року.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до наступних висновків.
Так, судом встановлено, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено заяву №б/н від 28 лютого 2007 року, згідно якої остання отримала кредит у розмірі 250.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку № НОМЕР_1 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Строк дії картки - до останнього дня вересня 2012 року.
Позивач також зазначає, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві-анкеті (т.1, а.с.5).
Згідно письмових пояснень представника позивача, у подальшому кредитній ліміт по картці 16.09.2010 було збільшено до 2200 грн., 14.01.2014 року кредитний ліміт по картці було зменшено до 1600 грн., на підтвердження чого надають довідку про зміну умов кредитування та виписку по рахунку (т.2, а.с.28-32).
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості за договором № б/н від 28.02.2007 року, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором станом на 29 лютого 2016 року становить 16 031, 60 грн. та складається з наступного:
- заборгованість за кредитом - 1651.37 грн.;
- заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 10369 грн. 44 коп.;
- заборгованість за комісію та пенею за користування кредитом - 2771.19 грн.;
- штраф - 500 грн.(фіксована частина);
- штраф - 739 грн. 60 коп. ( процентна складова).
Розрахунок заборгованості додано до матеріалів справи (т.1, а.с.3-4).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Між тим, у цій заяві, підписаній сторонами 28.02.2007 року, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, заборгованість за простроченим тілом кредиту, пеню за прострочене зобов'язання, пеню за несвоєчасність сплати боргу, штраф (фіксована частина) та штраф ( процентна складова).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28.02.2007 року, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи 28.02.2007 року заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (28.02.2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом 29.03.2016 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд вважає, що «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» ПриватБанку розміщені на сайті: https://privatbank.ua, не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28 лютого 2007 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні 28.02.2007 року договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимоги, передбачені частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19), в постанові від 26.02.2020 року по справі № 755/557/19.
Згідно постанови Верховного суду від 14.02.2018р, справа №364/737/17, провадження № 61-2022св18, розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.
Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини договору укладеного між АТ «ПриватБанк» та відповідачем.
Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідач був ознайомлений та погодився з ними, підписуючи анкету-заяву від 28.02.2007 року.
Також, немає підтвердження того, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені, штрафів) та умови щодо конкретних розмірів та порядку їх нарахування.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді зазначеної справи.
За таких обставин, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки не підтверджують зазначених обставин.
Надані банком копії наказів «О внесении изменений в договорную базу по платежным картам, договорную базу по потребительскому кредитованию и в депозитные договора (в части погашения задолженности за счет депозитов)» від 23.08.2006, «О разовом массовом выпуске кредиток для держателей зарплатных карт и начале централизованного выпуска для владельцев пенсионных карт» від 20.02.2007, «Об утверждении Условий и Правил предоставления банковских услуг для ПриватБанка и всех дочерних банков» від 06.03.2010 не відповідають вимогам належності і допустимості доказів, оскільки не містять підписів відповідальних осіб (Наказ шаблон № 907 від 20.02.2007 № PR-2007-249), інформації про посади цих осіб (Наказ шаблон № 906 С-169 від 23.08.2008; Наказ шаблон № 906 СП-2010-256 від 06.03.2010), і є звичайним текстом без необхідних реквізитів документа.
Тому вони не підтверджують обставин затвердження будь-яких Умов та Правил надання банківських послуг, внесення змін до них, і обставини обізнаності та згоди ОСОБА_1 на саме ті Умови та Правила надання банківських послуг, які долучені банком до позову в обґрунтування своїх вимог.
Законом визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, з огляду на викладене суд погоджується з доводами сторони відповідача та вважає, що позивачем не доведені обставини надання відповідачу кредиту згідно Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, долучених до позову.
До того ж твердження про збільшення в 2010 року кредитного ліміту за укладеним договором від 28.02.2007 року до 2200 грн. не знайшли свого підтвердження за розглядом справи: із боку позивача на підтвердження викладених ними обставин жодної заяви про збільшення кредитного ліміту ОСОБА_1 , підписаної позичальником, надано до суду не було.
Твердження банку про отримання ОСОБА_1 картки № НОМЕР_2 не підтверджує отримання кредиту нею за договором від 28.02.2007 року у розмірі 2200 грн..
Банк, говорячи про отримання цієї картки НОМЕР_2 , посилається на Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (далі - «Анкета-заява від 03.11.2011»), підписану ОСОБА_1 03.11.2011, а також Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» (далі - «Довідка про умови кредитування»).
Водночас Анкета-заява від 03.11.2011 містить інформацію лише про ідентифікацію ОСОБА_1 (відмітка « пташка » у графі Анкети-заяви «ідентифікація з паспортом»).
Жодних відміток про бажання ОСОБА_1 оформити на своє ім?я будь-які картки (платіжну, зарплатну, карту GOLD тощо) в Анкеті-заяві від 03.11.2011 немає, як і відомостей про видачу таких карток, відкриття рахунків або інші послуги.
Що стосується Довідки про умови кредитування, вона не містить ідентифікуючих ознак картки (її номера, строку дії), номера рахунку, який би був пов?язаний з карткою; відомостей про факт отримання ОСОБА_1 такої картки.
До того ж у поясненні представника банку від 25.10.2019 зазначається, що 16.09.2010 кредитний ліміт було збільшено до 2 200,00 грн. за заявою позичальника. А згідно з Анкетою-заявою позивача від 03.11.2011 про ідентифікацію Клієнта, та Довідкою про умови кредитування Відповідач повинна була отримати картку № НОМЕР_2 з кредитним лімітом 2200,00 грн. у листопаді 2011року. Натомість згідно довідки Позивача та пояснення від 25.10.2019 року картка № НОМЕР_2 з кредитним лімітом 2200,00 грн. отримана Позивачем 12.07.2011року з терміном дії 08/15.
Окрім того, представником банку не надано жодних доказів того, що вказана картка № НОМЕР_2 з кредитним лімітом 2200,00 грн. отримана Позивачем 12.07.2011року з терміном дії 08/15, згідно заяви-анкети від 03.11.2011 року має будь-яке відношення до укладеного між сторонами договору від 28.02.2007 року. При цьому таких обставин, позивачем у самому позові від 29.03.2016 року (в його обґрунтування) викладено не було.
Отже, позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту у розмірі 2200 грн., тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже суд приходить до висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.
Окрім того, розрахунок заборгованості, наданий позивачем в обґрунтування позову, починається з 13.01.2007року, хоча згідно копії анкети заяви відповідач отримала кредитну картку 28.02.2007року.
Таким чином, з огляду на викладене суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог банку та не знаходить підстав для стягнення з відповідачки на користь банку заборгованості за кредитним договором № б/н від 28.02.2007 року, розраховану станом на 29 лютого 2016 року, у розмірі 16 031, 60 грн..
Із приводу тіла кредиту за анкетою-заявою від 28.02.2007 року у розмірі 250 грн. суд враховує, що позивач звернувся до суду з позовною заявою 29.03.2016 року. При цьому строк дії картки від 28.02.2007 року був визначений сторонами до вересня 2012 року.
Стороною відповідача 12.09.2019 року було подано до суду заяву про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а ч. 4 ст. 267 ЦК передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі N 6-2469цс16, у постанові суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12.
Отже, строк давності щодо вимоги про стягнення тілу кредиту у розмірі 250 грн. сплив у вересні 2015 року, тому в цій частині позову суд відмовляє саме у зв'язку з пропуском строків давності.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3, 16, 203, 207, 509, 524, 525, 526, 530, 536, 549, 550-551, 610-612, 625-626, 629, 638, 639, 640, 1048, 1050, 1052, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 43, 64, 76, 81, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України; суд,
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси, а в разі, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання)без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено 30.03.2020 року.
Суддя: Домусчі Л.В.